РОЗДІЛ 243
Dinky Cafe відчинявся о десятій ранку,
але через те, що це місце вже стало локальною легендою,
люди заходили буквально в першу хвилину після відкриття.
Суботнього ранку тут змішувався цілий зоопарк людських історій:
школярі без занять,
літні дідусі з газетами,
шукачі роботи з втомленими очима,
офісники, які виглядали виснаженими навіть у вихідний,
щасливі, нещасні, випадкові перехожі,
і завсідники, що ходили сюди роками.
Кафе нагадувало вокзал емоцій.
Люди заходили, залишали шматок свого дня і зникали.
А разом із ними залишались і історії.
Найсмачніші з них були, звісно,
плітки про знаменитостей.
— Ти чула? Мін Сі-Ху й Лі Мін-Су вчора в барі побилися. Навіть власника вмазали, коли той намагався їх розняти. Їх забрали копи.
— Хто це взагалі?
— Та Blue Fit! Ти ж колись по них фанатіла.
— Ааа… точно. Але ж вони з однієї групи? Чого дерлися?
— Мін-Су накинувся на Сі-Ху. Каже, що через нього гурт розвалився. Ну… якщо чесно, не бреше. Якби той не знущався з Джіні, їх би не закопали так жорстко.
— Та Мін-Су сам не святий. Чула, він теж активно підбурював інших проти Джіні.
Імена стерлися з пам’яті,
але вчинки — ні.
Особливо після інтерв’ю співробітників TM і одного з маловідомих учасників, які відкрито сказали:
вони теж постраждали через Лі Мін-Су.
— А він же типу в Америці вчився?
— Та яке «вчився». Програвся в казино, спустив усі гроші. Родина не допомагає, от і повернувся. У статті писали, що навіть у матері речі крав, щоб у барі бухати.
Пару хвилин вони із задоволенням поливали брудом обох.
А потім згадали ще одного.
— А що там із Лі Йоном?
Після скандалу зі спонсорством його повністю вигнали з індустрії.
Іронія:
булінг і бійки люди пробачають легше,
ніж «утриманство».
— Чула, він тепер сад тримає в селі.
— Серйозно?
— Смішно, але з усіх Blue Fit він живе найспокійніше.
Один у дрібних ролях.
Один — лудоман.
Один — у боргах.
Ще один — за шахрайство сидить.
А цей… яблука вирощує.
Життя іноді має дивне почуття гумору.
— Ну, карма існує, — зловтішно підсумували вони.
Саме тоді власник приніс печиво.
— Ми ж не замовляли?
— Першим клієнтам завжди безкоштовно. Я сьогодні трохи запізнився, тож ще й американо доллю.
Він усміхнувся і пішов наливати каву.
У цей момент у кафе зайшли ще двоє.
— Ласкаво просимо до Dinky Cafe, а…!
Господар одразу ожив і поспішив до них.
Їхній улюблений столик на другому поверсі, в кутку між стіною й колоною, був вільний.
Ідеальне місце, щоб не ловити зайвих поглядів.
— Ви щоразу виглядаєте молодшим, — сказав він.
— Такий самий, як минулого разу, — байдуже кинула Чхе У-Ра.
Холодна відповідь.
Господар лише посміхнувся.
Для нього це теж був комплімент.
Щойно він пішов, У-ХІ пробурчала:
— Ти ж уже не айдол. Можеш не ховатися так?
У-Ра сиділа в величезних окулярах і чорній масці.
— Бо ти тягаєш мене в людні місця.
Бурчала… але все одно приходила.
І каву тут обожнювала.
Вони зустрічалися раз чи двічі на місяць.
Поїсти, поговорити.
Сьогодні ще й кіно.
Guardian Angel 2.
Через три роки після першої частини.
З Уджіном і Дастіном.
Хіт ще до прем’єри.
— Час незручний, доведеться пізно обідати.
— Я ледь квитки дістала!
— Тоді дякую…
У-ХІ вже дивилася фільм із братом,
але У-Ра нила, що нема з ким піти.
Тож довелося вдруге.
— Ми ж наступного року випускаємось. Ти що робитимеш?
— У Bareunjeong. До татової компанії.
— По блату?
— Це не якась шарага! І навіть якби була — я б відмовилась!
— То як тебе візьмуть?
— По спецнабору для знаменитостей!
У-ХІ на мить зависла.
— Ти вже в універ так вступала…
— У мене просто хороший смак! Піду в харчову розробку. Створю круті продукти. Побачиш!
І це, до речі, була правда.
У-Ра мала майже містичний нюх на інгредієнти.
Вгадувала рецепти до грамів.
Навіть покращувала.
— Я всім доведу! Bareunjeong буде в моїх руках!
У-ХІ вирішила не пояснювати, що «вміти розрізняти спеції» і «керувати корпорацією» трохи різні навички.
— Твій тато так і не одружився знову?
— Думаєш, він мене послухає? Просто боїться. Якщо одружиться з молодою — помре раніше, а гроші підуть їй.
Цинічно.
Але логічно.
Телефон У-Ра завібрував.
— Мама. Не братиму.
— Знову гроші?
— Просить будівлю під заставу. Одну вже профукала.
Після розлучення її мати відкривала бізнес за бізнесом.
І кожен згорів.
Залишилися тільки борги.
— До речі, я чомусь запала на якогось ідіота. Аж бісить.
— Співчуваю.
— Чому всі кажуть «співчуваю»? Це типу «мені нудно, давай потусимо»?
У-ХІ потерла лоба.
— Зайдемо в книгарню. Купимо словник.
— Навіщо?!
— Бо я ще не здаюсь.
У-Ра нічого не зрозуміла.
Але чомусь усміхнулась.
Бо хтось про неї хвилювався.
І цього було достатньо.