Ніби він дивився на світ через калейдоскоп.
Ось тільки візерунки в кожному дзеркалі « калейдоскопу» були різними.
Соул в одну мить побачив безліч сцен, і ці сцени перетворилися на чітку та детальну інформацію, які лилися у його мозок.
« Це... Сол відразу закрив очі.
Але сотні розділених картин все ще чітко стояли у нього перед очима.
І кожна картина була динамічною, граючи свою власну сценку.
На одній він навіть побачив Гейвуда, іншого наставника Горсу.
"Який це калейдоскоп, це ж монітори в кімнаті охорони..."
Його мозок одночасно приймав сотні потоків інформації, але при цьому міг їх обробляти і зберігати.
« Чи це і є дія руни? » — не здогадувався Сол.
Але він помітив ще дещо.
У кожній з сотень картин плавала тонка нитка.
Ці нитки проходили через центр картини і зникали в ній. Через те, що вони були занадто тонкими, Сол спочатку їх не помітив.
« Ніті?» — він раптом згадав, як, поглинаючи світлячі уламки душ під водою в Блакитній Бухті, теж бачив нитки.
Ці нитки були з'єднані, а ці - розорвані.
« А що, коли... З'єднати і ці нитки?»
Ця думка виникла раптово і викликала непереборне бажання спробувати.
Але це бажання було настільки сильним, що відразу зруйнувало його крижаний спокій.
Сильні емоції знову захопили його мозок, і Ментальна платформа миттєво розлетілася на шматки, викинувши Солу назовні.
Він відчув, як все попливло, і, знову відкривши очі, опинився в Мегсло.
Перед ним був схожий на куток старший учень Байрон і його знайома ментальна мітка.
« Я повернувся?» — риба-сабля, в якій перебував Сол, відразу підняла голову до очей нагорі.
Вторгнення в ілюзії були їм поглинуті. Що сталося з очима в Містло?
Проте, піднявши голову, Сол побачив, що очі все ще висять в темряві, моргаючи та спостерігаючи за ним і старшим учнем Байроном.
Але вони більше не нападали.
Всі вони виглядали мирними і невинними.
Коли Сол довго дивився на одне з очей, той, здригнувшись, відвернув погляд.
Він зіпсувався!
— Соле, - нарешті заговорив чорний куточок поруч. - Що сталося? Чому ти раптом замер? І чому ці очі вже не нападають на нас?
Щойно Байрон вже збирався покинути Мегслой, але раптом побачив Сола накрив чорний промінь і той застиг.
Він різко загальмував і кинувся назад.
Але, ледь він опинився поруч з Солом, як той прокинувся, підняв рибу голову і втупився на очі вгорі.
Минуло кілька хвилин. Ні Соул, ні очі не реагували. Байрону довелося тихенько його обмовити.
Соул повернув риб'ю голову.
— Старший ученик, скільки я простояв без руху після того, як мене вдарив чорний промінь?
— Менше двох секунд, — відразу ж відповів Байрон. - Що сталося?
Він не міг перевірити стан Сола і лише покладатися на його слова.
- Ці чорні промені викликають дуже реалістичні ілюзії. Я провів у ілюзії пів дня, знайшов вихід і вибрався. Не думав, що зовні пройде всього мить.
Соул подумки покликав Кошмарну метелика. Цього разу вона нарешті відповіла.
Тому в ілюзії він не міг з нею зв'язатися тому, що реальний час просто не встигав за швидкістю його свідомості. Панні, можливо навіть не почула його поклику.
- Схоже, ти там щось зробив, інакше ці очі не стали б такими мирними — зітхнув Байрон.
Він не міг збагнути, що його здібності вищі за будь - які інші погляди. Це вже не могло пояснити простим виштовхуванням злих духів і поглинанням злоби.
Але Байрон мовчки вирішив ні про що не питати. Лише на мить в його серці промайнула розгубленість.
« Рост сірої речовини виявився з підвохом. Навряд чи він покриє борг за парними балами. А він мене знову врятував..."
Соул не знав про складні почуття Байрона. Він в останній раз подивився на очі вгорі (деякі, що підглядали за ним, негайно відвернулися) і вирішив спочатку вивести звідси старшого учня, а потім повернутися та розібратися.
Потім він розгорнув риб’ю голову і, штовхаючи застигшого Байрона, викинув через зазначений вхід.
Вистрибнувши з "водів", Байрон впав на дно з глухим стуком і закрутився в повітрі.
Соул вийшов з неї і повернувся в своє тіло.
Оглянувшись, він побачив, що риба все ще лежить на тому ж місці, золототиста і хруща. Можна було подавати до столу.
Старший учень Байрон лежав на підлозі нерухомо, як обвуглений труп.
Соул, не вагаючись, кинувся до нього і дістав з компресійної сумки голову короля ельфів, яку приніс з Ельфічної долини.
Ця голова була дуже небезпечною, але напівельф перед смертю спеціально допоміг Солу прибрати її магічні властивості, перетворивши на рідкісний магічний матеріал.
Потім він обережно підняв ознаки життя Байрона.
« Після того як Мекслой покинув, стан старшого учня почав різко погіршуватися. Не дивно, що Мегслой може вміщати стільки уламків духів."
Солодкий, не гаючи часу... Затихнув слухняного старшого учня Байрона в голову Короля ельфів.