Але щоденник мовчав, навіть коли Кент повністю зник у трясовині.
Через п'ять хвилин з болота видавалася голова, потім торс і ноги. Він підійшов до Солу, і в його очах читався страх.
— Нет. Небезпеки.
Його голос був позбавлений інтоній.
— Нічого, що відрізнялося б від звичайного середовища?
— Нічого.
Соул був збентежений. Він подивився на болото, і в його голові знову промайнула думка: може, варто спуститися самому?
Цього разу хвилинна думка не викликала попередження від щоденника!
« Що відбувається? Тепер я можу спуститися? Чи небезпека минула? Та сила, що виштовхнула Камілу наверх, вже пішла? "
У нього в голові заважали питання. Але одними думками відповіді немає. Соул вирішив спуститися і подивитися сам.
Як тільки він зібрався відділити своє духовне тіло, Волося раптом доторкнулась його плече і кивнули в бік болота.
- Хочеш спуститися замість мене?
Малюк Водоросль кивнула.
— Там може бути небезпечно.
Те, що не могло бути смертельною загрозою для Сола, було небезпечним для неї.
Малюк Водоросль на його очах випустила відроток.
- Пошлешь свого клона? Гаразд. Будь обережна. Якщо у тебе виникне небезпека, негайно розривай зв’язок.
Дитину Водоросль кивнула і занурила в землю, схожу на чорну ліану.
Через десять хвилин бджолоїдка викинулась і з радістю замахала.
Небезпека справді минула.
Кончик щупальця наблизився до Солу, розкрився, наче рот, і виплюнув комочок чорно-бурой землі.
Соул витягнув з комори порожню чашку Петрі і підставив її.
- Що це? Думаєш, з цим щось не так?
Малюк Водоросль кивнула.
Соул обережно завадив землю скляною паличкою. Невдовзі він помітив у ній чорні крупки порошку, які не змішувалися з іншими ґрунтами.
« Це, швидше за все, сліди тієї небезпеки, через яку щоденник і видав попередження!»
Очі Сола загорілися. Він почухав Малюку Водоросль під підборіддям.
— Умница, детка Водоросль!
Коли він отримав порошок, який залишився від якоїсь таємничої загрози, то одразу почав вивчати його. Однак, прокинувшись пів дня, він так і не зміг визначити його склад. Здавалося, це була не грунт і не який-небудь кристал. Що це таке, він не мав жодного уявлення.
« Це абсолютно невідома речовина» — вирішив Сол і пішов запитати у місцевої газети "старожилки" - старої відьми.
Так, провівши чотири дні у підвалі, Сол нарешті вийшов звідти.
- А я вже думала, ти там помер.
Стара відьма стояла біля виходу з незадоволеного вигляду. Проживши більше місяця у вежі, вона з двоголового створіння перетворилася на чотириголосове. З дитини в маленьку лолі. Ну, якщо не рахувати обличчя.
- Експеримент затягнувся. До речі, стара відьма, ви багато бачили, Ви в нічних землях давно. Чи не зустрічали ви такого матеріалу?
Соул підніс чашку Петрі до обличчя старої відьми.
- Де ти це взяв? — Вона кинула випадковий погляд і відразу змінила обличчя.
— Ви все-таки знаєте.
— Я... Нічого страшного. І все ж, якщо б ви жили у ниткових землях довше, то й сам би зіткнувся з цим — вираз обличчя старої відьми було складним. - Це залишки джерел, які не містять у собі нікчемних земель. Ми кличемо його « жахливий пісок ».
- Рідкий пісок?
- Колись було помічено, що де-небудь з'являється жахливий пісок, народжуються нові правила. Хе-хе, вітаю. Правила Озера Рейн, які ти щойно вивчив більше не діють. Тепер нам доведеться, ризикуючи життям, досліджувати нові.
Обличчя старої відьми замряло. Кожне дослідження нових правил тягнулося за собою безліч смертей. І навіть так, люди могли і не розкрити всіх правил, через що час від часу маги раптово й незрозуміло загинули в місцях, де жили роками.
« Але щоденник не попереджав про небезпеку, — подумав Сол. — А та душа, що схожа на Камілу, все ще без свідомості".
— А чим небезпечний цей моторошний пісок? Чи, може, він має якусь користь? — Він знову запитав стару відьму.
- Ніякої користі. Це як шланг, в якому не залишилося енергії. Звичайно, на ньому є невелика радіаційна інфекція. Коли б він прийшов до звичайних людей, то це було б смертельно для них.
Магічне випромінювання від страшного піску дійсно було, але для учнів другого рангу і вище воно вже не становило загрози.
У цей момент у вежу, важко дихаючи, вбіг чоловік з позашляхетної вулиці. — Пане, озеро Рейне, Озеро Рейн замерзло! - З тривогою випалив він.
Соул і стара відьма переглянулися, а тоді попрямували до виходу.
Вийшовши назовні, вони побачили, що густий туман, який раніше обмежував видимість до десяти метрів, майже розсіявся. Тепер озеро Рейн і острів окутували лише легкі, примарні білі димки.
Навіть з відстані в десятки метрів Сол бачив, що поверхня озера покрилася товстим шаром льоду. Температура на острові впала ще нижче. Хоча на подвір'ї стояв березень, віщуючи весняне тепло, повітря було по-фурмальськи крижаним, пробираючи до кісток.
Соул швидко підійшов до берега і втупився на лід. Духи помсти, які колись розгубилися в озері, тепер сховалися під льодом. Що з ними сталося?