14. Лист Шарлотти (2) — 67 розділ
Кімната, яку леді Сілвестр обрала братів Отіс, була на четвертому поверсі особняка. Як відомо, влітку приміщення під дахом спекотні, а взимку холодні — там зазвичай живе прислуга. Звичайно, на відміну від інших будинків, кімнати на четвертому поверсі Бертранда були дуже комфортними і цілком могли вважатися гостинами. Все тому, що леді Сільвестр була великодушна до своєї щелепи. Хоч би яким хорошим був цей дім, горище залишалося на горищі.
У той час на четвертому поверсі Бертранда жила найстарша прислуга. Одна думка, що йому доведеться ділити бит з якимись слугами, розривала шалену гордість Ніла в клочику. Він, намагаючись втекти від реальності, майже не з’являвся в особняку: йшов рано - вранці, цілий день клонувався по вулицях і повертався пізно вночі до сп'яніння. Іноді він зовсім не повертався. З чуток він обшивався в гральних будинках, сподіваючись зірвати великий кухлик.
Едґара, принаймні в очах інших, була постійною відсутністю Нілу. Кожного разу, коли брат не повертався додому, хлопчик, не в змозі приховати свого занепокоєння, ходив туди-сюди біля вікна. Однак, як би він не почувався з цього приводу, очевидно, що в відсутності Ніла його життя стало набагато спокійніше. По-перше, ніхто не міг обсипати його лайкою, а по-друге, інші жаліли Едґару так само сильно, як зневажали Нілу. Особливо це стосувалося літньої леді Сильвестр. Вона прокидалася пізно і, закінчуючи ранковий туалет, питала свою служницю:
- Де Ніл Отіс?
— Кажуть, що він покинув маєток рано - вранці, — тактовно відповіла жінка.
Літня леді задоволено кивала:
що я з ним буду рада.
Едґар відповідав слузі, який передавав запрошення м’якою посмішкою і присвячував свій одяг у їдальню. Він ввічливо кланявся старенькій леді, а вона подарувала йому теплий погляд.
— Садись, Эдгар. Сьогодні ти непогано виглядаєш. Як ти почуваєшся? Тобі все вистачає?
— Ваша турбота і увага роблять кожного дня справжнім щастям, пані.
- Рада це чути. Що ж, давай приступимо до їжі. Щоб бути здоровим, потрібно добре харчуватися. Ти ще ростеш, так що доведеться тобі з'їсти все, що стоїть на цьому столі.
Як уже згадувалося, Едґар був хлопчиком і міг зачарувати будь - кого. Леді Сильвієстр лікувала його, наче власного онука. А слуги з часом почали ставитися до нього як до молодого пану шляхетних кровожерів. Навіть зарозумілий шеф-повар був осторонь від радості кожен раз, коли молодий пан Едгар залишав свою тарілку чистою.
Дізнавшись, що Едґар любить книжки, літня леді відкрила для нього бібліотеку хозей. Коли хлопчик побачив безліч книжок, його очі сяяли, немов зелень. Літня леді, дивлячись на нього, відчула теплий вітерець, якого не відчувала вже дуже давно. Це було забуте відчуття, що зникло з тих пір як вона так раптово втратила свою маленьку дочку.
Трохи поспостерігавши за Едгаром, який перелічував то одну, то іншу книгу, леді з добрим обличчям запитала:
— Це збірка віршів з півдня. Едґаре, ти знаєш мову південних країн?
— Мої здібності занадто скромні, щоб хвалитися ними.
— Тебе вчив домашній вчитель?
— Мій батько навчив мене, а решту я навчився з книжок.
- Ти молодець. Підійди до мене і прочитай кілька віршів. Поезія південних країн має свою своєрідну романтику, і вона така прекрасна.
Едґар подобався старенькій леді все більше і більше. Добрий, ввічливий і з таким ясним розумом. Як можна було не хотіти бачити його поруч з собою?
У той час у сім’ї Сільвестр не було наступників, які могли б продовжити рід. Єдиною прямою потомкою залишалася старша леді, а її діти давно покинули цей світ. Якби вона пішла, то ім’я Сильвестр назавжди зникло б в анталах історії. Але у неї не було наміру розшукати далеких родичів, щоб будь-що стало продовжити рід. Вона вважала, що такі відчайдушні потуги лише залякують славне ім’я Сильвестера. Але після зустрічі з Едгаром думка старшої леді змінилася. Вона думала, що цій дитині не шкода було б передати всю спадщину сім'ї. До того ж Едгар ще не досяг досконалості, так що було не надто пізно почати навчання спадкоємця.
Приймаючи рішення, старша пані покликала Едґара до себе.
- Я хочу усиновити тебе і передати тобі все, що належить родині Сильвестр. Що ти думаєш про це?
Едґар був вражений. Він з'єднував руки, не знаючи, як реагувати.
— Пані... Я щиро вдячний вам за ваші слова, але я не та людина, яка зможе очолити сім'ю.
— Недоліки можна поповнювати навчанням.
— Я з народження слабкий. Я впевнений, що стану лише великим тягарем.
— Чи ваш стан значно не покращився після того, як ти прибув сюди? Якщо ти добре харчуєшся, чутимеш тільки хороше і бачитимеш лише чудове з дня на день, твоє здоров’я більше не буде проблемою, — спокійно намагалася переконати його стареньку леді, але вона виставила й умова. - Але як тільки ти станеш моїм сином, я хочу, щоб ти повністю розірвав стосунки з Нілом Отісом. Він не той, хто справляє на тебе добрий вплив. Навпаки, він потягне тебе на дно.
- Що?
- Знаєш, чому я звала тебе тільки тоді, коли Ніла Отіса не було поруч? Щоб цей негідник не мав спорожнілих надій. Як тільки ти приймеш рішення, я збираюся виділити твоєму братові достатньо для життя стан і випроводити його.
Це здавалося єдиним правильним рішенням. Ніл Отіс явно роз’їдав дух і тіло молодшого брата. Їх з Едгаром треба було негайно розлучити. Проте коли Едґара сказала, що його брат вижене, то обличчя зблідло.
- Цього не можна робити, пані. Я не повинен покидати брата.
- Чому?
— Він багато для мене пожертвував. Я не смію його зрадити. Я повинен відплатити йому за його доброту.
— За яку ще доброту? Цей негідник тебе ...
- Пані, вибачте, але я змушений відхилити вашу пропозицію.
Едґар, як правило, корився. Зрештою старша леді поступилася:
— Ладно, я поняла. Але ти все ж подумай. Час ще є, так що я почекаю.
Відтоді Едґар часто поринув у роздуми. Кожен раз, коли на душі було неспокійно, він блукав по саду маєток, але поступово радіус його прогулянок розширювався, і в результаті він ступив у Шварцвальд.
Думаю, ви і читачі дуже добре почули про цей ліс. У ті часи місцеві жителі вважали його лиховісним. Слуги також неодноразово застерігали Едґару остерігатися лісів. Але Едґар, який шукав віддалене місце, де можна було б спокійно все обміркувати, без коливань увійшов у Шварцвальд. Можливо тому, що з самого дитинства цей хлопчик йшов рука в руку зі смертю, він був дуже байдужий до власної безпеки. З кожним кроком у нього виривалося сумне зітхання. У першому подиху лунали сумніви щодо пропозиції літньої леді, а в другому — тривога про брата, який не повернувся, у третьому - відраза до самого себе, такої марноти.
Чи ви знаєте? Сльози прекрасного створіння, яке народжується з божественної любові, подібні до місячного світла. У них є таємнича сила, яка притягує до себе увагу всього живого. І так хлопець розбудив навіть це іскри.
Одного дня, коли він, як зазвичай, блукав по лісі, на його подих несподівано пішли відповідь:
Чому ти завжди виглядаєш таким сумним?
Едґар здригнувся і оглянувся з боків.
— Не треба озиратися. Мене ніде немає, але я всюди — знову почувся голос.
Здавалося, цей голос не стільки чувся, скільки звучав прямо в голові. Навіть неможливо було розібрати, кому він належав: жінці, чоловікові, дитині чи старому.
Едґар швидко заспокоївся, але спочатку він трохи розгубився. Він був з тих, які байдуже ставилися до всього й швидко приймали дійсність. Тому, коли він звик до нереалістичної ситуації, то звернувся до існуючої істоти:
- Темрява схожа на людську душу. Коли я йду по зануреному у темряву лісі, мені здається, що я іду з власної душі. І так я стикаюся з обличчям до обличчя зі своєю жахливою сутністю.
- Як ти спокійний. Будь-яка інша людина на твоєму місці вже каталася б по землі від жаху.
— Я звик, коли зі мною говорить щось неформоване.
- Щось безформне? І що ж це?
— Смерть. Вона завжди поруч, постійно спокушає мене вічним миром.
Голос на мить минув, а потім, через деякий час, з помітно зростаючим зацікавленням вимовив:
- Дивний ти. Я не відчуваю в тобі того, що є у всіх людей.
Тепер настала черга Едґара ставити запитання:
- Про що ти?
— Хм. Люди називають це так.
Раптом темрява, яка обкутала ліси, набула багрового відтінку і водночас почала підніматися. Здавалося, якийсь незбагненний і всепоглинаюча істота дивиться на Едґара зверху вниз. Ще більш вкрадений голос торкнувся вуха хлопчика:
- Бажання. Інстинкт, що править життям людей і джерело, з якого я складаю.
Це був перший зустріч Його з Едгаром Отісом.
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Його статус: йде переклад
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand