Сол перевірив лужументальною силою. Ніяких духовних чи магічних коливань. Ніяких ознак життя.
"Наконець-то здох? Отримати в упор Вогню сферу, а потім ще й дозу цілеспрямованого отрути і протриматися так довго. Не дивно, що щоденник передрік мені правильну смерть у сватці з цим хробаком."
Він присів на корточки і поклав магічний кристал на край кола.
У ту ж мить коло, наче обгорнув душу, ожив. По ньому пробігло і спалахнуло кільце білого полум’я.
Полум'я розгоралося, і подібно до води, поступово заповнило весь простір всередині кола, накриваючи собою калюжу жиру.
Але коли спалахнуло біле полум'я, брови Сола хмурилися дедалі сильніше.
Окрім гір, усе коло не відбувалося.
« Якось... Дуже просто.
Він не бачив душі Ральфа. Навіть душі звичайних людей, яких він поглинав, теж не було видно.
Те, що йому не вдалося створити дух помсти з Ральфа, ще можна було списати на силу його духу і слабкість цього маленького кола. Але куди поділися духовні тіла тих найманців?
Біле полум’я так і не дісталося своїй здобичі. Коли в кристалі вичерпалася енергія, вона почала поступово згасати.
Нарешті, під розчарованим поглядом Сола, весь магічний круг повільно погас.
— Х-х... Хоча я і був готовий до такого, але щоб зовсім нічого ... Все одно трохи образа.
Соул видихнув. Ну, цього разу все даремно. Зрештою, невдалі експерименти — це звичайна справа.
Проте в той самий момент, коли Сол повернувся, щоб покинути підвал до його остаточного падіння, з одного зі повалених стелей раптом вирвався чорний вогник і залетів прямо у щоденник на його лівому плечі.
- Що? — Дуже вразився Сол.
Він накреслити велике коло, витратив магічний кристал і влаштував цілу картину — не отримав жодного відгуку. А варто було йому здатися, як за межами кола, на якомусь стелажі, він випадково зловив частинку душі.
Щоденник, наче знаючи про що думає Сол, підлетів і розкрився перед ним.
Але цього разу на чорній сторінці не було жодної вартості. Точніше, це була лише половина сторінки.
«Раніше краю чорних сторінок були нерівними і виглядали грубіше білих, але щоб отримати половину... Що далі, чверті? Будемо пазл збирати?» - безлобно проворчав Сол.
Час був невідповідний, і він не став ставити запитання. З стелі вже почала падати пил. Час іти.
Але тут сталося ще дещо непередбачене.
Коли Сол вже добіг до входу в підвал, над абсолютно тихим до цього магічного кругом нього раптом пролунав дивний звук.
Соул інстинктивно обернувся і побачив величезне та страшне духовне тіло, яке ширяє над кругом.
Воно було схоже на велетенський ком пін, який складається з багатьох маленьких бульбашок, що м’якоть невидимі руки. Він постійно ворушився, видаючи звук стисканим і деформованим піни.
З поверхні піни висунулося неповне духовне тіло, з'явивши обличчя без будь-яких рис.
З жахом на обличчі він відкрив рот, звертаючись до Солу, але не встиг нічого сказати, як його з непереборною силою втягнуло назад.
Соул був свідком жаху, що його поглинає і стискає піна, перетворюючи на такий же маленький бульбашок.
« Це ще що таке? Невже душа Ральфа була опоганена і мутувала?"
Якщо перед ним дійсно була душа Ральфа, то від ідеї помістити її в щоденнику доведеться відмовитися. Судячи з її вигляду, вона була повністю забруднена і позбавлена розуму.
"Дневник, я можу спробувати атакувати це дивне духовне тіло?"
- Валяй, йди помирай.
— Ясно, що Сол рішуче відмовився від цієї затії.
Він підняв голову, подивившись на вихід у трьох метрах над собою, і хотів було покликати Малючку Водоросль, щоб та його витягнула.
Але варто було їй з'явитися, як забруднене духовне тіло позаду нього, до цього відносно стабільне, раптом почало сильно вібрувати, немов закипна вода.
Незліченні крики та благання про допомогу в одну мить увірвався у вуха Сола, а потім почали відчайдушно затискуватися в його мозок.
Немов його вдарив невидимий кулак, Сол мимовільно впав назад.
У ту ж мить крики в його голові змінилися. Тепер з ним одночасно говорили тисячі, десятки тисяч голосів.
Гул...
Гул...
Деякі голоси були розумними, інші — божевільними і третіми. Соул не міг розібрати конкретних слів, але відчував емоції кожного.
Так, кожного.
Дзинь!
Роздалась різка вібрація. Ожелерія, яка вп’ялася на його грудях, також почала тремтіти високочасто. Неначе хтось зсередини відчайдушно стукав у двері, намагаючись розбити цей « замок».
Треск!
Лялька тріснула по макушці, і вона побачила всередині крихітне полум’я.
Голоса в голові Сола відразу ж похолопали. Більшість замовчали, лише кілька продовжували щось бурмотіти.
Він зрозумів, що це тимчасовий Локатор виграв для нього трохи часу, і, не озираючись, кинувся до виходу.
Дитина Водоросль мітнулася вперед, наче абордажний гак, вчепилася до стіни зовні і, перетворившись на мотузку, витягла Сола з підвалу.