Вона подивилася на стрілу, що стирчала з спини відьми, і також відчула деяке побоювання. « Слопляк казав, що навіть коли ворог здається мертвим, не можна розслаблюватися. Спочатку потрібно завдати ще три удари."
Стара відьма не підходила, а, загубивши долоні, створила десятки прозорих повітряних лезів і мітила їх у відьму.
І відьма, як і очікувалося, не була без свідомості.
Вона вперлася руками у землю і відразу відкотилася.
Повітряні леза встромилися у землю без жодного звуку, залишивши кілька глибоких борозни.
Відьма підняла голову. Вся в грязюці, вона з силою вирвала зі грудей стрілу і відкинула її у бік.
Навряд стріла покинула її тіло, як її магія знову прийшла в рух. — Ви... Ви навчилися керувати антимагічним полем Озера Рейн!
Стріла впала на землю і відразу розвалилась. Не можна було й подумати, що вона щойно так легко пробила відьму.
Він був напівпрозорим, і на ньому відразу виступили краплі води.
Стріла була зроблена з льоду, - звичайно, роздерла підборіддя старої відьми. - Думаєш, ми тут весь час спали?
Здавалося, що вовк зрозумів її слова і з сумнівом хотів перейти, але стара відьма притримувала його.
Відьма знову подивилася на стару одежину, і в її очах вже був страх. « Отже, той вогонь був сигналом. І неважливо, чи я використовую свій артефакт, вони б все одно вистрелили в мене цю антимагічну стрілу."
Хоча відьма була залежна від сили, і не померла, її було важко поранено.
У неї не було бажання продовжувати бій зі старою відьмою. Вона хотіла якнайшвидше піти.
Але дивна річ: стара відьма, нанісши удар повітряними лезами, більше не атакувала відьму.
Вони все ще тримали дистанцію, наче побоюючись, що в відьом є якийсь козир.
Але це була на руку відьмі, яка вже збиралася бігти.
Але, ледве вона сконцентрувала магію, як її тіло знову здригнулася.
Вона з недовірою опустила очі на багровий ключ у своїй грудях.
А він вже став майже чорним і світився зловісним світлом. - Неможливо, — відьма, забувши про втечу, схопилася за ключ, намагаючись його витягнути.
Але ключ не рухався і продовжував червоніти... - Цей ключ п'є її кров.
Відьма вже зовсім не звертала уваги на стару відьму. Її обличчя стало смертельно блідим. - Неможливо. Я ще не досягла межі. Чому він раптом збунтувався?
Стара відьма все чітко чула. Її повіки затрималися, а погляд знову впав на розломану антимагічну стрілу.
Стріла була пофарбована в чорний колір, але не для того, щоб приховати лід всередині, а щоб непомітно підмішати туди трохи чорного порошку.
Того самого порошку, який Сол виймав з тіла дивного звіра.
Який Камілла назвала сплячою формою джерела брудне.
Найжахливішим було те, що Сол спершу почав експериментувати з тим, як пробудити цю сплячу форму!
"Цей Сол, він зовсім не боїться брудної!" - стару відьму раптом здалося, що Соул і є головним злодієм цього світу, і вона засумнівалася, чи занадто небезпечно ховатися поруч з ним!
Тим часом відьма навпроти неї вся засохла. Її ноги ослабли, і вона впала на землю.
« Нечесність не може бути такою жахливою, — пробурмоти стару відьму. - Але він прискорив мутацію цього ключа.
Хоч їй і дуже хотілося отримати цей дивовижний ключ, але коли він на її очах мало не вбив відьму, стара відьма поверталася, все ж вирішила, що нехай Сол забере його пізніше.
Вона більше не звертала уваги на відьом і подивилася на озеро Рейн.
Коли вона билася з відьмами, ситуація на озері була не ліпшою.
Хоч на початку фізична атака башти і застала людей в блакитні плащі зненацька, але вони швидко зорієнтувалися й почали обережно обертатися від стріл та обминати поранених.
Тому, коли пішов другий зал, втрати мали значно менше.
Ці люди були не дуже сильними, але вони бігали швидко.
Вежа встигла випустити лише два залпа, а перший з них вже ступив на острів.
Але негайно було збито з ніг Германа, повністю покритого сріблом, що налетів на нього із великою швидкістю.
Тіло в повітрі розлетилося на дві частини.
Аня відразу змінила своє життя. Її нижня частина тіла перетворилася на паучу, і вісім бабуких лап, гострі, як леза, забили на сонці.
Куди б вони не напали, летили уламки тіла.
Агу був не сильний у бою, тому він в основному нападав сповіді, стоячи за спинами двох.
Але хоч Герман і Ан наносили урон, людей в блакитних плащах було занадто багато. Дехто навмисно обходив їх і висаджувався на острів.
Вони не відразу напали на Германа та інших магів, а піднявши голови й подивившись вежу.
Вони навіть намагалися атакувати її, але директор, як тільки перший з них ступив на острів, вже відступився до вежі і запечатав вхід.