- Де ви знайшли інккристал?
— Теж в оселе ельфів. Не хвилюйся, його ще багато. Ми не наважувалися брати забагато. Якщо взяти надто багато, це також вплине на духовне тіло. Зараз всі дуже бояться, що їм теж вибухнуть голови.
Провівши деякий час, Сол зупинився.
Ледве він зупинився, як і чотири інших відразу ж замерли і подивилися по сторонах.
- Що таке? — відразу ж обернувся Марк. Його нерви весь час були напружені, і тільки застреливши Сола, він трохи розслабився.
Тепер, коли Сол побачив, що без причини зупинився, він відразу з тривогою озирнувся на бік.
- Месність не та.
Перед тим як увійти в ліс, Сол також оглянув цю місцевість. За ідеєю, вони повинні були просуватися так довго і йти вгору. Але ліс перед ними як і раніше був гладким, без найменшого натяку на підйом.
- Що таке? — Марк не зрозумів, про що говорить Сол.
- Тут вже мав розпочатись підйом. Я пам'ятаю, що на горах дерев небагато, але тут, схоже, ми вже увійшли в первісний ліс.
Сол підняв голову до неба. З часом, здавалося, все було в порядку.
— Триста років. Навіть якщо час і може змінити вигляд лісів, то не так сильно впливає на рельєф. Здається, що ми вже не в тому лісі.
Марко спочатку дуже напружився, але коли почув слова Сола, усміхнувся.
— Звичайно, не в тому. Це Ліс Чехох Сезонів, це Світова сторона, а не наш колишній світ!
"Мирний бік?" - Сол все ще був у замішанні.
У цей момент Агу підійшов і, опустивши голову, сказав Солу:
— Світова сторона - це лише одна з назв. Дехто називає це таємним світом. Зазвичай це якась область з спотвореним простором або ілюзія.
- Або щось не так з нами, кивнула і А.
Соул подивився на Марка і вже збирався запитати далі, але раптом побачив, що за спиною Марко стоїть багато людей.
Густа юрба. Всі вони опустили голови, і їхні обличчя не було видно.
А Марк, нічого не помічаючи, махав Солу рукою.
— Соул, пойдём скорше. Конша та інші нас вже чекають.
- Можливо, з тим і з іншим чимось не так, - глибоко зітхнувши, глухий сказав Сол.
— Марк, нам точно туди? — Глучно запитав Сол.
Марк, який ще не помітив нічого підозрілого з деякою тривогою кивнув:
— Да.
Стоячи за його спиною ряди людських фігур не зникли. Вони мовчки стояли за Марком.
Обнімайте його.
Соул не почав терти очі і не закривав їх.
Він підняв руку і вказав на місце, де стояв Марк.
- Малюк Водоросль.
Чорне бджолоїдка відразу вилетіла і, обвівши Марка, проходило по колу.
Подібно до каменя, який кинуто у воду, довкола Марка поплив ряб’ю. Ті фігури з низького схилу яких нахиляли голови поступово розчинилися в цій бабі.
Коли Марк побачив Малюнку Водоросль, то спочатку хотів захистити себе. Але коли він побачив на обличчі Сола серйозний вираз, це стримався.
Коли Волосся, двічі хлестившись по повітрі, повернулась і Марк подивився з боків.
- Ти щось бачив?
— Тільки що поруч з тобою було багато людських фігур, але вони зникли, як тільки я їх тронув, - заручився і не дуже впевнено сказав Сол. - Може, це теж ілюзія цього лісу, як мирж.
— Илюзия? — Мортон повернув голову к Агу. Він у цьому не розбирався.
Але Агу не зміг дати конкретної відповіді.
- Схоже. Але моє духовне тіло дуже стабільне і не схоже, щоб на нього впливала ілюзія.
— Верно, — підхопила А. — Я дуже чутлива до змін у духовному тілі, і коли ті фігури з'явилися, я не помітила нічого незвичайного.
Поки вони роздумували, що́ означають їхні видіння, Марко просто зітхнув.
- Відколи ми прибули до Лес Чатрих Сезонів, ми вже зіткнулися з численними явищами, які не можуть пояснити існуючі знання. Я вже звик. Доки це не загрожує життю, мені все одно, тіні це або привиди.
Сол кивнув і пішов за Марком.
— Верно. Можливо, нам не вдасться розгадати тут аномалії. Спочатку знайдемо Коншу.
Вони йшли дві години по дядючому лісі. За цей час вони ще кілька разів стикалися з дивними явищами.
Але вони не зустріли тих ельфів, про яких говорив Марк, і які будуть їх переслідувати. Тому їм не довелося знову бігти зламати голову.
Коли Сол знову відчув втому, пейзаж перед ним нарешті перестав складатися лише з дерев, ліан і кущів.
Зростання лісу наче хтось поставив на паузу. Пройшовши через кілька гігантських дерев, Сол опинився на відкритті зеленої трави.
Сонце нарешті могло без перешкод світити, і легкий вітерець більше не боявся, що його зупинять густі гілки.
На полі стояли кілька білих, простих дерев’яних будиночок.
Ці будинки були збудовані як пополовіли, і розташовані теж як попало. Наче це були намети, наготілі для пікніка.
Коли Марк ступив на траву, Сол нарешті побачив третьої людини в долині.
І цього чоловіка він бачив зовсім недавно.
Монро.
Монро в цей момент стояв боком, і Сол бачив лише половину його обличчя.
Він дивився вдал, його рот був злегка відкрита, ніби він був у прострації.