Сподіваюся, і я зможу успішно виконати перше завдання і повернутися живим. Якщо боїшся, що я помру, можеш забрати то червоне зілля в якості застави.
Більше нічого, поки.
До речі, якщо ця записка взяв хтось із твоїх друзів, можеш сказати їм, що на ній немає отрути і протиотруту шукати не потрібно. Якщо не друг, то й добре.
Все ще повинен тобі вісім зачечених балів, Байрон."
Дочитавши листа, Сол не міг стримати сміху.
Він не розповідав Байрону жарт про зворотний відлік. Цікаво, як він до цього дійшов. Виглядає таким простодушним, а іноді на диво хитрішим.
Він хотів запитати Байрона про духовний матеріал, але тепер здається, що він не зможе. Я лише сподівався, що той щасливо повернеться.
Червоне зілля Сол не тронув, залишивши його на столі. Він навіть не дивився, що це через страх перед невдачами.
Соул знищив лист і залишив завалу кімнатою.
Коли він вийшов у коридор, двері сама зачинилися. Соул був упевнений, що тепер вона так просто не відкриється.
« Байрон теж поїхав. Схоже, завтра доведеться йти до Марка. Хоч він і знає, що я провів фізичну трансформацію, але не знаю, з чого, так що навряд чи зв'яже це з духовним матеріалом."
Соул розвернувся, щоб йти спати.
У цей момент він раптом побачив, що в його тіні на підлозі щось мігнуло. За шиями промайнуло щось тонке і довге.
Соул відразу ж знервувався, зупинився і приготував закляття та пійму.
Він повільно підняв ліву руку до шиї, а потім побачив тінь.
Але коли він торкався шкіри, то нічого дивного не знайшов.
І тінь на підлозі залишалася такою, як раніше.
« Мені здалося, чи воно вже пішло? »
Сол увійшов у напівмедативний стан і оглянув околиці. Ніяких аномальних духів не було.
Але він не розслабився, а повільно покинув зону учнів третього рангу.
Тільки ввійшовши у свою кімнату, він з полегшенням зітхнув.
« Уся ніч у Башні небезпечно. Тепер, коли і Конша, і Байрон поїхали, краще вночі не виходити."
...
Наступного дня після обіду Сол поспішив до лабораторії наставника Каза купити в Марка трохи знань.
Збираючись штовхнути двері, він почув зсередини розмову.
«... що ти так старанно працюєш, — це добре. Якби твій дядько у свій час був таким же старанним, йому б не довелося залишати Башню в тридцять років.
« Я й далі намагатимусь, старший брат Кор. Можна мені з вами експериментувати? "
« Можно. Все одно ти і раніше з Марком тут працювала, досвід у тебе є. А мені не доведеться шукати помічника".
« Велике спасибі, старший брат Кор!»
« Не за що. З такою милою дівчиною, як ти, і працювати приємніше."
Почувши це, Сол увійшов і побачив того самого Кора, учня другого рангу, який поклав руку на плече Анжелі.
Кор був трохи повноват, але на його обличчі сяяла тепла усмішка. Він здавався дуже добрим.
А Анжела все ще усміхалася, немов нічого не помічаючи.
Коли Кор побачив, що вождів іде, то прибрав руку й кивнув Солу.
« Це лабораторія наставника Каза. Тобі щось потрібно?»
« Здрастуйте, старший брате. Я шукаю Марка. Його тут немає?»
Це Сол, тихо підготувала Кору Анжела.
Той вкинув брови, і його усмішка стала ще більшою.
« Так ти той самий Сол, якого наставник тепер найбільше цінуєш, — сказав він. — Він поїхав набиратись досвіду. Тепер я займаю його місце. Якщо у тебе є питання, можеш питати мене".
Він виглядав дуже привітним.
Соул ввічливо подякував.
— Дякую, старший брат. Але я шукав Марка, щоб повернути йому річ. Раз він поїхав, то я почекаю, коли він повернеться. Я піду, до побачення.
Кор, побачивши, що Сол так швидко відходить, був трохи розчарований, але не став його затримувати, а лише запросив до себе частіше.
Після того як Сол, кинувши кілька послідовних фраз і подивившись на спину Кора Анжела, вийшов з лабораторії.
Повернувшись у коридор, Сол розгубився. Не думав, що за одну ніч всі троє його знайомих поїдають з вежі.
Залишалося тільки йти до бібліотеки і шукати голку в стозі сіна.
У бібліотеці було мало людей. Всі, хто приходив додому, поспішають і не затримуються.
Зайшовши, Сол виявив, що стривоженого чоловіка середніх років не було.
Знову хтось випадково заробив "голограму"?
- Ти прийшов взяти книгу? — Голос зарозумілий з правого боку.
Сол обернувся і побачив хлопця років вісімнадцяти-дев'ятат, який, забувши підборіддя, дивився на нього зверху вниз.
— Хочеш взяти - заходь, не хочеш.
Придивившись, Сол помітив, що цей гордий хлопець на дев’яносто відсотків схожий на того стривоженого чоловіка.
— Мне нужна книга.
— Нужна - йди, дивись каталог, читай анотації. На мене-то що дивитися? Примара побачив?
Ну гаразд, характер у цього хлопця був такий же як і в того старого-обдума.
- Я шукаю книжки про осколки душі. Не знаю, де краще шукати.
— Піди і шукай, полку за полицею, — з незрозумілою посмішкою сказав хлопець.
— Але книги про душі знаходяться в далеких рядах, я боюся заблукати там.