Коли його ноги торкалися підлоги, він відчув, як земля під ним почала тріскатися і розходилася з входу.
Він відразу ж кинувся бігти.
Щоденник не попереджав, що залишатися на місці небезпечно, але Сол відмовився ризикувати.
Драбина клітина була жахливим видовищем. Сходи, які ведуть наверх, впали в купу каміння.
Дитину Волосоль зголосилася допомогти, обвивши поруччя другого поверху.
Поки вона тягнула його наверх, Сол швидко оглянув руїни.
Сходи Віктора перетворилися на велику діру. Ні крові, ні залишків — неможливо було сказати, живий він чи мертвий.
Тіло Кранга і верхня половина тіла Свана, що лежала на підлозі, теж зникли. Можливо, Ральф по дорозі з’їв і їх.
З допомогою маленького Водоросль, бігаючи по стінах і змагаючись з часом, Сол нарешті схопився на другий поверх, перш ніж пів першого поверху почав провалитися.
Гуркот!
За спиною пролунав оглушливий удар. Соул похитнувся, ледве не впавши.
З цим гуркотом тихі голоси в його вухах знову посилилися. На його грудях з'явилося ще кілька тріщин, а полум'я всередині неї почало гаснути.
Він міцно стиснув ляльку і, спотикаючись, побіг по коридору.
Малюк Водоросль носилася попереду. Вона вибила вікно на балконі, і Сол, пригнувшись, вирвався під проливний дощ.
Холодні краплі били в обличчя і тіло. Трещини розповзалися по балкону, а земля здалеку теж почала просідати.
У останній момент Сол наступив на перила балкона і стрибнув!
Гуркот!
Знову оглушливий удар.
Замок за його спиною осів, ставши на цілий поверх нижче.
Могутня ударна хвиля обрушена, вдарила Сола в спину. Безчисленні камінці впилися у його тіло.
Дитину Водоросль, опинившись у повітрі без опори, відчайдушно махала щупальцями і зрештою зачепилася за гілку дерева перед самим посадкою Сола.
Сол згрупувався в повітрі і дещо як приземлився на ноги. Завдяки тому, що Волосся в останній момент здійняв його вгору, йому вдалося уникнути травм.
Він перекотився вперед, гася інерцію.
Але потім різкий тріск прорвався крізь шум і віднісся прямо в серце Сола.
Він, наче щось відчувши, опустив голову і побачив, як маленька лялька на чорній мотузці розлетілася на шматки. Шматки скочувалися по його шкірі, деякі впали за комір.
Залишився лише дерев’яний шип, який встромлявся у шкіру.
"Сота магічних кристалів, і всього за кілька днів."
Солу було до сліз шкода.
Хоч на створення цього тимчасового Локатора він і використовував вже наявні матеріали, не трати справжніх кристалів, але втратити його було все одно дуже боляче.
Сол вирішив швидко тікати. Але, зробивши крок, він раптом побачив, як падає обличчям в багнюку.
Так, саме побачив, а не відчув.
Коли Сол побачив свою спину, він на півсекунди завмер, але відразу прийшов до тями.
« Час від часу Локатор щойно зламався, і моя душа відразу вилетіла з тіла? » — почала непокоїтись.
Його душа постійно затрималась від тіла. Будучи приходьком з іншого світу, він трохи боявся, що його тіло ось-ось впаде.
Малюк Водоросль не розуміє, що сталося. Вона лише побачила, що її господар раптом впав на землю.
Вона потрогала лоб Сола чорним щупальцям, не виявила нічого незвичайного. Здавалося, він просто заснув.
Таке бувало і в Башнех чарівників.
Але вони ще не залишили маєток Ральфа. Спати зараз — чи не занадто легковажно?
Малюк Водоросль не міг розбудити Сола, тому вона запаникувала.
Замок падав, а уламки долітали до саду. Інколи каміння кидали біля нього.
Малюк Водоросль могла легко відкинути камінь, але не знала як розбудити свого господаря.
Поки простодушна дитина Водоросль втрачала здогадки, Сол вже готувався, як і раніше, імітуючи схему порчі, повернутися в своє тіло.
Але варто йому зробити крок, як він побачив, що у його ніг розповзається і росте тінь.
Тень швидко поглинула газон, сад і його власне тіло...
За його спиною з'явилося щось неймовірно величезне?
Соул, наче проти своєї волі, повернув голову. Він побачив джерело тіні.
Це була та ж пенсійна, покачена душа з підвалу.
Зараз вона височіла над ним, наче небосхреб.
« Що це...» - не в силах стримати цікавості і використовуючи тим, що щоденник мовчав, Сол зупинився на мить, щоб розглянути її.
Дивно, але коли він стояв перед обличчям з цим зіпсутим у сотні разів аномальним духовним тілом, то більше не чув ніких пошестей.
Поки Сол думав, чи бігти зараз або чекати попередження Днівника, яке підноситься до неба духовне тіло раптом розсипалося в пил і через незнання сили... почали обертатися!
Це видовище здалося йому дуже знайомим.
Сол ахнув. Він бачив на землі величезну бурю душ!
Буря душ оберталась все швидше і скоріше, перетворюючись на торнадо. Вона з рівом кружляла, грозячи затягнути в себе небо і землю.
Але здавалося, що цей величезний бурю душ бачив лише Сол. Вона не впливала на реальний світ. Навіть гілки дерев, що знаходилися за кілька метрів від неї, просто злегка підрогили під каплями дощу.