У цей момент на землю біля намету м’яко опустилася пара ніг. Жоден з тих варварів не прокинувся.
Господар цих ніг повільно проявився в темряві. Коли він побачив трупи навколо намету, то з огидою нахмурився. Потім він пройшов між ними і, відкинувши полог, увійшов у намет.
В наметі і медитний вождь варварів різко відкрив очі й приготувався до бою. Але, побачивши цього чоловіка, він розслабився і знову сів.
— Ты... прийшов... Раніше. Я... Ще... не отримав... І він ледве виговорив це мовою простих людей.
Ворушений, дивлячись на нього зверху вниз, не відповів, а сухо сказав:
— Маг Кіра з Кема досягла другого рангу. Вона збирається особисто зачистити кордон від розбійників. Ви теж в її списку.
На обличчі жерця варварів були намальовані чорні та червоні символи, які приховували його вираз. Але по м'язах, які б’ються, було видно, що він не спокійний.
— Другой... Ранг... Маг... Мы... Повинни... Утікаючи, він був одним з небагатьох варварів, які збереглися в розумі.
— Для... Переселення... Нужна... Він підняв голову і подивився на мага.
« Це вже ваші проблеми, — з презирством відповів чоловік і розвернувся, щоб піти геть.
Пройшовши кілька кроків, він зупинився.
— До речі, зачистите Мофань.
Жрець з подивом підняв голову.
— Вы... Башта магів... не потрібні... плід?
— Просто зроби, як сказано, — холодно відповів маг, повернувшись до нього вполобрати.
Жрець, наче не розчувши загрози, просто констатував:
- Добре, сер... Білл.
- Хм, погрожуєш мені? — Посхменув маг Білл і вийшов з намету.
...
Коли маг пішов, жерець підвівся на руку.
Він взяв свою палицю, прокужив палець і провів їх у процесі виконання. На ньому вже було декілька кровопролитних відміток, кожна — ярка і чотка.
- Великий вождь з нами.
Жрець вдарив палицею об землю. Невидима хвиля розійшлася від нього.
Снаружи, які збили варварів один за одним, почали прокидатися і вставати.
У цей момент жерець вийшов з намету. Він підняв руки, тримаючи палицю горизонтально.
— Переселення!
— Р-р-ре!
- Вбивати!
— Р-р-ре!
— Р-р-ре! Р-р!
Якщо вони тільки почули перший наказ, то другий був захоплений.
Жрець, побачивши, що всі варвари бадьорі і повні бойового духу, задоволений кивнув. Він озирнувся, вказуючи напрямок.
— Мофань. Цього разу — всіх!
— Р-р-ре!
— Р-р-ре!
— Р-р-ре! Р-р!
...
Близько п'яти ранку.
Небо тільки почало світляти.
У своїй кімнаті, який медитував Соул раптом відчув, що хтось наближається і відкрив очі.
У ворота подвір’я почали люто стукати.
І сплячий, і пильний треба було часу, щоб прокинутись, встати й відкрити. Але ті, хто був зовні, не хотіли чекати.
БУМ!
Ворота з гуркотом впали.
Ада, протираючи очі, сльози з ліжка.
— Хто так рано? Чорт, ворота!
Він вибіг з дому і побачив, що натовп іде прямо до нього. На чолі - капітан солдат Джефф.
У голову Ади пронеслися всі його найгірші побоювання. Але він вигнав їх від себе.
Панні така маленька, вона не підходить на роль названої матері. І вона сліпа, не вважається чистою і прекрасною дівою.
« Може, це з іншого приводу? Може, за мною прийшли?" - молився він.
Але все завжди відбувається по гіршому сценарію.
Капітан Джефф підійшов до Аде і, дивлячись на його розгублене та перелякане хлопчину обличчя, відчув жаль. Але його обличчя було непроникним.
— Ада, твоя сестра Панні обрана як жертви для плодів « полірального каменю ». Ми прийшли забрати її, — крижаним тоном вимовив він.
Сол, який сидів на столі, насупився і повернувся до великої шафи на ліжку.
Дверцята шафи розкрилася, і з’ясувалося, що личко Панні нічого не знає.
А зовні Ада все ще не міг повірити. Він підійшов і схопив капітана за руку.
— Капитан Джеф, вчора... Вчора ж вже вибрали одну? Чому сьогодні знову?
Ада намагався знайти будь - яку причину, щоб її врятувати.
— Пані сліпа, і їй лише сім років, вона надто маленька. У місті ж є ще стільки дівчат?
Капітан Джефф мовчав, дивлячись на нього.
Як йому сказати, що в місті не залишилося жодної підхожої дівчини? І що мер, у розпачі згадав про панні, бідну дівчинку, яка майже не виходила з дому?
Напевно, тільки Ада наївно думав, що сліпа Панні не підійде.
Він не знав, що магу зовнішності немає значення.
— Ада, — важко почав капітан. — Ти живеш у місті вже чотири роки. Весь цей час місто годував тебе, захищав від бід. Тепер прийшов твій час відплатити. Урожай різко впав, нам потрібна ще одна жертва. Я сподіваюся, що ти покажеш достатньо свідомості і не змушуєш мене застосовувати силу.
У дворі вже була метушня, і сусіди помітили її. Вони вийшли на вулицю, щоб подивитися.
А в кімнаті Панні вже плакала з ліжка і, перебираючи ніжки, підійшла до Солу. На її обличчі не було того відчаю, що в неї був брат.
Панні знайшла коліно Сола і легонько потрясла його за ногу.
— Братик Сол.
— Я тут.
— Вони ж заберуть Панні?
— Да. І твій брат, мабуть, не зможе їм перешкодити.
« Тоді, братик Соле, — підняла панні своє маленьке личко, на якому майже не було страху.