— А що, коли мешканці палацу знову потребуватимуть у нас повернути захований скарб? — запитав Монро.
- А мені яка справа? — Не відповідає Сол. - Я не взяв його. Я зміг увійти один раз, зможу і другий. Хто хоче піти зі мною - платите. Якщо хтось хоче шукати трон самостійно, дійте наодинці... Я не заважатиму. А що до вкраденого скарбу... Якщо ви маєте достатньо сил, забирайте його з собою. У кого не вистачить - умирайте там.
Він вів себе так, ніби скарб його зовсім не турбувало.
Його відвертість змусила тих, хто вже подумував таємно поїхати на пошуки трону засміятися.
- Хоча мені зовсім не хочеться повертатися до цього палацу... — Потягла Конша після довгої паузи, — але ми застрягли тут вже на півроку. Можливо, те, що знайшов Сол - наш останній шанс на порятунок.
Інші троє також висловилися.
Монро сказав, дивлячись на Касілору.
— Добре, — кивнув Марк. - Можливо саме тому Конша і покликала тебе сюди. Ти завжди вмієш знаходити щось нове.
Остання була Касілора. Вона стояла, дивлячись в порожнечу, і раптом пробурмотіла:
— Якщо цього разу ми не виберемося, давайте загинемо там усі разом. Я хочу стати настольною лампою, а не кріслом.
Коли Солу було домовлено, його три думки зайняли один з будинків для відпочинку.
Севши, він раптово підняв голову і подивився на Агу.
— Тут, начебто, все залагоджено. Тому я запитаю тебе ще раз. Що ще... З тобою сталося у палаці?
На застилу особу Агу з’явилася усмішка.
— Господар, після того як ви піднялися сходами, мене теж було змушено запросити в одне чудове місце.
Мортон і Герман подивилися на Агу. Вони й не здогадувались, що з ним таке приєдналося — він ніколи не обмовився про це в лісі.
— Мене відправили по звичайних сходах. Але коли я піднявся на другий поверх, то опинився в абсолютно чорному просторі. Там було багато голосів. Я довго слухав, перш ніж зміг розібрати...
Агу, дивлячись на Сола, раптово здригнувся.
- Вони дали мені одну річ і взяли з мене обіцянку винести її звідси та передати одному напівельфу. Вони пообіцяли не чіпати мене.
Усі були вражені.
- Що за річ? — відразу ж запитав Сол.
Агу присів перед ним на коточки і, вказавши собі на голову, сказав:
- Вони засунули цю річ мені в мозок. Сказали, що якщо я не зтримусь, вона перетворить мене в стілець або травінку - стану безжиттєвим мертвим об'єктом, зберігши при цьому людську свідомість. А ті двоє Інкристала - їх подарунок мені. Вони наказали віддати їх вам, якщо ви будете підозрювати мене, щоб розвіяти ваші сумніви. І ще сказали, що якщо мені знадобиться Інкристал я можу без вагання вбивати своїх товаришів - долина швидко перемене їх душі і тіла в новий.
— Інкристал роблять з людей? — Прошепотів Герман і відразу прикусив язик, налякавшись, що його почують зовні.
Сола це не дуже здивувало, а навпаки, він відчув полегшення, наче його здогадки підтвердилися.
З того моменту, як він знайшов Інкристал на місці зникнення Ліона, він підозрював про його походження.
— Ті два, що ти мені дав, напевно зроблені з тих, хто загинув у палаці, - він злегка нахилився вперед, підперши підборіддя рукою. — Але чому вони не обрали мене? Очевидно ж, що у мене, під твоїм захистом, було куди більше шансів вибратися з долини.
— Можливо, з сумнівом зробив Мортон. Це тому, що ви, господарю, вибрали інший шлях, але вони вже не могли вибрати вас.
Агу запропонував іншу версію:
- А мені здається, справа може бути в тому, що ваша ментальна сила, господаре, занадто велика, щоб їхня присяга могла на вас вплинути.
Соул вважав обидві версії правдоподібною, але мав і власну думку.
- Насправді, вибір зробив я. Але сама можливість цього вибору з'явилася лише тому, що моя ментальна сила була достатньо стабільною, щоб витримати випробування дев"яти залів.
Соул не став вдаватись у подробиці того, що він пережив на іскривлених сходах так що інші не знали, які були умови для підйома.
- Знайти Білий трон не складно. Потрібно лише дійти до останнього круглого залу і піднятися по вислизу, що пронизує драбину. Але, судячи з їхньої сьогоднішньої реакції, щонайменше два з них не мають про існування трону.
Агу закивав.
- Тобто, не кожен може побачити цю іскривну драбину. Я зміг її побачити, швидше за все, тому що був поруч з вами, господар.
— Не обов’язково, — з легкою посмішкою заперечив Сол. — Ваші духовні тіла також були всилені. Коли ви самі входите, то могли б побачити її. — Усмішка зійшла з його обличчя. - При наявності такої дивної драбини, з якої до того ж долинає тихий поклик, будь-хто, хто прийшов у палац з якоюсь метою, в дев'ять випадках з десяти вибереться спочатку її.
Сол задумливо потерпить підборіддя.
- І тут у мене виникає ще одне питання. Якщо перший ворушений вибирає іскрину драбину, чи можливо, що інші після цього вже не можуть її побачити або вибрати? У такому випадку, про Білий трон буде знати максимум одна людина.