За стільки років нарешті з'явився учень третього рангу, який міг стати офіційним магом. Мабуть, Господаря Вежі і наставник Каз будуть ще більше цінувати старшого учня Байрона.
Покінчимо з справами, Байрон пішов.
Соул був у доброму настрої. По дорозі на другий склад він все ще залишив зошити тетрадь в руках.
« Тоді я вважав, що сіра речовина є чимось незвичайним і просто не маю часу на її дослідження. Не очікував, що старший учень Байрон вилікує з нього стільки інформації."
Якщо б Сол хотів використовувати сіру речовину, то насправді міг би покладатися на передбачення Днівника і виготовити зілля так само, як Байрон, не знаючи його складу та принципу.
Але відколи він став учнем третього рангу, то постійно говорив собі: якщо не буде крайньої необхідності, він більше не використовуватиме щоденник для створення зілля, побудови магічних кіл тощо.
Інакше, з ненадійними базовими знаннями він покладаючись лише на удачу, рано чи пізно зазна́є краху.
Однак з записів Байрона було видно, що він виявив властивості і застосування сірої речовини, але причина його утворення так і не розшифрував.
А це був найскладніший крок.
Але Сол припускав, що для цього потрібно дуже багато смертей.
Соул не сказав Байрону, що його ментальна сила вже досягла рівня офіційного мага, і навіть перевершила його. Тільки магії ще трохи не вистачало.
А проблема з Локатором, яка так мучила учнів третього рангу, він вирішив ще до того, як став третім.
Згідно з його нинішнім прогресом, якщо не буде несподіваностей, він також зможе приблизно за шість місяців досягти мінімальних вимог для офіційного мага.
Те, що він так швидко прогресував, насправді було завдяки тій морській акваторії Голубої Бухти.
Під час зимової зими Сол ще двічі їздив до Блакитного Бухту збирати уламки душ. І двічі він впадав у той дивовижний стан, охоплений безліччю чужими думками, і бачив ту тонку нитку, яка все содила.
Шкода тільки, що обидва рази Днівник, перш ніж Сол міг доторкнутися цієї нитки, відфільтровував всі сторонні думки і витягав його з-під осквернення.
Але після цих двох вторгувань чужої думки, магія і ментальна сила Сола знову зросли. І це значно скоротило час, необхідний для звичайного накопичення досвіду.
Єдине, що засмучувало Сола — це те, чого він так і не побачив після припливу душ за ці два відвідини до Блакитного Бухту.
Навіть питаючи місцевих людей, він дізнався, що приплив душ у Голубому Бухті не з’являвся вже понад півгодини.
Отже, від місяця до приїзду Сола і дотепер у Блакитний Бухті панувала незрівнянно спокій за сто років.
Проте, для місцевих це була добра новина.
Коли Солу другого разу приїхав до Блакитної Бухти, він знову побачив збирача мушель - хлопчика Бамбу.
Життя Бамбу, схоже, через зникнення припливу душ ставало все краще. Його одяг і взуття були чистіші та міцніші, ніж у перший раз, коли його бачив Сол.
Здалеку він спостерігав за тим, як хлопчик старанно працює і не підходив.
Вони не були частиною світу. Зрештою він мовчав.
Після другого від’їзду з Блакитного Бухти він більше туди не їздив.
В основному тому, що майже всі світлячі уламки душ він вже поковтнув.
І те місце втратило для Сола останню причину тяжіння.
Спогади закінчилися. Сол, тримаючи в руках тетрадь, підійшов до другого складу.
« Найстарший учень Байрон виготовив із сірої речовини свого роду зілля, яке, здається, також значно підвищило його ментальну силу. Через два дні, коли я від’їжджаю до Ельфійської долини, також можу спробувати зробити це зілля. Якщо ми зможемо ще трохи збільшити ментальну силу, буде навіть краще".
Хоч ментальна сила Сола вже перевищувала більшість офіційних магів, але хто ж відмовиться від ще більшої сили?
Цей день народження був на диво щасливий.
У цьому жахливому світі чарівників, у цій Башні, де на кону стояло життя, він все ж зміг зустріти двох простих людей, двох щирих друзів... Це було справді неймовірно!
У лівій руці Сола була тетрадь, у правій — намисто Alfa.
Він навіть по-деськи, намоивши ланцюжок на вказівний палець, почав обертати його.
Але, зробивши два кола, він стиснув палець і знову міцно схопив його.
« Це ж не звичайне намисто. Кулон все-таки скляний, розіб'ється - буде погано".
Соул не хотів сам на себе випробовувати отруту Корі.
Але в наступну секунду його кроки зупинились.
Він безіменним пальцем правої руки повільно повернув скляну кульку в долоні.
«Розбий... його?»
Його кроки сповільнилися. Він ліктів штовхнув двері склада.
Коли він увійшов, то побачив Ніка перед натовпом трупів.
Усередині його тіла все ще постійно передавалися ментальний наказ.
-Розбий його... Розбий його... Розбий його... Харден, на сьогодні робота закінчена. Ти можеш повернутися...