До речі, його « дослідний» був ще цілий.
Соул покликав неемоційного Кента.
Стара відьма присоромилася. Вона з першого погляду зрозуміла, що Кент не був живою людиною, а є особою тієї ж природи, як і керуючим. Ввідати в принципи його пристрою вона, звичайно, не збиралася ... Да и лень было. У світі було занадто багато невідомого, щоб розгадати все підряд. Але в тому, що про її власну безпеку, як-от правил Озера Рейн, вона була готова і поворухнути мізками.
Стара відьма теж підійшла до Солу, стиснула у руці клубок повітря і осліпила з нього пташку з крилами вихрів.
— Лети! — Коротко наказала вона і розжалобила долоню.
Пташка з відвагою смертника прямувала прямо до льоду.
Однак коли вона перепливла через кордон між берегом і поверхнею озера, то раптово зникла. Крила-вихарі розпалися, перетворившись в легкий вітерець, який не зміг вислизнути навіть роздрібну димку.
- Антимагічна зона? - Обличчя старої відьми стало ще похмуріше.
Тим часом Кент, слухаючись наказу, підійшов до Солу. Хоча повітряна пташка старої відьми зникла, Сол наказав йому йти на лід.
Кента не мала відчуття самозбереження. Отримавши наказ, він крокнув вперед.
І в ту ж мить, як його нога торкнулась льоду, він зник.
Сол постійно стежив за ним і цього разу помітив, що в момент перетину кордону між берегом та озером, закляття « чистої форми" на його тілі миттєво розпалось. А сама душа Кента була з неймовірною швидкістю, майже непомітною для очей, втягнута під лід незнаною силою правил.
Соул задумався і підійшов до самої купки води.
- Гей, ти що, вирішив померти? — гукнула його стара відьма.
« Я знаю, що роблю », — відповів Сол. Він, спостерігаючи за реакцією щоденника, намагався з його допомогою витягнути душу Кента з озера.
І йому це легко вдалося. Душа Кента повернулася в щоденник.
Здавалося, що правила Озера Рейн не перешкоджали виходу душ. Але сила щоденника, мабуть, була просто вища за цю зону.
Соул повернувся і взяв інше, чисто експериментальне духовне тіло, в якому заздалегідь встановив координати для заклику. Але цього разу, коли душа опинилася під льодом, він не зміг викликати її назад. Координати зникли в той же момент, як душа перетинала поверхню озера.
« Заклинання в районі Озера Рейн зникають, а душі затягує під лід. Чи можна повернути душу фізично? "
Соул наказав Волорусі відділити одну тоненьку щупальцю і, наче риболовлю, закинути її на лід. Нова бджолоїдка не могла виготовляти відростки на льоду, але вона могла гризти його своїм ротом на кінці.
Прогризавши лід добрих десять хвилин, він нарешті зробив невеликий отвір. Потім воно пірнуло всередину і витягло ротом душу, що впала туди. Повільно, але вірно воно повернуло її назад Солу.
Малюк Водоросль проковтнув Ельфів у Долині інккріста, мутує. На відміну від інших, що пожирають душі болото, вона могла торкатися не тільки фізичних об’єктів і духовних тіл, але й таких істот як Кошмарні метелики.
Але коли відросток малинівки Водорих виповз на берег і відкрив перед Солом пащу, він та стара відьма побачили, що душа, яку він приніс, не була тією, яка Сол кинув туди.
— Гаразд, мабуть, надто важко відрізнити одну душу від іншої.
Сол погладив Малюнку Водоросль по голові.
— А у тебе заклопотаний улюбленець, — з заздрості простягнула стара відьма, дивлячись на крихітку Водоросль. Функціональний, ще й слухняний.
Соул замовк. Все одно не продається.
Він знову підійшов до озера. — Душі затягує на дно, магія розсіюється. Але мала Волося може рухатися по льоду і навіть гризти його... Здається, правила тут не надто сильні. Принаймні, миттєвої смерті не буде.
— Но... Малюк Водоросль — це магічна істота, яка може ступати на лід. А що сказати про нас?
Соул зробив пробний крок.
Стара відьма витримала очі. Не встигла вона його зупинити, як Сол зробив другий крок і виявився повністю на льоду.
Вона розинула рот, закинувши голову так, що ледь не повернула шию.
— Ты... Божевільний!
Соул стояв на льоду, відчуваючи піднімається від нього холод. Але крім холоду, жодної іншої небезпеки не було.
"Днівник мовчав, але я не думав, що тут взагалі нічого боятися."
Соул пройшов ще кілька кроків. Нічого не сталося. От тільки чарувати він не міг. Магія, ледве залишив його тіло, тут же зникала.
Сол випустив своє ментальне тіло, щоб простежити за елементами, і виявив, що вони теж попрямують під лід.
« Тут просто не можна чарувати. Щоб покинути острів, доведеться йти пішки. Хм... Трохи далеко. Може, купити карету? "
Соул дійшов до центру озера, а потім повільно повернувся.
Стара відьма здивовано спостерігала за ним і зрештою не втрималася й теж вийшла на лід. За нею з ентузіазмом пішли Маша і маленька Водоросль. Тільки управитель залишився стояти в башті, дивлячись на них з усмішкою.
Погравши кілька хвилин, Сол залишив усіх і повернувся в вежу. Переміни на Озері Рейн, мабуть, були пов’язані з Каміллою, яку він щойно знайшов. Вона також не була чимось незвичайним сьогодні.