— Боїшся — не йди, — хлопець схрестив руки на грудях і подивився на Сола зверху вниз. — Учень першого ранга, а лізеш в душі!
Зрозуміло, що Сол не збирався так легко опускати руки.
Коли Сол побачив, що той не збирається допомагати, то підійшов до краю бібліотеки.
- Якщо ви не знаєте, я тут почекаю доглядача. Думаю, він розбирається в цьому краще.
— Дурень, ти що, не бачиш? Я і є доглядач, - скручив губи хлопець.
У Сола смикнувся куточок рота. Ну і характер у цього хлопця. Але він стримався.
- Ви теж доглядач, значить. Я просто хотів запитати того, що середніх років. Я думаю, що він більш досвідчений.
Почувши це, хлопець розлютився. Він різко опустив руки і миттєво опинився перед Солом.
Обличчя його стало землестим, губи посиніли, а очі мало не вилізли з орбіт.
Наляканий, він підніс руки у захисний жест.
- Брешеш! Все, що знає він, знаю і я! Цей боягуз цілими днями боїться, який висновок від його досвіду?
Чим більше говорив хлопець, тим гірше ставало його обличчя.
— Но... Ви ж не знаєте... — Насилу выдал Сол.
— Я все знаю! Які ще уламки душі? — Хлопець розинув рот. Усередині була лише кривава порожнеча, без зубів і язика.
Тільки тоді Сол зрозумів, що голос його не виходить з рота. Але звідки він не міг розібратись.
— Осколки душі, душа, духи на чотирнадцятій полиці в четвертому ряді!
- Любиш злих духів? Шукай внизу! Любиш духів помсти? Шукай нагорі! Любиш дресувати душі? Шукай ззаду!
Хлопець задал підборіддя.
— Все, що є в цій бібліотеці, я знаю.
— Как здорово! — Сол показав йому великий палець і пішов вглиб бібліотеки.
...
Високі стелажі стояли в густому білому тумані.
Через пару кроків двері за спиною вже скрилася з виду.
Для того щоб не збитися, Сол падав на лави.
— Один, два... тринадцять, чотирнадцять! Ось воно, — він згорнув праворуч і зупинився біля четвертого ряду.
Перед ним з’явились ряди книжок — тонких і товстих, нових та старих.
На відміну від перших рядів, тут книги стояли в безладді, було видно, що їх давно ніхто не розбирав. Мабуть, вони рідко брали їх.
« Злі духи внизу, дух помсти — зверху. А де звичайні душі?»
Сол спочатку оглянув середні полиці. Назви на корінцях були головним чином ніарською чи іншою невідомою мовами, лише кілька — загальною мовою. Але ті, що були на загальному, були позначені як "розмови". А те, що на ноарському - в основному визначення і нотатки.
Соула старанно шукав своєї мети. Оглянувши середній ряд, він опустив погляд нижче...
- $#^!"!
Він побачив під ногами щось!
На нижній полиці, здається, лежали не книги!
Там лежав чоловік!
Частина руки, край черевика - все це стирчило через перегородки.
Сола давно так не лякали. Йому здавалося, що волосся на його тілі стало дибки!
« Не думати! Не дивитися!» - подумки наказав він собі і, прискорившись, пробіг поглядом по середніх полках, не сміючи більше опускати голову.
У той же час він постійно бурмотів заклинання "Удар по неживи", готовий в будь-який момент його застосувати.
Він повільно дійшов до кінця ряду людей, які були виснажені.
"Людина" на нижній полиці так і не поворухнувся.
Соул зайшов за стелаж. Окинувши поглядом, він з полегшенням побачив, що тут стоять тільки книги.
Але він не смів затримуватися. Думка про те, що за книжками може щось приховуватися, не давала йому спокою. Він навіть не вирішував присісти, боячись зустрітися з чимось поглядом.
На щастя, у розділі про дресирування душ він нарешті знайшов книгу, схожу на те, що йому було потрібно.
« Як виростити ручний дух-службу", автор - якийсь божевільний.
Соул витягнув її, швидко переглянув перші кілька сторінок і відразу вирішив взяти.
Він поспішив до виходу.
Але на півдорозі раптом розвернувся і пішов в протилежному напрямку.
Пройшовши кілька десятків метрів, він нарешті вийшов з туману і побачив двері бібліотеки та пару першокурсників, які бродили біля перших рядів.
— Фух...
Сол був бледен. Вийшовши з туману, він не втримався і, оперівшись про перший стеллаж, спробував відпочити.
Він тільки що, виходячи від чотирнадцятого ряду, чомусь вирішив, що вихід - попереду.
Якби він, пройшовши кілька кроків, не помітив, що стелажі стають все більш запущеними, він би так і не зрозумів, Що йде не в ту сторону!
Потім він, не задумуючись, просто розгорнувся і пішов назад.
Щоденник не попередив його, отже йому не загрожувала смертельна небезпека.
Але якби він зайшов у бібліотеку ще глибше, то не знав би чим це закінчилось!
Спокусливий Сол привернув увагу кількох учнів біля входу.
Побачивши, що це він, вони підійшли і переглянулись.
— Сол... Ти в порядку? — Один з них якось запитав про турботу.
— Все гаразд, дякую, — сказав він на двох знайомих обличчя і через мить промовив: « У бібліотеці, глибшій десятому ряді, дуже небезпечно. Не раджу заходити туди, поки не станете учнями другого рангу.
— А? — Ті не сподівалися, що на їхнє запитання він відповість попередженням.
Вони повернули голови і зі страхом подивилися вглиб туману.
А Соул, скориставшись моментом, обійшов їх і підійшов до дверей.