— Не гарніша за тебе, — 17 - річна принцеса зовсім не цікавилася пейзажем.
На диво, Віктор був добрим з нею і вона хотіла використати цей шанс сьогодні вночі.
— Мені не подобається, як кров. Я люблю « закати, що стікали кров’ю », і усмішка Віктора стала ще більшою. Він раптом повернувся до 17-ої принцеси і сказав: " Ваше високосте, давайте сьогодні ввечері наші стосунки стануть ще ближчими.
Сімнадцята принцеса застигла. Чи Віктор думав про те, що й вона?
— Правда?
— Ви згодні? — перепитав Віктор.
— Я согласна, я згодна! — Принцеса зовсім не соромилась.
— Це буде « з’їзд дочіста, розібратись і проникнути всередину », — голос Віктора став тихішим.
У 17 - ї принцеси відразу пересохло в роті, і вона мимовільно облизнулася губи.
— Я согласна.
У Мофані, що прямувала до містечка Карета принцеси, закрила вікна і всередині почали чути дивні звуки.
Незважаючи на закриті вікна, служниці, що йшли поруч, все одно дещо чули.
Від цих дивних, тихих звуків обличчя служниць почервоніли.
Одна з них скаржилася: « Принцеса просто в кареті початку? »
Інші, що жили поблизу, теж більш-менш здогадалися, Що відбувається в кареті. Більшість дивилися з презирством, а дехто просто закривав обличчя руками.
На щастя, всі вони вже давно звикли до поведінки принцеси і ніхто не став заважати. Весь кортеж робив вигляд, що нічого не відбувається.
Начальник лицарів, бажаючи якнайшвидше знайти нічліг і припинити це безособово, поспішно віддав наказ входити до міста.
Але невдовзі розвідники повернулися і доклали, щоб міські брами були замкненими.
Начальник лицарів і його люди відразу розлютилися. Хоча вони приїхали свати, але це не означало, що якесь прикордонне містечко може їх зневажати.
— Виломіть ворота, знайдіть кращий будинок і виганяйте звідти господарів.
Деякі солдати навалилися на ворота, і їх з тріском поламали.
Відчинивши ворота, вони побачили, що засуви були зламані й валені на землі.
— Хм, заледве стемніло, а вони вже зачиняються. Тож не дивно, що це бідне пограбоване містечко переглянулися солдати з задоволенням. Один побіг докладати, а інші пішли вперед, розчищаючи шлях.
Лише провідник, який кілька років жив у місті Мо Бей, був приголомшений.
« Може, місто Мофань було досить оживлене. Чому вони так рано закрили ворота? І чому тут так тихо?"
Невідомо чому, але провіднику стало не по собі. Навіть літній вітерець здавався прохолодним. Він потир руки, які покривалися мурашками, роздумуючи чи не одягнути щось тепліше.
Але незабаром це занепокоєння передало провіднику всієї групи.
Усі йшли тихими вуличками. Їхня початкова буря поступово змінювалася подивом.
Вони озирались на бік, намагаючись знайти хоча б одного живого чоловіка.
Але коли вони добралися до центру, то нікого так і не побачили.
- Щось не так. Будь ласка, перевірте ваш дім. Навіть якщо хтось спить, витягайте їх!
Начальник лицарів нарешті не витримав і наказав своїм солдатам знайти когось для допиту.
Хоч солдати були налякані страшною тишиною, але працюючи разом, вони все ж набралися хоробрості.
З криками і товками, най грубшим чином, вони виламали двері одного з будинків і ввірвалися всередину.
Проте коли останній солдат зайшов, двері раптово зачинилися і налякали тих, хто залишився на вулиці.
І коли двері зачинили, то солдати відразу припинили шум.
Вони довго чекали, але з дому не доносився ні звук, і солдати не виходили.
Всі, і без того налякані дивним закриттям дверей переглянулися та починали турбуватися.
- Ти впевнений, що це Мофань? - Начальник лицарів схопив за шиворот провідника.
- Це він. Я ще бачив назву на воротах, тому провідник знав, що якщо він не запровадив їх туди, йому не зносити голови.
Звичайно, начальник лицарів також бачив назву на воротах, але його занепокоєння спонукало ще раз перевірити.
— Я спрошу у пана мага.
У містечку Мофань було двоє учнів першого рангу. Якщо з ними щось сталося, то могли статися і якісь дивні речі.
Але, згадавши, що в загоні є учень третього рангу, начальник лицарів трохи заспокоївся.
Він натягнув привід і покакав до останньої карети в кортезі — скромної, але яку ніхто не наважувався недооцінювати.
- Пан, з цим містечком щось не так. Не могли б ви вийти і подивитися?
Сказавши це, начальник лицарів відразу ж поспішив і підійшов до карети, готуючись особисто допомогти магу вийти.
Однак він довго чекав, але з карети не доносився ні звуку.
- Пан маг? — Не втримався і знову крикнув він.
Але з карети все ще ніхто не відповідав.
Остаточно роздратований цією тишиною, начальник лицарів, більше не турбуючись про те, що може образити його, в два кроки схопився на підніжку і відчинив двері.
Але в кареті нікого не було.
— Х-х... х-х...
Світильник у кареті як і раніше точно горів. На маленькому столику лежав пергамент, а перо валялося на підлозі. На витонченому килимку з овечої шкіри виднілося кілька чорних чорнильних плям.