Але цього зарозумілого учня мага не було.
Начальник лицарів з ще більшою швидкістю вискочив із карети, схопив за комір кучера і пірнув його на землю.
- Де пан маг?
Кучер також був наляканий і тремтів від страху. Він лежав на землі, не в змозі піднятися.
Але, щоб врятувати своє життя, він заїкався і сказав:
— Я не знаю. Перед тим як увійти в місто, пан ще питав у мене, що це за місце. Але коли ми ввійшли, він більше не говорив ні слова.
Начальник лицарів запитав у інших, чи не бачив хто-небудь, як виходив пан маг.
Але всі відповіли, що ні.
— Все! Негайно розвертайтеся і відїдьте з міста! - Командир лицарів, почорнілий, схопився на коня, сильно вдарив її з боків і послизнув до карети принцеси.
— Ваша високість, будь ласка, тримайтеся. Нам потрібно терміново виїхати, тут щось дуже не так.
Начальник лицарів відчував, що від хвилювання говорить беззв'язно, але з карети принцеси як і раніше доносилися тихі, безперервні звуки, наче ті двоє ще не закінчили.
Він не витримав. Відвернувшись, він з силою штовхнув липкі двері карети.
— А-а-А!
Начальник лицарів не дивився в карету, але служниця, яка стояла поруч, заглянула і побачила. І цей один погляд змусив її кричати від жаху.
Гучний жіночий крик, здавалося, проколов барабанні перетинки начальника лицарів. У нього застучіло в скринях, і, більше не зтримуючись, він повернув голову і подивився всередину.
— А!
Навіть коли у кареті з’явився якийсь стриманий і проникливий начальник лицарів, він не стримався й закричав.
Він відчув, як підкачуються ноги і вони більше не можуть витримувати вагу озброєння.
З гуркотом начальник лицарів впав на землю.
Принцеса в кареті не зникла. Чи, точніше, вона прийняла іншу форму.
Розкішна, складна придворне плаття як і раніше витончено лежало на сидінні.
Але те, що підтримувало це плаття, вже було не красивою жінкою, а скупченням кривавих бульбашок.
Коли двері карети відчинилися, і служниця з начальником лицарів скрикнули, людинаноподібний монстр в сукню, схоже, застрелився.
Він повільно повернувся, ніби хотів подивитися на них. Але у нього не було ні обличчя, ні волосся, і неможливо було зрозуміти, чи повернувся він обличчям або спиною.
Коли він почав рухатися, криваві бульбашки на його тілі почали тертися один об одного, видаючи той самий тихий, що змушує червоніти, звук.
У скупченні кривавих бульбашок на місці голови з’явилася щілина.
— Спа...
Але крик про допомогу так і не вирвався з горла.
Незліченні криваві бульбашки, які складали людську фігуру, наче лопнули від напруження. Хлоп! Хлоп! Хлоп! Хлоп! — Один за одним вони почали лопатитися.
Алая рідина хлинула з бульбашок, поливаючись у червоний струмок. Спочатку він фарбував одяг, а потім пропікав килимок у кареті.
Коли килимок просочувався і більше не міг всмоктувати рідину, ці червоні струмки почали розтікатися по краях.
Через щілини у кареті почала крапати невелика кількість рідини.
А більша частина хлинула до дверей.
Шш...
У цей момент начальник лицарів, здавалося, почув шум прибою.
— Біжіть... — Він тихо сказав, ніби побоюючись подвоювати червоний потік.
Начальник лицарів ледве піднявся і, повернувшись додому, кинувся бігти в тому напрямку, звідки вони приїхали.
Він більше не дбав ні про лицарську честь, ані про свій борг, ні тих звичайних людей в загоні, які були у паніці і не знали, що робити.
Він хотів тільки втекти.
Все більше і більше червоних струмків витікала з карети. Вся карета не витримала і з гуркотом розлетілась на шматки, які, підхоплені потоком, покотилися в усі боки.
— А-а-А!
— А-а-А- а!
Після того як начальник лицарів, кинувши всіх, втік, решта весільного кортежа з Кнаса нарешті запам'яталися.
З жахливими криками вони кинулися врозсипу.
Деякі люди, які відреагували повільніше, не встигли пробігтися і кілька кроків, були накриті червоною хвилею. Їхні очі відразу осяяли, і вони падали на землю. Потім їхні тіла накривали нові потоки.
Ці потоки жадібно оточували трупи, навіть призупиняючи своє поширення.
Завдяки цьому деякі щасливці змогли уникнути тимчасового знищення.
...
Кілька хвилин тому.
Сол і Мокимокі щойно увійшли до старого дворику, де жив Ада.
- Чому спочатку сюди? Чому? — Здивував же запитав Мокимокі. Він не бачив нічого особливого в цьому дворику.
- Я хочу спочатку дещо перевірити.
Маленькі ворота дворика, зламані минулого разу, як і раніше криво висіли, так і не відремонтовані.
Соул зайшов у двір і підняв погляд на кімнату Ади прямо навпроти.
І ось, у щілини між дошками вікна, він побачив срібний, сяючий як Чумацький Шлях, очей.
Побачивши, що Сол зупинився, Мокімоки з цікавістю обійшов його.
- Що таке? Що таке? Ворог з'явився?
Сол підняв вказівний палець і зробив знак « тихіше ».
- Я піду подивлюся. Здається, це хтось знайомий.
Невже панні та Ада повернулися?
Ні, очі Панні давно вже не були срібними, як зоряне небо. І, зважаючи на їхнє становище та здібності, вони навряд чи могли залишитися в містечку Мофань.