Але коли вона встала на руку, то побачила незнайоме старе обличчя.
- Не бійтеся, пані. Це була лише випадковість. Я просто давно не їв.
Старик перед нею був лисим, смаглявий, зморшкуватим і худорлявим.
Пані Ханна нарешті згадала, хто це.
Це ж мумія з труни!
Він ожив, і став трохи повніше!
Пані Ханна зрозуміла, що не зможе втекти, і закричала, благаючи про допомогу.
Жіночі крики дратували старого чоловіка. Його шкіра на обличчі заходила ходуном. Він з бажанням подивився на її товсту білу груди.
— Пан.
У цей момент такий самий старий голос привернув його увагу.
Він підняв голову і побачив старого в чорній лівреї управителя. У руці він тримав одяг.
Старик посміхнувся.
— Хант, я прокинувся і побачив стільки незнайомих людей. Я вже було подумав, що з тобою щось сталося.
Управитель Хант спокійно підійшов, простягнув одяг і допоміг своєму господарю втримати Ганну.
— Старий Хант? Старий Хант! — Пані Ханна впізнала менеджера, який продав їм маєток. — Спасите мене, спасите меня.
Ганни здалися хант іншою рукою. Вона з подивом виявила, що цей старий теж дуже сильний.
Але ані жахливий старий, ні старший не звертали на неї уваги.
— Я подумав, що коли господар прокинеться, то буде дуже голодний. Ці люди — закуска, яку я приготував для вас — з повагою промовив Хант жорстокі слова.
- Ха-ха-хо, всіх можна їсти? — розсміявся старий.
— Я перевірив, у них немає особливого походження. Будь ласка, господарю, насолоджуйтесь.
Старий був дуже задоволений. Він схопив її від страху пані Ханну і підніс до свого обличчя.
Він не відкривав рота. Але від його обличчя до живота чорна шкіра розійшлася посередині, обнаживши криваво-червоне тіло.
Один "укусом" він відкупив половину її тіла.
...
Тільки що старий, який прокидався з труни трохи часу витратив на обід. Тепер у маєток було тихо. Старик з мумії перетворився на звичайного худого старого, але його шкіра залишалася смаглявою, і він мав легкий червонуватий відтінок.
Наїв халат, який простягнув йому Хант, старий потрігав свою лису, як яйце, голову.
— Здається, волосся відросте лише через кілька днів. Я зараз, напевно, виглядаю смішно? - Він недбало запитав.
— Господарю, ви завжди елегантні, — відповів Хант з повагою.
Вони разом пішли вглиб пометалу.
- Господар прокинувся. Знайшов щоденник?
— Виникли проблеми. Щоденник, здається, хтось вкрав. Маленький Сід намагався його повернути, але його вбили.
— Ах, бідний маленький господар, — знову вклонився Хант, але на його обличчі не було тіні смутку.
- Так, мій бідний онук. Він був останнім з мого роду.
Цей нікчемний старий чоловік був дідусем Сіда, Ральфом.
І єдине, що вижило з роду Кривавого Шипа.
Старик відразу повеселив.
— Але цей хлопчик таки був корисним. Перед смертю він знайшов щоденник і активував інформацію, яку я на нього наклав. Його дух через мітки буде переслідувати вбивцю. Мені потрібно лише особисто переконатися, і я дізнаюся у кого щоденник.
— Но... Чи дозволить вам Горса увійти в Башню? — З тривогою запитав управитель.
- Єдиний нащадок нашого роду Кривавого Шіпа помер. Невже мені не дозволять відвідати його? — При згадці Горси обличчя Ральфа помрівло. - Кому завгодно міг Отець Сіда продати книгу, але він продав її саме Башне чарівників. Горса вже давно другого рангу, його можливості не порівняти з моїми.
Але зараз звинувачувати мерця було марно.
— У будь - якому разі, спочатку треба з'ясувати, у кого щоденник. Ральф, хоча й не знає жодного методу читання, все одно йому важко було б прочитати. — Тепер я вільний від усіх вузів, внук загинув від руки власника щоденника і мій зв’язок зі смертю досить сильний. Коли я поверну щоденник, то обов'язково зможу його прочитати!
Обличчя Ральфа перекосилося в дивній гримасі, схожій на сміх і плач.
- Як тільки я розшифрую щоденник, я зможу, як і мої предки, стати... Магом четвертого ранга!
Управитель мовчки опустив голову.
Його задум був зроблений для того, щоб дочекатися часу, коли маленький Сід, отримавши щоденник і не зуміючи ним скористатися, повернеться у маєток для вивчення стародавніх книг. Управитель мав діяти.
Але тепер план змінився. Маленький господар убитий, щоденник в чужих руках і пану доведеться діяти самому.
Хоча керівник не знав, що́ принесе цей щоденник, він розумів, наскільки важливо для нього було більшість свого життя і вбив усіх своїх родичів.
Це було метою його життя, і він міг лише беззастережно підтримувати його.
...
Сьогодні багато учнів, у тому числі новоприбулих студентів, які вже давно не з’являлися, прогулювалися або займалися власними справами.
Коли Соул знову з'явився в загальній аудиторії, багато хто, включаючи літніх першокурсників, почали таємно спостерігати за ним.
Якщо раніше погрози учня другого рангу змусили майже всіх списати Сола з рахунків, то тепер, після того як він зайняв перше місце на іспиті і отримав особисте запрошення від голови групи взаємодопомоги Лоая, всі були змушені переглянути свою думку.