РОЗДІЛ 36
Звісно, розуміти щось і вміти це застосувати — не одне й те саме. Те, що його душа залишалася тією самою, зовсім не означало, що його характер або темперамент у попередніх життях були ідентичними.
Чхе Уджін і його минулі втілення мали цілком різні особистості, тож очевидно, що вони не впливали одне на одного — це були окремі, самостійні люди.
Саме тому досі, коли він грав, Уджін використовував спогади з минулих життів лише як довідковий матеріал, щоб краще відтворити персонажа. Але тепер у нього не було цього розкішного часу. Безперервне дзижчання затворів камер не залишало простору для аналізу чи роздумів.
У такій ситуації найшвидшим рішенням було не наслідувати, а безпосередньо стати кимось із минулих життів.
Уджін так і зробив, відкинувши власну натуру принаймні на цей момент. У критичній ситуації він обрав обманливу імпровізацію, а не чесність.
На його закам’янілому обличчі повільно з’явилася усмішка.
Погляд став холодним і зверхнім.
У цю мить усі присутні були або його підлеглими, або нижчими за рангом істотами, які мали виконувати накази.
Одяг і аксесуари були підготовлені для нього — йому не потрібно було нічого робити, щоб їх отримати.
Матеріальні потреби існували лише для задоволення його бажань, а не як доказ його цінності.
Він уже був цінністю сам по собі.
Речі, які він носив, мали значення лише тому, що їх носив саме він.
Він надавав їм вартості.
Він робив їх безцінними.
Саме так і народжується справжня розкіш.
Раніше було видно, що Уджін усвідомлював цінність одягу й аксесуарів через обережність у рухах. Тепер же ця обережність перетворилася на рішучість.
Притискаючи пальці до скронь, Уджін подивився на Кім Джун-Йоля.
Його холодний погляд був спокійним — як у хижака, що знайшов цікаву здобич.
Кім Джун-Йоль завмер на секунду, побачивши різку зміну у виразі обличчя й рухах Уджіна.
Той більше не виглядав людиною, яка намагається грати зверхність крізь сором.
У якийсь момент Чхе Уджін почав випромінювати недосяжну ауру, навіть крізь об’єктив.
Кім Джун-Йоль на мить відірвався від видошукача й подивився на нього напряму.
І підсвідомо відвів погляд.
Він фотографував безліч впливових людей — політиків, керівників чеболів. І ніколи не уникав їхнього погляду.
Хто б вони не були, для нього вони залишалися об’єктом зйомки.
Фотограф не має права відводити очі, бо саме в них видно справжні емоції.
Але сьогодні він зробив це, навіть не усвідомивши.
Бо в ту мить, коли їхні погляди зустрілися, йому здалося, що його проковтне харизма Уджіна та важка аура, що його оточувала.
По всьому тілу побігли мурашки, настільки сильні, що ноги ледь не підкосилися.
— Оце справжнє, — вирвалося в нього.
Емоції, які випромінював Уджін, не були ані грою, ані дешевою імітацією.
Він природно випромінював упевненість і зверхність, притаманну лише людям із найвищих щаблів ієрархії.
Саме цього погляду Кім Джун-Йоль шукав.
Він зібрався, силоміць випрямив плечі, які зігнулися під тиском цієї аури.
— Зачекай, я думаю… ця поза…
Документів уже не було.
Уджін гортав книгу зі столу.
Ліва рука — в кишені, через що третина годинника була прихована.
Та все одно це було краще, ніж попередні пози.
— Хіба ти не казав, що я можу позувати як хочу? — спитав Уджін спокійним, шляхетним тоном.
Його інтонація була точно підігнана під образ зверхнього володаря: формально ввічлива, але відчутно фамільярна.
— Я це сказав, бо так результат буде найнадійніший.
— Ми просто прагнемо надійного результату? — Уджін не дивився на нього, продовжуючи гортати сторінки.
За мить книга набридла. Він відкинув її, оглянув інші речі, а потім нарешті підвів погляд.
Їхні очі зустрілися, і Уджін усміхнувся так, ніби питав:
«Ти справді хочеш, щоб я тебе слухав?»
Хоч Кім Джун-Йоль був незадоволений таким тоном, пальці рефлекторно натиснули на затвор.
Сприйнявши це як згоду, Уджін почав позувати, не вагаючись.
Зазвичай Кім Джун-Йоль суворо тримався за образ, який задумав, особливо з новачками. Він не співпрацював — він ламав і змушував.
Але сьогодні він відмовився від своїх принципів заради Чхе Уджіна — новачка, який знімався вперше.
Бо енергія Уджіна перекрила все, а образ, який він створив, виявився досконалішим, ніж той, що жив у голові фотографа.
Уджін сперся на стіл, руки в кишенях, невимушено закинув ногу на ногу й сказав:
— Хіба цього недостатньо?
Це було не питання.
Це був наказ.
Він велів зупинитися.
Кім Джун-Йоль відчув цю щирість і кивнув, натиснувши затвор востаннє.
Отримавши кадри, які його задовольнили, він помітно пом’якшав.
Далі була зйомка: синій костюм, фіолетовий піджак, келих вина, сидячи на перилах.
Кадри зображували високе, приватне життя чоловіка з положенням.
Наступний сет — повсякденний костюм і пластикові моделі.
Навіть граючись, Уджін був повністю занурений.
Тоді він зрозумів, що йому подобається бути моделлю.
Він трохи відійшов від запозиченого образу і почав показувати власні емоції.
Серйозний погляд, з яким він зосереджено грався іграшками, ідеально вписувався в kidult-образ, який хотів Кім Джун-Йоль.
Крики припинилися.
Вимоги зникли.
Немає сенсу тиснути на модель, яка й так усе робить правильно.
Нарешті — фінальна зйомка.
Чорний костюм, темно-сіра краватка, запонки й затискач для краватки.
Комплект із чорного оніксу з дрібними діамантами яскраво спалахував у світлі.
Цього разу — жіноча модель.
За концепцією, оголена жінка мала ззаду обіймати повністю вдягненого чоловіка, на тлі ліжка. Сонячне світло з вікна натякало на історію жінки, яка не хоче відпускати чоловіка після ночі разом.
Уджін уважно подивився на модель.
Червоні губи.
Трохи розмазаний макіяж.
Розтріпане волосся.
Червоне простирадло, обгорнуте навколо тіла.
За формами було видно — нижньої білизни немає.
Чоловікові наказали бути сексуальним без оголення.
Жінка ж відкрито демонструвала свою сексуальність.
— Ми — закохана пара? — спитав Уджін.
— Перепрошую? — редакторка завмерла.
Їй було під сорок, але аура, яку випромінював Уджін, збивала з пантелику. Вона зрозуміла питання, але відповіла із затримкою.
Уджін кивнув підборіддям у бік моделі.
— Між мною й нею. Має бути концепція.
— А, так. Вона — твоя коханка. Ти йдеш на роботу, вона питає, коли ви знову зустрінетесь.
— Тоді вона не моя коханка.
— Чому?
— Бо якщо ми провели ніч разом, коханки так не прощаються.
Редакторка почервоніла, щось уявивши.
— Тоді давайте знімемо дві версії, — втрутився Кім Джун-Йоль із кривою усмішкою.
— Закохані. І one-night stand.
— Разові зв’язки — це вульгарно! — скреготнула зубами редакторка.
— Думаю, це нормально, — ліниво погодився Уджін. — Закохані не чіпляються так.
У цю мить він уже був сумішшю минулого і теперішнього себе.
Зверхній, але не перегинав.
Розслаблений, але не фамільярний.
— Саме це я й думав, — хмикнув Кім Джун-Йоль.
— Але ж на плануванні ти казав, що це «сумно і красиво».
— Справді? Не пам’ятаю.
Редакторка тільки безпорадно розсміялася.
Зрештою вирішили: спершу версія з коханцями.
— Як тебе звати?
— Квон Ин-Мі…
Уджін сів поруч із нею на ліжко.
Вона відповіла автоматично, задихаючись від тиску його присутності.
— Міс Ин-Мі.
Коли він нахилився, погляд ковзнув по її тілу під тонкою тканиною.
Гарне. Ідеальне.
Але без жодного хтивого наміру.
Він бачив професіонала.
І відчував повагу.
Він обережно заправив пасмо її волосся за вухо.
— Ти добре спала?
— Пе… перепрошую?
— Зараз ми — коханці. Це моя перша зйомка. Мені простіше говорити, ніж просто позувати.
— Підіграєш мені?
— А…
Клацання затвора злилися з фоном.
Так народився образ Чхе Уджіна —
зверхнього, але уважного,
елегантного, але теплого,
чоловіка, який більше не був чужою тінню з минулого життя.