Жу Бай Сюе ніколи не думала, що її батьки — не рідні.
Навіть якщо вона не була схожа на них, навіть якщо сусіди та друзі пліткували про їхню родину, вона ніколи не думала, що її тато і мама — не її рідні.
А зараз...
«Тату, мамо, що ви говорите...»
Жу Бай Сюе дивилася на Жу Даціна і Ван Ланьчжи з порожнім поглядом. Будучи ще дитиною, вона думала, що у неї, мабуть, галюцинації.
«Моя бідна дитина...»
«Сяо Сюе, не бійся, тато і мама завжди будуть твоїми татом і мамою, ти завжди будеш нашою найулюбленішою донькою!»
Жу Дацін і Ван Ланьчжи, бачачи, що Жу Бай Сюе не може відразу прийняти це, почали плакати ще сильніше.
Вони разом обійняли Жу Бай Сюе і гірко заплакали, схиливши голови.
Відчуваючи гарячі сльози на своїх плечах і шиї, її серце раптом розірвалося.
Її розум поступово прояснився.
Жу Бай Сюе була розумною і рано дозрілою дитиною. Заспокоївшись, вона згадала розмову своїх батьків про дитину колеги, яка була деякий час тому...
Поєднавши це із теперішньою ситуацією, розумна Жу Бай Сюе одразу зрозуміла, що її батьки говорять правду!
Вона справді не їхня дитина!
І у неї є брат!
Все це було схоже на сон...
...
Тим часом, поки Жу Бай Сюе та її сім'я плакали, проливаючи річки сліз, атмосфера у Ся Ань була веселою та гармонійною.
Особливо маленький Ґу Шумо. Знаючи, що Жу Бай Сюе дуже схожа на Ся Ань, він дуже хотів побачити цю «сестру-фею».
Складалося враження, що саме він був «братом-близнюком» Жу Бай Сюе, а не Ся Сінчень.
Що стосується Ся Сінченя, цього «брата-близнюка», то він не був таким схвильованим.
Він знав, що не був дитиною своєї мами-феї, і знав, що у нього немає жодного кровного зв'язку з Жу Бай Сюе.
Тому він справді не мав жодних очікувань.
Однак, завдяки «просвіті» Сюй Тяньтянь дорогою, він дізнався, яким важким було життя рідної доньки його мами-феї, і відчув співчуття та провину до цієї «сестри», яку він ніколи не бачив.
У його серці вже було вирішено, що навіть якщо вони не мають кровного зв'язку, незалежно від того, чи сподобається вона йому, він буде добре ставитися до Жу Бай Сюе.
«Сестра-фея живе тут? Хіба тут можна жити!»
Оскільки Сюй Тяньтянь хотіла, щоб два маленькі паничі справді відчули, які страждання пережила Жу Бай Сюе за ці роки, вона не організувала зустріч сімей у іншому місці, натомість, вона обрала як місце зустрічі плоску черепичну хату Жу Даціна.
Ось чому, коли Ґу Шумо вискочив з машини і побачив навколо пустку і старі будинки, він одразу нахмурився.
Ся Сінчень також насупив свої гарні брови, і хоча він не говорив, в його очах було здивування.
Хоча він ніколи не відчував родинної любові та турботи, перш ніж його забрала його мама-фея.
Але в матеріальному плані він ніколи не був обділений.
Навіть притулок, де він пробув кілька днів, не був таким старим, як це місце.
Згадуючи все, що Сюй Тяньтянь розповідала дорогою, маленький Ся Сінчень став ще більш мовчазним. - Нічого, відтепер вона більше не буде страждати.
Ся Ань, побачивши реакцію двох маленьких хлопців, вийшла з машини, потерла їхні голови і попрямувала до будинку Жу Даціна.
«Тук-тук-тук!»
На дзвінкий стукіт у двері, Жу Дацін, з опухлими очима, швидко відчинив двері.
«Міс Ся, ви приїхали. Прошу, заходьте».
Побачивши Жу Даціна в такому стані, вона зрозуміла, що він вже розповів Жу Бай Сюе все.
Ся Ань кивнула, взяла двох маленьких хлопців за руки і зайшла до будинку Жу Даціна.
«Бам!»
Коли двері зачинилися, кілька сусідів одразу ж висунули голови.
«Хто щойно зайшов до Жу Даціна? Виглядає досить багатою».
«Це родичі?»
«Але не схоже, сім'я Жу Даціна — бідняки, звідки у них можуть бути багаті родичі?»
«Але та жінка в сонцезахисних окулярах виглядає такою гарною!»
«Не тільки жінка, ті двоє дітей схожі на небесних малюків з картини, такі гарні!»
«То хто вони? Які стосунки мають з Жу Даціном?»
...
На вулиці сусіди, які бачили, як Ся Ань та її супутники зайшли до будинку Жу Даціна, пліткували.
Але Ся Ань та її супутники в будинку нічого не знали.
Зайшовши до будинку Жу Даціна, Ся Ань побачила рідну доньку цього тіла, яка збентежено дивилася на неї з опухлими очима.
У її вологих, опухлих очах було очікування, страх, благоговіння, радість, і вона так несміливо дивилася на Ся Ань. Її поведінка була чисто дівочою, і вона зовсім не була такою рано дозрілою і розумною, якою Ся Ань і Сюй Тяньтянь бачили її раніше.
«Сяо Сюе, це твоя мама, швидко скажи: «Мамо»».
Побачивши Ся Ань, Ван Ланьчжи витерла сльози з обличчя і підштовхнула Жу Бай Сюе, яка тісно тулилася до неї, і сказала тремтячим голосом.
Хоча, кажучи це, вона відчувала небажання і біль у серці.
Але оскільки її донька вже знала про своє походження і збиралася визнати свою біологічну матір і жити разом з нею, вона могла лише через біль сподіватися, що її прийомна донька зможе швидше налагодити стосунки матері й доньки зі Ся Ань.
Однак, почувши слова Ван Ланьчжи, Жу Бай Сюе відкрила рот, але все ж не змогла вимовити те слово «Мамо».
Вона міцно стиснула губи, на яких не було жодного кольору, виглядаючи дуже напруженою.
Ся Ань, побачивши такий вигляд маленької дівчинки, не звернула на це уваги.
Вона зняла сонцезахисні окуляри, привітно посміхнулася маленькій дівчинці і, що рідко для неї, лагідно представила:
«Це твій брат, Ся Сінчень».
Ся Ань підштовхнула Ся Сінченя вперед і лагідно подивилася на Жу Бай Сюе.
Ся Сінчень був здивований цим раптовим рухом Ся Ань, розплющив очі і трохи ніяково пробурмотів:
«Не брат, а молодший брат, ти можеш називати мене братиком».
Однак слова Ся Сінченя були повністю проігноровані Жу Бай Сюе.
Тому що, побачивши, як Ся Ань зняла сонцезахисні окуляри, маленька дівчинка завмерла.
Вона не очікувала, що її мама така красива.
І... дуже схожа на неї.
Вона лише не розуміла, чому її мама здавалася їй трохи дивно знайомою...
«А я! А я! Сестро-феє, ти занадто несправедлива, навіть не представила мене сестрі-феї».
Ґу Шумо протиснувся, яскраво посміхаючись, і підійшов до Жу Бай Сюе.
І безсоромно взяв Жу Бай Сюе за руку.
«Ого! Сестра-фея, ти справді схожа на старшу сестру-фею! Ти мені дуже подобаєшся, сестро!»
Відчувши, що хтось взяв її за руку, Жу Бай Сюе нарешті отямилася.
Вона здивовано подивилася на красивого хлопчика, який стояв перед нею і посміхався, як маленьке сонечко.
«Іди геть! Ти налякав сестру».
Ся Сінчень потягнув Ґу Шумо за комір, відтягнувши його назад, не дозволяючи йому наближатися до Жу Бай Сюе.
«Гей, гей, гей! Смердючий Сяо Сін! Відпусти! Як я міг налякати сестру-фею...»
Побачивши, як двоє красивих хлопців сперечаються перед нею, Жу Бай Сюе, яка спочатку була дуже напруженою і розгубленою, одразу ж розслабилася.
«Сяо Сюе, той, хто багато говорить, живе зі мною і твоїм братом, його звуть Ґу Шумо, ти можеш називати його братом Шумо».
Ся Ань посміхнулася, дивлячись на Жу Бай Сюе, і тихо сказала.
Почувши м'які слова Ся Ань, Жу Бай Сюе трохи сором'язливо кивнула.
Вона завжди була одна.
Оскільки вдома не було грошей, вона ніколи не мала вільного часу, щоб заводити друзів.
Щодня вона була зайнята або навчанням, або готуванням, або домашніми справами, і ніколи не мала часу гратися.
У неї також не було ні братів, ні сестер, з ким можна було б розділити обов'язки, але зараз... у неї з'явилося двоє старших братів, о, ні, точніше, один старший брат і один молодший брат.
І обидва вони, здавалося, були до неї дуже доброзичливими... Це одразу викликало в ній невимовну радість.
«Сестро Сяо Сюе, швидко скажи мені «Старший брат» ~»
«Замовкни!»
«Ха-ха, Ся Сінчень, ти молодший брат Сяо Сюе, то хіба ти не повинен називати мене старшим братом?»
«...Геть».
Дивлячись на двох братів, які постійно сперечалися, і на свою біологічну матір з ніжною посмішкою на обличчі, останній страх і напруга в серці Жу Бай Сюе зникли.
Це її рідні? Це її біологічна мати і брат-близнюк?
Як добре... Вони виглядають такими хорошими...
Хоча вона все ще не могла вимовити слово «Мамо», маленька дівчинка все ж зробила крок до Ся Ань, несміливо взяла Ся Ань за руку і обережно підняла голову, дивлячись на Ся Ань.
У цей момент у її вологих чорних очах залишилося лише — благоговіння.
Це її рідна мати.
Відчувши, як тремтяча маленька рука стиснула її долоню, Ся Ань посміхнулася, нахилилася і ніжно погладила маленьку дівчинку по голівці.
«Молодець».