Цей звук змусив всіх замовкнути. Навіть подружні партнери перестали плакати.
Так дівчину і забрали, залишивши їм мішечок з грошима.
...
Після того як усе закінчилося, натовп довго не розходився.
Хтось підходив потішити, кажучи, що принаймні мер дав їм компенсацію, і тепер вони кілька років можуть не турбуватися про їжу.
А тітка Дженні з усмішкою підійшла привітати і, як би вона була, радила їм витратити ці гроші.
Коли натовп почав розходитися, Ада нарешті знайшов в ній Сола.
Він, з чорним обличчям, витягнув його на обочину.
— Ти так любиш глянути? Якби ти, пощастила випадково, не стояв би далеко від того пана, то й твої вуха були б пошкоджені.
Ада відчитував Сола за його нерозсудливість, але сам при цьому виглядав так, ніби був у чомусь винен: він то й справа потирав руки, обличчя його було блідим, а погляд неспокійно блукав.
- Що там сталося? Чому там був учень мага? « Коли я побачив, що Ада турбує мене, то не злився і продовжував розпитувати.
— Я ж казав тобі, не будь таким цікавим. Тут цікавість до добра не доводить.
Але тут хтось перервав Аду.
- Якщо цей худорлявий хоче тут осісти, йому потрібно дещо знати. Не боїшся, що він за необережністю когось одягне і втратить життя?
Джейс вийшов з-під навісу, де, здається, весь цей час стояв і холодно спостерігав.
Він кинув Сола поглядом і посміхнувся запитав:
- У тебе є сестра?
Соул похитав головою.
— Я один.
- О, тоді можеш не турбуватися, — розвів руками Джейс. - Наше містечко Мофань завжди жив за рахунок плодів "шліфального каменю". Ось тільки вирощувати їх важко, урожай постійно падає. Наш шановний, великий пан маг раз у кілька років вибирає гарну діву як названу матір для плоду.
— Приємної матері? — З подивом перепитав Сол.
— Так, названа мати. Оскільки вона живиться своїм життям годує багато плодів, то хто ж вона, якщо не мати?
— Як вона годує?
Обличчя Джейса раптово затремтіло, але він відразу ж знову напустив на себе байдужий вигляд.
— Хто знає. Це справи пана мага, нам туди лізти не покладено.
Якби його обличчя на мить не стало таким похмурим, Соул може і повірив би. Здається, що мати не дуже добре почувається.
— І таке часто відбувається? Так у місті скоро дівчат не залишиться, як же тоді рід продовжувати? — Не унимался Сол.
— Раніше нечасто, раз у три-чотири роки. А останнім часом зачастили, цього року вже третя ... — Джейс, говорячи це, і сам задумався.
Ада більше не міг цього слухати. Він схопив Сола і потягнув за собою.
- Що ти з ним розмовляєш? Це ж старий блудник, цілими днями нічого не робить, до всіх пристає. Він заворожує тебе, бо ти погано навчишся.
- Ада, а ти знаєш про цю... прийомну матір? — У свою чергу запитав Сол.
Відійшовши на кілька десятків метрів, Ада зупинився і, повернувшись до нього, сказав:
- Ти вже кілька років живеш тут і сам все дізнаєшся. Тобі не треба в це лізти, та й не зможеш. Тут нічого не поробиш, адже наше містечко... Усі на цьому священному пліді тримаються.
- А ти знаєш, чому врожай падає?
- Звідки мені знати? Це справи великих людей. Ти про себе краще думай.
Думавши, що Сол просто хоче поб'є в місті, Ада спробував затягнути його на поле. Але Сол по дорозі втік, поставивши Аду від досади тупнути ногою. Йому довелося самому йти працювати, справ було ще багато.
Збігши, Сол не пішов кудись ще, а повернувся на те саме місце, де була юрба. Більшість з них розлучилися, залишилися лише родичі та цікаві.
Кілька людей, які все ще плакали, по черзі потішали їх. Здебільшого говорили, щоб вони впокорилися, заспокоївшись, бо діти ще будуть.
Підійшовши, Сол побачив, що тітка Дженні, яка тільки - но була активною, стоїть осторонь і холодно спостерігає, без вдавати усмішки на обличчі. Наче кам'яне вивалення.
Сол підійшов і кашлянув, щоб залучити її увагу.
Вона обернулася і побачила його, аж раптом розцвіла в усмішку.
— А, це ти, хлопчина, що вчора з Адою прийшов. Що один по вулицях бродиш? — Вона знову почала його розглядати.
— Я тільки приїхав, хочу оглянутись і знайти роботу. Чому навіть учень мага був?
- Який ще учень? Пане маг! « Тітка Дженні затоваришувала з пальцями, але її голос був досить гучним.
Потім вона з ентузіазмом почала розповідати йому історію Мофаня.
Колись це було місто, в десять разів менше. Але одного дня двоє магів, що проїжджали тут, знайшли "шліфовий камінь" і вирішили залишитися. Завдяки їхнім зусиллям врожай збільшився, і плоди стали основним джерелом прибутку. Завдяки цьому місто стало одним з могутніх магічних організацій, які отримували необхідні матеріали, багатство та товари. Він поступово розростався і отримав своє сучасне ім’я — Мофань.