Потім її руки затремтіли, наче хвилі.
Велика хвиля вітру, з ревом морського прибою, пішла на стару відьму.
Стара відьма бачить, що магія ворога подібна до урагану і не втомлювалася. Навпаки, розібравши свою велику пащу, вона видала пронизливий верес. - Ха-а-А!
Перед нею зігнулась невидима повітряна стіна.
Раптом потужна хвиля вдарялася об стіну, змінила напрям і попрямувала звивистою перепоною до відьми.
Щоб управляти такою могутньою хвилею, потрібно було ще більш стабільної магії. Обличчя старої відьми поблідло, але люта ухмілля не зникла, роблячи її ще більш потворною.
Відьма, побачивши, що ось-ось потрапить під удар власного заклинання, тут же перервала його і, замінивши миттєве закляття стрибка, відскочила в сторону.
Ледве вона повернулася, як величезні грибні дерева за її спиною від урагану зігнулися, а деякі і зовсім були вирвані з корінням. - Пф, — фиркала стара відьма. — Дура. Хіба можна вбити мага, просто дувши на нього?
- Ти ж також спеціалізуєшся на атрибуті вітру, чи не так? — кутки губ відьми, що ширяла в повітрі, дрогнули.
Не встигла вона договорити, як стара відьма кинула в неї щось чорне.
Відьма була дуже обережною. Вона швидко збила предмет, що літав до неї.
Але, ледь вона його знищила, як він вибухнув, висихнувши вогнем.
Але вибух був занадто слабким. Навіть без захисту відьма могла б витримати його. « Вона не могла зробити щось настільки марне!» Відьма опустила погляд і помітила на своєму одязі велику кількість білої пудри, яка прилипнула до неї від гриба. Вона відразу застосувала очищувальне закляття.
Але, ледь пудра відірвалася від її одягу, як відразу спалахнула. « Ніжна температура запалювання. Вона думає спалити мене цим? але стара відьма змогла відбити її атаку не сміялася розслабитись.
Вона відразу відкрила рот і виплюнула магічний артефакт.
Він був схожий на ключ, і у нього була невелика кількість використань. Вона ніколи не діставала його, якщо не стикалася з серйозним противником.
А найважливіше те, що використання цього артефакту погіршувало забруднення в її тілі.
У мить, як вона дістала артефакт, стара відьма в її очах вже була небіжчиком.
Відьма встромила ключ собі у груди і з злобою дивилася на стару відьму. що всі дії старої відьма, швидше за все, були підготовкою до якоїсь атаки.
Але якщо вбити ворога до того, як він встигне застосувати своє найсильніше заклинання, то й саму закляття не буде.
Ключ увійшов у груди. Кров з рани відразу ж вносилась у нього.
Бронзовий колір ключа в мить ока змінився на багровий. На руках відьом виросли металеві пера, і вона кинулась на стару одежину.
Струнні металеві крила, стикаючись з подібними пронизливими звуками.
Повітряний бар’єр, ледве торкаючись їх, під дією дивної частоти почав вібрувати.
Не протримуючись і декількох секунд, бар'єр, міцніший за міські стіни з тріском розбивався. - Цікаво, — підняла брови стара відьма.
Потім вона плескнула вовка по голові. - Ванемо! Швидко!
Магічний вовк, який до цього часу ридав на пікантну відьму, відразу розвернувся і кинувся бігти, ніби намагався сховатися в Озері Рейн від цієї важкої артефакти.
Але відьма не збиралася давати старій відьмі втекти. Завдяки цьому вона обігнала його і перешкодила йому дістатися до озера.
Вона розтягла руки і знову затрясла ними.
Роздався пронизливий вереск.
Цього разу повітря між ними стало видимим.
Жахлива хвиля ось-ось повинна була вдарити в старій відьмі, як раптом відьма відчула за спиною щось дивне.
Якесь дивне відчуття порожнечі.
Відьма не могла його пояснити, але інтуїція підказала їй, що щось негаразд.
Вона повернула голову і, зісковзнувши очі, спробувала побачити, що відбувається за її спиною.
Але в наступну секунду вона відчула, як щось її вдарив.
Це щось пробило її захисне заклинання, пробувало її мантію, сп'янілу магічними коломи, збагатила її шкіру, просочена різними зеленими плямами.
Пронизило!
Остра стріла проколола спину відьом і вийшла з її грудей!
У той же час металеве пір’я на її тілі відразу вернулося назад. — Левитація! — Нет, — Полет!
Відьма, яка була досвідчена у боях, залишалася спокійною. Втративши крила, вона відразу спробувала злетіти за допомогою магії.
Але її магія, навіть закляття нульового рівня, не діяли.
Магія в її тілі наче замерзла, зовсім не підкоряючись їй.
Відьма впала з п’ятиметрової висоти і була вкрита глухим стуком.
Обличчям вниз!
Стара відьма із задоволенням подумала: « Я знаю, що маю підтримку. І все одно наважилася повернутися спиною до вежі!"
На обличчі старої відьми було свято, але в душі вона була трохи незадоволена. « І знову цей сопляк вгадав. Ворог не дурень, побачивши мої дивні дії, він насичується. Він сказав мені, як тільки я опинюся в незручному становищі, відразу ж прикидатися, що тікаю".