Від одного погляду у Сола пробігли мурашки.
- Давай краще діяти порізно, так буде швидше.
Але цього разу Віктор не погодився.
— Я вже все обшукав на цьому поверсі, і на нижньому. Нічого цінного.
Він схопив Сола за руку і потягнув вгору по сходах.
- Ходімо подивимося наверх.
Віктор має силу.
Соул не встиг пригадати, як його вже втягли на драбину. Він навіть не міг чинити жодного опору.
« Сила цього хлопця явно перевищує рівень учня другого рангу. Щоб розкрити таємницю щоденника, мені потрібно від нього відділитися."
Поки Сол думав, як вирватися з себе Віктора, він раптом замер.
Побачивши, що Сол зупинився, Віктор підійшовши і сам потягнув його далі вгору по сходах. Соул інстинктивно спробував вирватися, але відразу розслабився і дозволив тягнути себе далі.
Його погляд був від своїх ніг до спини Віктора, а вираз обличчя ставав все більш і більше відреставрованим.
Вони тільки - но добралися до майданчика між другим і третім поверхами, як перед ними стояло кілька фігур. Це була група найманців в походному одязі, але вигляд у всіх був до крайності репрепанний. Пригнувшись, вони крадькома визирали наверх, ніби від когось ховалися.
Віктор ступив на наступний сходинок. Підійшла його ботинка глухо стукнула по покритому килимом каменю.
Нагорі, перелякані як зграя переляканих птахів, вони відразу обернулися і втупилися на них широко розкритими очима.
Можна було б подумати, що вони зітхнуть з полегшенням, побачивши двох чоловіків. Але ні. На їхніх обличчях відобразився такий дикий жах, що він здавався майже осязаним.
— А-а-А!
Вони гурбою кинулися вгору по сходах, ніби Сол і Віктор були якимось стихійним лихом.
У мить всі четверо чи п'ятеро чоловік, що були на сходах, безслідно зникли.
Сол і Віктор залишилися на місці.
- Що ти з ними зробив? — З підозрою запитав Сол.
Віктор піднімав арфу, закриваючи обличчя.
— Коли я спускався, то не бачив їх.
Соул, пригадуючи їхні рухи та погляди, різко обернувся і подивився вниз. Віктор встав поруч, не зводячи очей.
Сходи були порожні, але Сол втік на кілька сходинок вниз. Потім він знову розгорнувся і подивився наверх.
- Що ти робиш? — З цікавістю запитав Віктор.
Сол завмер. Лише через декілька секунд він повільно вимовив:
— Тепер зрозуміло... Вони бачили не мене. И не тебя.
Віктор поспішав. Його погляд на Сола був неймовірним.
« Їхні погляди, — продовжив Сол, - насправді були спрямовані ось на це місце.
Він вказав пальцем собі під ноги.
- Тобто, їх дійсно налякали не ми, а той... або те, що з'явилося тут мить назад.
Віктор сказав: « Але ми щойно повернулися. Однією рукою він опустився об перила, в іншій тримав арфу.
— Раніше я думав, що зміна дощової погоди і чіткої погоди відбувається через те що ми переходимо по різних тимчасових лініях. Тому можна зустрічати людей, які були тут у минулому. Але для сім’ї, яка втратила свою найсильнішу силу, гра з часом була надто складною.
Усмішка поступово зійшла з обличчя Віктора. Він підняв руку, зачепивши пальцями струни, готовий в будь-який момент зіграти.
- Тоді в чому ж причина?
Соул подивився на Віктора. Підпіривши підборіддя однією рукою, а лікоть — іншою, він обводив поглядом стіни навколо.
— У духовних тілах! Тут загинуло багато людей, але з якоїсь причини їхні духовні тіла не розвіялися, а зібралися в цьому замку. Духовне тіло пересічної людини дуже слабке, але їх ставало все більше і більше. І під впливом цього вони сформували духовне поле, достатньо сильне, щоб впливати на розум.
Губи Віктора повільно розтягнулися в усмішку, але цього разу там було щось зловісне.
- Нейлоновий вплив... Це мабуть скарб, якого ми шукаємо.
Він простягнув руку Солу.
- Ходімо, мій розумний брате. Думаю, скарб, який ти шукаєш чекає нас нагорі. Заповнивши його, ти зможеш без проблем прорватися на третій ранг, а потім і стати могутнім урядовим магом!
Соул пильно дивився на нього, не рухаючись з місця.
- Але є ще дещо, чого я не розумію.
— Замість того щоб постійно роздумувати, ліпше діяти. Якщо ми й далі тягнутимемо час, старий з дитиною може знайти скарб першими. Віктор провів пальцями по струнах. — У цих замках найбільш важливі місця є покоїтельмена і таємні кімнати. Особливо схованки, їх потрібно шукати ретельно, а часу у нас може бути не так вже й багато.
« Ні, сліпі пошуки — це справжня трата часу », — впевнено заявив Сол. Він навіть закрив очі, почав відновлювати в пам'яті все, що бачив з моменту входу до замку.
Вiшов у замок.
Хлинув ливень.
Бачив коліноприклонного лицаря і безликого.
Зайшли старий маг зі своїм учнем, сказали, що з дочеканням щось не так.
Перейшовши до наступної кімнати з Віктором, він потрапив у ясний світ.