РОЗДІЛ 139
— У мене є звичка залишати найсмачніший шматок наостанок. До того ж кажуть, що якщо їсти надто швидко, можна зіпсувати шлунок, — зауважив Чхе Уджін.
— А? — Х’ю розгублено кліпнув.
— Ви дали мені два тижні на роздуми, тож я хотів використати цей час по максимуму. Кастинг мене у ваш фільм — це ризик і абсолютно новий досвід для вас обох. Але те саме можу сказати і про себе. Я не міг бездумно кинутися в нову пригоду без жодної підготовки.
Коли Уджін пояснив, як продуктивно використав відведений час, обдумуючи багато речей, Х’ю не втримався від сміху. І раптом згадав інтерв’ю режисера «Red Enemy», яке перекладач зачитував уголос. Той згадував, що Чхе Уджін спершу кілька разів відмовлявся від ролі й добряче попсував йому нерви. Але водночас режисер сказав, що вдячний акторові за це. Раніше Х’ю не розумів сенсу цих слів, а тепер — почав розуміти.
Багато акторів дивляться на фільми й ролі як на сходинки до успіху. Але ті, хто сприймає їх як виклик, завжди виглядають шляхетніше й яскравіше. В очах Х’ю зараз Уджін сяяв сильніше за будь-кого.
— То до якого висновку ти дійшов після всіх роздумів? — запитав сценарист.
— Моя відповідь була визначена з самого початку. Я не настільки дурний, щоб відмовитися від Джіна. Я якраз збирався зв’язатися з вами сьогодні, але, схоже, це вже не потрібно, раз ми так «випадково» зустрілися.
З боку це виглядало як доленосна зустріч, але насправді все було зовсім не так. Насправді Уджін приходив до парку ще вчора, але пішов, щойно помітив Рейфорда й Х’ю. Він був абсолютно не готовий і не знав, що сказати, якби вони заговорили з ним.
Від агентства Уджін чув, що двоє гостей серйозно ним цікавляться. Ця інформація надійшла безпосередньо від перекладача, якого їм представив CEO Чан Су Хван. Х’ю і Рейфорд регулярно намагалися знайти Чхе Уджіна, але — на щастя чи на біду — щоразу запізнювалися на крок. Тому, коли йому повідомили, що сьогодні вони знову прийдуть до парку, він був повністю готовий до зустрічі.
Уджін навіть підготував промову, щоб гідно прийняти пропозицію про кастинг і не виглядати зухвало. Він прислухався до порад Кан Хо Су: поводитися впевненіше і сприймати двох молодих, запальних американських кінематографістів як рівних собі, а не демонструвати звичну корейську покірність.
— Я найближчим часом надішлю офіційну відповідь LL-Studio щодо свого рішення.
— Це для нас чудова новина. Усі контрактні деталі, папери й інша морока — справа офісних працівників і юристів. А ми зараз прості туристи у відпустці, тож вибач, але ні. Від будь-якої складної роботи ми відмовляємося, — розвів руками Х’ю.
Х’ю мав найбільшу владу в LL-Studio, але зараз він розмахував руками, заявляючи, що не має нічого спільного зі складними питаннями, і вдавав безтурботного туриста.
Тим часом закінчилася ще одна пісня Лі Хьонґджина. Уджін сказав, що варто домовитися про зустріч і обговорити деталі, й уже збирався підійти до співака, як раптом Х’ю схопив його за руку.
— Ми з Реєм справді «випадково» зайшли в цей парк. Але що щодо тебе? Які у тебе стосунки з тим співаком?
Х’ю було щиро цікаво, чому настільки зайнятий актор спеціально знаходить час, щоб приходити на його виступи.
— Ми в хороших стосунках. І водночас я його фанат. Це єдине місце у світі, де я можу слухати його пісні, — відповів Уджін.
Сьогодні Уджін не був у своєму звичному капелюсі й окулярах. Нижню частину обличчя прикривав шарф, але під час розмови з Х’ю він уже послабив його. Люди навколо поступово почали помічати його, і з часом довкола стало галасливо.
Багато хто з обережного, настороженого натовпу біля Лі Хьонґджина впізнав актора. Уджін спершу хвилювався, що шарф зробить його невпізнаваним, але Хван І Йон запевнила, що це не так. І вона мала рацію — його хвилювання виявилися марними.
Їхньою метою завжди було не ховатися, а створювати загадковість, щоб підігрівати цікавість. Тож Уджін спокійно пройшов повз людей, які дивилися на нього з подивом.
Повторивши свій «фокус Мойсея» зі Street Date, Уджін легко розділив натовп, наче Червоне море, й проклав собі шлях до Лі Хьонґджина. Хоч людей було значно менше — близько п’ятдесяти, — візуальний ефект усе одно був сильним.
Кожного разу після пісні Лі Хьонґджину доводилося самому вмикати нову мінусовку. Закінчивши налаштовувати апаратуру і взявши мікрофон, він побачив, як хтось підійшов і сів на землю просто перед ним. Побачивши Чхе Уджіна, Лі Хьонґджин не зміг приховати розгубленості.
Він зрозумів, що Уджін вірить у нього ще під час першого візиту. Але навіть у найсміливіших фантазіях не уявляв, що той приходитиме знову й знову. Лі Хьонґджин подякував йому і твердо попросив більше не з’являтися, хвилюючись за імідж актора.
Та Уджін усе одно приходив. Через це Лі Хьонґджин відчував суперечливі емоції щодо уваги публіки, яку тепер отримував завдяки йому.
— Наступна пісня називається «Кома».
Невдовзі Лі Хьонґджин відвів погляд від Уджіна і повністю зосередився на співі.
«Ти поставив крапку, поки я біг без кінця.
Ти вже зупинився, а я впевнено йшов далі,
жодного разу не озираючись, вірячи, що ти за мною,
повільно, але невідступно».
Довгі роки Лі Хьонґджина мучило почуття провини через смерть друга. З часом він почав рухатися далі, намагаючись забути минуле. Але раптові чутки зруйнували його кар’єру й кинули в бездонну прірву. Озлоблений і скривджений, він зненавидів увесь світ.
За рік, замкнений у своїй квартирі, Лі Хьонґджин написав безліч пісень. Серед них лише одна була присвячена померлому другові. Спочатку його думки були хаотичними, емоції — сплутаними, і він не міг нормально висловитися. Він уникав цієї теми, топився в алкоголі й музиці, кричав у піснях про гнів і образу на світ, який йому не повірив.
Одного дня, прокинувшись після нічного запою, він не міг зрозуміти — минув день чи два.
Раптом його вдарило усвідомлення: смерть може прийти будь-якої миті, поки він п’є на самоті у своїй однокімнатній квартирі, і ніхто навіть не помітить. Його охопив страх. Він не боявся смерті як такої, але померти, коли вся країна налаштована проти нього через брехливі чутки, було б надто несправедливо. Його пройняв холод, коли він уявив, як люди насміхатимуться й пліткуватимуть про його смерть день-два — і забудуть.
Смерть — це зупинка тіла й розуму.
Смерть тіла його не лякала — він і так не хотів нічого робити. Але розум… це було інакше. У нього все ще були мрії, думки, питання про те, що буде далі.
Його мучило те, що думки не припинялися. Він міг би накласти на себе руки, якби йому було байдуже і нічого не залишалося. Але він не міг.
Було надто багато речей, які він хотів зробити. Надто багато пісень, які хотів заспівати. Він усе ще боявся уваги людей і злився через їхнє нерозуміння. Але якби він помер зараз, він уже ніколи не зміг би нічого зробити. Усі можливості зникли б. Це була б крапка в його житті.
Раптова, неминуча смерть — це одне. Але Лі Хьонґджин не міг і не хотів сам кликати її. Він надто багато чого не був готовий відпустити.
Того дня він проплакав увесь день. Лише повністю байдужа, мертва душа може відмовитися від мрій і не боятися того, що після смерті. Тоді Лі Хьонґджин нарешті зрозумів, у якому відчаї перебував його друг, коли вирішив піти з життя.
Він почав уявляти його страхи, сумніви, усе, від чого той відмовився, приймаючи це страшне рішення. Друг уже поставив крапку, тоді як сам Лі Хьонґджин усе ще стояв перед нею.
Наступного дня він підвівся, обтрусивши з себе тягар минулого. Він зрозумів, що зараз у його житті — кома, а не крапка. Так з’явилася пісня «Кома».
«Ти дав мені свою кому, коли я забув тебе.
Історія триває, навіть коли лишилися лише спогади.
Ти стоїш на крапці, я зупинився на комі,
але ми в одному абзаці.
Мені ще далеко до кінця історії.
Я продовжу розповідь, яку ти завершив.
Моя кома пам’ятає твоє останнє речення».
У спогадах Уджіна Лі Хьонґджин був людиною, що співала веселі, солодкі, легкі пісні.
Але за минулий рік він став стриманим і мовчазним, із важкою присутністю. Усмішки вже не було, та Уджін відчував — його душа подорослішала. Пізнавши любов, ненависть і щирість, Лі Хьонґджин тепер співав так, що його пісні били просто в серце, у найболючіше місце.
«Загубившись серед крапок, кома дає мені подих,
щоб зрозуміти твій біль».
Уджін сидів, схрестивши ноги, під теплим осіннім сонцем, слухаючи з повною зосередженістю. Прохолодний вітер ковзав повз. Натовп, що розгомонівся з його появою, швидко стих, спостерігаючи за його ставленням.
Сцена між ними була настільки красивою, що здавалося — люди дивляться фільм. Уджін сидів на траві, Лі Хьонґджин співав, і це була єдина «саундтрека» сцени.
Попри відсутність дії, глядачам не було нудно. Навпаки — серця тремтіли. Вираз обличчя Уджіна постійно змінювався, реагуючи на музику. Люди почали вслухатися в слова, які раніше ігнорували. Невелике співчуття розходилося хвилями, повільно розхитуючи серця.
Пісні були схожі на закляття, що б’ють просто по емоціях.
Після «Коми» Лі Хьонґджин заспівав ще дві пісні, подякував публіці й почав збирати апаратуру. Він не міг просто піти — обладнання було занадто багато.
Поки він складав колонки, мікрофон і кабелі, Уджін підійшов і почав допомагати. Раніше такого не було — зазвичай Уджін ішов одразу після виступу. Лі Хьонґджин глянув на нього з питанням в очах.
Навіщо ти це робиш?
Усі, кого Лі Хьонґджин вважав друзями, відвернулися від нього. Шкільних друзів він сам викреслив зі свого життя після зради, пов’язаної зі смертю друга.
Колеги з індустрії теж зникли, щойно торік почали ширитися фальшиві чутки — ніхто не хотів зв’язуватися зі скандалом. Тепер, коли всі його «друзі» зникли, дії Чхе Уджіна — колишнього просто «дружнього молодшого» — збивали з пантелику.
До того ж цей молодший тепер був суперзіркою, якій не було жодної вигоди підходити до нього. Чхе Уджіну не потрібен був шумний піар — його популярність давно перевищувала пік Лі Хьонґджина.
— Бо я твій фанат, хьон, — тихо сказав Уджін у відповідь.