Коли Юла сказала це, то легко заскочила на перила і зробила сальто прямо з корабля.
Не піднявши пилку, вона відразу розчинилась у тіні велетенського корабля.
Ван Ерде: « Я... Твою мать!»
Раптом корабель відкрив кілька портів, але з них висунулися не гармати, а декілька людських голів.
Потім ці голови, наче гарматні ядра, вистрілили. Їх шиї постійно подовжувалися, як мотузки.
Бум! Бум! Бум!
Одна за іншою голови ударялися об землю, вимиг розбиваючи те місце, де була тінь.
Але не вдалося виманити Юлу, яка щойно стрибнула в тінь.
Ван Ерде не засмутився. Він робив це, щоб підіграти Юлі.
Якщо вона вже зробила вигляд, що втікає, то і йому потрібно було підіграти.
Після невдалої атаки він підняв руку, зупинив атаку і з похмурим обличчям підійшов до іншого борту.
- Хто ти такий? Не подходи!
У цей момент вже один з членів екіпажу, учень третього рангу, кричав.
Крім Ван Ерде, нарешті і інші помітили цього непроханого гостя.
Решта на кораблі трохи напружилися. Тому що, до певного моменту вони не усвідомлювали, що там хтось є.
А коли вони його побачили, він уже майже підійшов до корабля.
Хоча Долина Протяжна рука була майже голою, огляд був чудовим!
У цей момент ця людина вже підйшла на відстань трьохсот метрів. Ще один крок, і тонка тінь привида могла б атакувати.
Але той, хто прийшов, зупинився.
- Ваша вища влада дуже сильна, але не потрібно втручатися в справи «Земного корабля», Ван Ерде зупинив члена екіпажу, який збирався знову кричати і з серйозним видом подивився.
Ван Ерде не бачив цього чоловіка.
Він знав усіх чарівників другого рангу на західному континенті, але цього не міг навіть з ким порівняти.
— За дорученням, - нарешті заговорив той. Голос був на диво приємним, настільки що неможливо було розібрати, чоловічий він або жіночий. - Вбити всіх на цьому кораблі.
Сказавши це, він підняв голову.
— Тс-з...
— Боже мой!
— Це людина?
Коли група членів екіпажу побачила його обличчя, то не втрималася і ахнула.
Навіть Ван Ерде, побачивши його, дёрнув кутком очі.
Не тому що він був потворним. Він не був страшним.
А тому що ... Він був занадто красивий.
Як може така гарна людина на світі?
Ван Ерде бачив багато гарних чоловіків і жінок, і з багатьма спав, але жоден з них не виглядав так нереально.
— Все, будьте насторожі! — Аж раптом крикнув старпом, який мав силою офіційного мага. - Він весь час не приховував свого обличчя, але тільки коли він підняв голову ми помітили його красу. Це справді чаклунство ілюзій! Чого ви дивуєтеся? Готуйтеся до атаки!
Цей крик привів учнів до тями. Хоч вони й далі захоплювалися красою ворога, але принаймні знайшли волю протистояння.
Тільки Ван Ерде в душі похитав головою.
Він знав, що зовнішність того не була ілюзією.
Вони щойно помітили його красу, і це було те ж саме, що й у п’ятистах метрах. Він якось розмивав своє існування.
Очі Ван Ерде кілька разів блиснули, і він раптом різко сказав:
— Ты напівельф?
При згадці слова "поліуельф" навіть найраніші й найгірші, що їх побачили члени екіпажу були напруженими і наляканими.
Напівельфи - це люди з половиною ельфійської крові. Коли вони спілкувалися з ними, їм було легко збожеволіти.
Деякі з тих, хто не був стабільним у духовному тілі, навіть боялися стати на півшага.
— Чого боїтеся! — Знову вийшов старпом, щоб заспокоїти. — Полуельф — не рвоня капитан! Він у кращому випадку сильний маг першого ранга!
— Гм, — почувся старийпома і напівельф байдуже кивнув. Потім він також подивився в сторону Ельфійської долини. — Тоді почнемо.
— Я тороплюсь.
Бум!
Бум! Бум!
На паряному кораблі прогрімалося кілька сильних вибухів.
Але вибухівку підпалили самі члени екіпажу.
Старпом, який щойно говорив, що напівельф всього лише першого рангу, зараз з байдужістю дивився в небо і не звертав уваги на те що відбувається навколо.
Десятки членів екіпажу бігали по палубі.
Хтось сміявся, хтось благав про милість.
А хтось, зануривши швабру в криваву воду, мив палубу. Той, хто пройшов повз нас, вислизнувся з головою у відро із червоною брудною водою.
Але не встиг він вилізти, як член екіпажу з шваброю, з жахливою посмішкою на обличчі, зі всією силою ткнув швадрю в відро.
Роздався звук тренуючого арбуза. На поверхні води вислизало щось біле.
Член екіпажу з шваброю задовільно кивнув, а потім, витягнувши червону-білу джвабру, продовжив ковзати по палубі.
У цей момент старпом як і раніше дивився в небо.
Він відкрив рот. Всередині було пусто. Ні язика, ні зубів, ані горла. Лише клубки червоних м'ясних куль ворушилися.
Зсередини доносилося "у-у".
Один з членів екіпажу, що втікав, випадково налетів на старенький. Він відразу забув, що тільки збирався робити, і наслідуючи старого, почав дивитися в небо.
— А! « Він подивився на небо, його очі наповнились жахом і він широко відкрив свій рот.