- Мабуть так. Ти боїшся?
— Насправді, померти не так вже й страшно. Братик Сол...
— М?
- Якщо панні помре, то очі їй більше не знадобляться. Братик Сол, забери їх.
Соул подивився на Панні і, не втримуючись, тихенько розсміявся, потріпнувши її по голові.
- Брат Сол теж не бере щось просто так. Скажи, у тебе є ще якісь бажання?
Панні з невинним виглядом доторкнулася до своєї макушки. Її вперше хтось гладив по голові.
— Я хочу... — Без вагань сказала вона, — щоб Ада потім жив щасливо.
Сол завмер. Він дивився на маленьку Панні і думав, що вона попросить не вмирати.
— Зрозумів, — тихо сказав Сол. — А тепер підніми голову, відкрий очі пошире. Буде трохи боляче.
...
Ззовні Ада все ще намагався чинити опір, а капітан Джефф не квапився застосовувати силу.
Протягом усіх цих років він діяв так само. Замість того щоб брати дівчат, він дозволив їхнім сім’ям здатися під натиском юрби.
Наприклад, згадуючи про це в кошмарах, вони могли потішати себе тим, що пожертвували своїм немовлям заради всього міста.
Ззовні вже хтось почав умовляти Аду.
Аргументи були такими ж: « Це місто притулило вас», « Ви можете і далі жити тут спокійно... не бути невдячним ».
У воротах з’явилася тітка Дженні, яка завжди любила покохати. Вона повільно увійшла і, відкривши рот, сказала те, що остаточно зламало Аду.
— Ада, нехай капітан Джефф забере Панні. Ти так довго живеш у Мофані і навіть не намагався виїхати. Чи не тому, що ти був готовий до того, щоб одного дня за Панні прийдуть?
Ада, який до того визирав таким рішучим, з недовірою підняв голову.
— Тетя Дженни!
— Хех, — усихнулася та. - Інакше ти б давно поїхав. Хіба не заради спокійного і ситого життя в Мофані ти залишився? А заради такого життя можна і ризикнути сестрою, чи не так?
Плечі Ади опустилися. Він з відчаю похитав головою.
— Нет, нет.
Капітан Джефф подивився на небо. Ада виявився на диво впертим, а ні мага, ані мера сьогодні не було...
Він махав рукою, і його солдати кинулися вперед, щоб забрати дівчинку.
Протягом усіх цих років їм зустрічалися вперті люди. Якщо не було часу, можна було спочатку забрати і потім потішити.
Побачивши, що солдати кинулися на нього, Ада підбіг до дверей і припершись в неї руками та ногами, закричав:
— Нет, я не віддам вам Панни!
Солдати не звертали уваги на озброєного хлопця, але вже збиралися пробити собі дорогу кулаками.
Але тут через їхні спини вискочив чоловік і встав між Адою та солдатами.
Це був Джейс.
У його руці була довга сабля, точ-всього так само як у капітана Джефа.
- Гей, Ада, ти що, думаєш, так зможеш врятувати Панні? У вирішальний момент потрібно братися за зброю, як я.
— Джейс? — Ада ніяк не очікував, що в найсуворішу мить захист Панні побачить того, кого він найбільше зневажав і боявся.
Побачивши Джейса, капітан Джефф нарешті підійшов.
— Джейс, це не твоя справа. Він також витягнув свою шаблю.
- Звичайно, моє. Панні вже стала моєю донькою. Вона називає мене батьком, і я, природно, повинен її захищати.
При цих словах обличчя капітана Джеффа стало серйозним.
Люди на подвір’ї також п’ялися, усвідомлюючи, що зараз почнеться бійка.
— Заберіть Панні, а Джейса я беру на себе, — вигукнув капітан.
Звичайно, Джейс знав, що Ада не впорається з солдатами. Остерігаючись Джеффа, він повинен був ще й допомогти Аде.
Але, багато років не борячись, він не був впевнений, що справиться з усіма.
Здавалося, що таких бійок не уникнути.
— Ада, Джейс.
— Брат, папа.
Позаду пролунав тихий голос Панні.
Обидва здригнулися і обернулися.
Панні, на дотик, виходила з дому. Її очі, які зазвичай були відкриті, були щільно зажмурені.
А в кімнаті, на столі, як і раніше сидів Сол з непроникним обличчям.
— Панни, повернися! — гукнув Ада.
— Ада, уводь Панні, я їх затримую - намагався виграти час Джейс.
— Брат, папа, не бойтесь. Нехай вони мене заберуть. Панні не боїться померти.
- Чому, Панні? — З недовірою подивився на неї Ада.
А Джейс лише хмикнув.
- Дітей слухати не треба.
Він підняв шаблю і кинувся вперед.
Солдати, які не чекали нападу, встигли лише ухилитися.
А в цей момент вже підспівав Джефф. Він з розмахом вдарив саблей, ледве не попавши Джейсу по плечу.
На щастя, він встиг змінити траєкторію і заблокував удар на свою шаблю.
Він все-таки давно не бився. Він узявся за шаблю і зрозумів, що вже старий.
...
Ада, схопивши Панні, хотів було вибігти з подвір'я, але вихід був щільно заблокований мешканцями міста.
Вони не розступалися, навіть коли бачили, як він утікав з Панні на руках.
Ада спробував прорватися, але зрозумів, що один він не впорається.
Солдати, що підспівали ззаду, повалили його і забрали Панні.
Цього разу люди відразу розступилися.
Кілька солдатів, схопивши Панні, вже збиралися йти.
Але тут мовчазна до цього Панні раптом обернулася і голосно вигукнула:
- Ада, братик Сол обіцяв мені, що ти потім будеш щасливим!
Коли вона сказала це, то зникла з виду.
- Пані!
Аду продовжували тримати, поки Джейса не здолали Джефф і ще кілька солдатів.