Як він знову опинився біля дверей? Яка ж знайома сцена! Невже « не кажи, що бачив мене» — це заклинання телепортації?
Оскільки він повернувся, то наздогнати Розового Пана було вже неможливо.
Солу залишалось тільки мовчки увійти в кімнату. У його руці все ще була книжка « Гіпотези про носія душі».
Пічковий годинник показував на стіні годину ночі. Не дивно, що в гуртожитку було пусто.
Він поклав "Тела" і « Душі» поруч на стіл. Він не міг зрозуміти, навіщо рожевий Пан йому допомагає, змусив Каза його навчати, а сьогодні ще й сам прийшов до нього переконувати.
Любов до талантів Хех.
"Души..." - повторив Сол ключове слово сьогоднішнього вечора.
« Знання — це інструмент, а не мета. Моя мета - вижити, стати сильним магом, а не знанням."
Соул все ще нічого не розумів і зрештою здався.
« Для простої людини ліпше думати про щось просте. У крайньому випадку, наступного разу попрошу його пояснити зрозуміліше."
Соул уже збирався прибрати книжки, але тепер не міг їх читати.
Тук! Стук-тук!
Звук був гучним, сильним. У ньому були тривожні думки і страх.
Він підійшов до дверей.
— Кто?
— Хм.
Старший брат Байрон?
Соул відчинив двері. За нею дійсно стояв він. Байрон не відразу увійшов, а обережно заглянув всередину.
— Я один, — тихо сказав Сол.
Байрон тут же прослизнув всередину. Коли Сол зачинив двері, він порізав собі горло.
- Я отримав твій сигнал, але... - Його зіниці тремтіли. - Я не посмів піти.
Лише тоді Сол пригадав, що роздав третій флакончик і попросив допомоги.
Один флакончик коштував 30 зачетних балів, а життя — сто. Дуже дорого.
— Сьогодні я даремно витратив 30 балів, — захмарно обличчя Сола.
- Хто твій ворог? І як ти повернувся живим?
Байрон все ще пам’ятав свій страх. Він стояв у коридорі другого поверху, і йому залишалось лише згорнути на пандус. Він знав, що Сол в небезпеці і пообіцяв прийти навіть тоді, коли доведеться забрати труп. Але він не зміг зробити і кроку.
Глухий і німа здоров'я поруч з ним вперше змінив позу. Він стиснувся в кутку, опустивши голову і закривши її руками, поставив зад та тремтів.
Поза була смішною, але Байрону було не до сміху, тому що він сам хотів би так зробити.
Неояснимий жах змусив його простояти кілька хвилин з однією піднятою ногою.
Потім все раптово пішло в норму. Нога Байрона оніміла, і він мало не впав.
Через деякий час він, з тремтячим серцем, піднявся по пандусу, але Сола там не було.
Він не знав, чи живий Сол.
Перед лицем такого жахливого ворога смерть була звичайною справою.
Байрон мовчки повернувся в свою кімнату.
Коли він дізнався, що ось-ось стане учнем третього рангу, він відчував себе всемогутнім і навіть планував з Солом майбутні пригоди. Але його сумніви знову поглиблювали те, що сталося.
Він ось-ось підвищить свій ранг, але перед обличчям страху він все ще був слабкий, немов нічого не змінилося.
Він простояв у своїй кімнаті до півночі, перш ніж набрався сміливості і вирішив піти до Солу. Подивитися, чи повернувся він чи живий.
Але Байрон ніяк не сподівався, що після такого жаху Сол буде виглядати так, ніби нічого не сталося.
— О, — спокійно відповів Сол. - Це була помилка. Сьогодні був не ворог.
- Хто це був? — Нетерпеливо запитав Байрон.
- Ти дійсно хочеш знати?
— Нет! — Байрон тут же відвернувся. — Я не хочу знати.
Його обличчя сильно сідало, наче хотіло втекти від нього.
Через такий страх старшого брата Солу стало трохи шкода його. Водночас він знову переконався, що рожевий Пан - це щось більше ніж наставник.
Хто такий Рожевий Пан, було вже неважко здогадатися. Але Сол не хотів зривати цю завісу. Зриваючи її, можна було зіткнутися з кривавою реальністю. Він був ще малий і не міг нести такий вантаж.
Однак слова Розового Господа допомогли йому зрозуміти одне. Сід — це ніщо, порівняно з наставником.
Хоч Рожевий Пан і не хотів безпосередньо розбиратися з Сідом, але він слідкував за Солом.
Але замість того щоб постійно боятися його удару в спину, було б краще викликати вибух.
Він вже дуже сильний!
Так сказав рожевий Пан.
— Старший брат Байрон.
— Хм?
— Ви хочете одним махом погасити свій борг? — Соул з усмішкою простягнув йому руку.
— Хм?
...
Дві години ночі.
Конша лежала на підлозі. Вона не любила спати в ліжку. Під ліжком було якось безпечніше.
Смешно! Вона була найсильнішою ученицею другого рангу, з найбільшими шансами на перехід в третій.
Але вона все одно боялася. Боялася більше за всіх. А найліпший спосіб приховати страх — змусити інших боятися тебе.
Вона підняла руку і провела по обличчю, торкавшись місця, де щока зустрічалася зі склом. Кончики її пальців задрижали.
Стук-тук.
Роздався рівномірний стук у двері. Не гучний і не тихий. Можливо, сонний не розбудить. Але Конша почула його чітко.
Очі яблука в її голові з хвилюванням притиснулися до скляної стінки. За дверима смутно виднілася маленька фігурка.
"Сол?" - ожила.