РОЗДІЛ 159
— Ти сам їздиш до університету?
— запитав режисер із заднього сидіння, коли Чхе Уджін сів за кермо.
— Так. Я постійно напружував менеджера, просячи возити мене щодня, тож нещодавно отримав права.
— Тоді ти, напевно, новачок…
Лише тепер режисер помітив наліпку «початківець» на задньому склі.
— Але в аварії я ще не потрапляв, — відповів Уджін.
Усупереч побоюванням режисера, Уджін керував дуже впевнено. Навіть на завантажених дорогах він міняв смуги так плавно й природно, що ніхто б не подумав, ніби він водить лише близько місяця.
Лише після цього режисер і оператор із полегшенням зітхнули. Уджін, помітивши їхню реакцію, широко усміхнувся.
— Раніше ти часто користувався громадським транспортом, правда? — запитав режисер.
Уджін згадував це в одному з ранніх інтерв’ю, та й до минулої зими його часто бачили в автобусах і метро. Навколо цього виникло чимало історій про його «інкогніто»-появи.
— Так. Але з початку року мене стали частіше впізнавати, і це почало заважати іншим людям.
Причина була та сама, що й з бібліотекою. Метушня навколо нього турбувала оточення, а Уджін не хотів бути тягарем. До того ж у громадських місцях було більше ризиків небажаних інцидентів. Тож він був змушений пересісти на авто.
Режисер уважно слухав пояснення Чхе Уджіна, аж раптом згадав інцидент у метро, коли незнайомці, не знаючи, хто поруч, відкрито зневажали Уджіна. Він обережно запитав, чи вплинуло це на рішення уникати громадського транспорту.
— Збрехав би, якби сказав, що не вплинуло. Якщо чесно, саме тоді я вирішив піти на «King of Masked Singers». Вони сумнівалися в моїх здібностях і казали, що мій успіх — це, мабуть, чиясь допомога. У той момент мене це дуже зачепило.
Це був перший раз, коли Уджін відкрито розповів справжню причину своєї участі в шоу. Багато хто вважав, що він просто хотів «помститися» чинному Королю масок, Мін Сі-Ху.
— З огляду на те, наскільки ти був роздратований, багато хто казав, що ти поводився надзвичайно ввічливо й по-джентльменськи з тими двома, — зауважив режисер.
На червоне світло Уджін зупинився й повернувся до камери.
— Того дня до мене дійшло, що я став знаменитістю. Я зрозумів, що є різниця між тим, що я хочу сказати, і тим, що можу сказати. Якби я піддався емоціям, це стало б скандалом, а захистити себе я б не зміг.
Люди завжди обговорюють інших за спиною. Чи були ті незнайомці справді винні, якщо не знали, що він поруч?
Зазвичай суспільство стає на бік «слабкого» проти «сильного». А коли конфлікт виникає між знаменитістю та звичайною людиною, знаменитість автоматично вважають сильнішою. Водночас самі знаменитості іноді сприймають тиск громадської думки як насильство з боку «сильних», де вони — жертви.
Критерії сили й слабкості різні для кожного. Це було цікаве явище.
Якщо знаменитість вважає себе сильною — вона стає пихатою. Якщо слабкою — дратівливою й нестійкою.
Уджін не хотів бути ані гнобителем, ані пригнобленим. Він просто хотів, щоб його визнавали й любили.
Світлофор перемкнувся на зелений.
— Знаєте фразу: «Якщо тобі прикро — стань успішним»? Мені вона не подобається, але тоді це було єдине, що я міг собі сказати. І все ж я думав, чи не був я надто дріб’язковим і дитячим, коли вирішив піти на «King of Masked Singers».
— Тобто Ханрянґ Дорьон народився завдяки тому незнайомцю в метро. Виходить, усі мають подякувати йому, якщо раптом зустрінуть, — пожартував режисер.
— Якщо подумати, він і не був винен. Вони неправильно мене зрозуміли, бо я не дозволив людям дізнатися, ким я є насправді. У цьому є і моя провина.
— Саме тому ти погодився на наше шоу?
— Не зовсім. Навіщо ви це питаєте, якщо і так знаєте відповідь~
Історія про те, як Чхве Вон-Хі особисто обходила агентства, шукаючи трьох акторів для Life Depicted, давно була відома. Прикрасити мотиви кастингу Уджіна вже було неможливо. Незручне покашлювання режисера чітко зафіксувала камера.
Знімальна група мала великі очікування від студентського життя Чхе Уджіна, але до обіду всі вони з виснаженням зітхнули й похитали головами. Надії зняти його повсякденність із друзями чи навіть коханою на кампусі розсипалися на порох.
Заняття йшли одне за одним без перерви. Обід — після 14:00. Після їжі Уджін зайшов до порожньої аудиторії й знову взявся за підручники.
Студент Чхе Уджін готувався до модульних і співбесіди до іспиту, тож часу на «яскраве життя» не мав.
— Чому ти так багато працюєш? — не втримався режисер.
Уджін підвів голову від товстого підручника. Роздратування не було.
— Що ви маєте на увазі?
— Ти не міг би трохи розслабитися?
— Я так не думаю. Подивіться навколо. Я не єдиний, хто напружено працює.
Він показав на інших студентів.
— Реальність така, що люди змушені йти схожими шляхами, незалежно від своїх мрій.
— Але хіба ти вже не на півдорозі?
— Я ще надто молодий, щоб говорити про успіх.
— Я просто живу на повну — для себе.
Після занять він пішов у спортзал, а дорогою додому режисер поставив запитання, яке не наважувався поставити раніше.
— Що для тебе означає жити для себе?
— Те, що й означає. Я хочу добре вчитися, отримати стипендію, зробити батьків щасливими, скласти іспит, щоб фільми й далі були успішними. Ось і все.
— Звучить просто, але досягти цього важко.
— Саме тому це цінно й красиво.
— Що саме?
— Життя, яке ти будуєш разом із родиною та друзями.
Він згадав недавній інцидент.
— Коли вийшла стаття, вони повірили в мене без доказів. І тоді я зрозумів: я маю жити правильно.
Це його налякало.
— Я сказав собі: «Живи добре. Будь щасливим. Не розчаровуй тих, хто тебе любить».
Світ раптом став іншим.
— Ти багато переосмислив останнім часом… Можна ще одне питання?
Уджін кивнув.
— Що ти зробиш, якщо пройдеш фінальний етап іспиту?
Чхе Уджін замислився.
— Я…
На цьому перший епізод Life Depicted завершився.