Зрештою, Ґу Фейді так і не зміг переспорити Су Яна. Він пообіцяв: якщо вдасться отримати дозвіл від Ло Юя, він візьме Су Яна з собою, щоб разом спуститися зі снігових гір і повернутися до Малого Нефритового Павільйону.
Однак, хоча вони й дійшли згоди між собою, Ло Юй, здавалося, заціпенів у своїй рішучості й жодним чином не збирався відпускати їх.
«Оскільки ви прийшли до мене, щоб вивести паразита й вилікувати Су Яна, то ви — мої пацієнти», — суворо й непохитно заявив Ло Юй. — «А раз ви мої пацієнти, то маєте слухатися моїх розпоряджень».
Хоч як Ґу Фейді та Су Ян намагалися взивати до його почуттів чи наводити логічні аргументи, цього разу він залишався абсолютно байдужим. Він не відступав ні на крок, ставши ще більш незговірливим, ніж тоді, коли взагалі відмовлявся відчиняти їм двері.
«Старший, ви так наполегливо перешкоджаєте нашому спуску не лише через те, що не хочете, аби я ризикував собою. Чи є інша причина?» — Ґу Фейді пильно подивився Ло Юю в очі. — «Раніше, коли ви згадували про заборону йти, ваш вираз обличчя здався мені дивним... Невже останніми днями у світі бойових мистецтв знову здійнялися якісь хвилі, про які ви не хочете нам розповідати?»
Почувши це запитання, Ло Юй мимоволі здригнувся, а потім примружив очі.
«Хіба того, що я не хочу твоєї смерті, недостатньо як причини?» — з легкою усмішкою кинув він Ґу Фейді. — «Навіть якби я дозволив вам піти, теперішній стан Су Яна такий, що він точно не витримає зимового вітру й холоду. Додайте сюди важку гірську дорогу — ви й до Малого Нефритового Павільйону не дістанетеся, як він віддасть душу Небу».
Ґу Фейді заперечив: «Я вірю, що у вас, старший, точно знайдеться спосіб допомогти йому. Навіть якщо ви не можете повністю нейтралізувати крижану сутність та "Напівзів'ялу Червону Квітку", ви напевно знаєте, як на короткий час приборкати його крайній холод».
Ло Юй хмикнув: «Навіть якщо й так, то що з того?»
Ґу Фейді заціпило.
Ло Юй махнув рукою з виразом крайнього роздратування: «Якщо ви покликали мене лише задля цього, то мені тут більше нічого робити. Спокійно відновлюйте сили й не забивайте собі голову дурницями».
З цими словами він підвівся, збираючись піти.
Су Ян одним кроком перегородив йому шлях, маючи намір знову вдатись до своєї старої тактики: «Якщо ви не дозволите нам піти, нам доведеться піти самим».
Проте Ло Юй не був таким вразливим до погроз, як Ґу Фейді.
Він подивився на Су Яна з ледь помітною глузливою посмішкою: «О, самі підете? Ну що ж, спробуйте. Я знаю, що ти смерті не боїшся. От тільки цікаво, чи наважиться на це Ґу Фейді».
Звісно, Ґу Фейді не міг так ризикувати, тому подібна погроза зовсім не переконала Ло Юя.
Лікар змахнув рукавом, обійшов Су Яна й зробив крок за поріг.
«Дядьку...»
Раптом з-за його спини пролунав тихий голос.
Ло Юй на мить завмер і здивовано обернувся до Су Яна.
Юнак злегка притримав пальцями край його рукава. Його голос звучав м'яко, з ледь помітною благальною ноткою: «...Немає людей, які б не боялися смерті. Ми просто щосили намагаємося зробити так, щоб наше спільне життя тривало бодай трохи довше».
Минула довга пауза, перш ніж Ло Юй зітхнув: «Чи знаєш ти, що за ці твої зусилля Ґу Фейді доведеться заплатити свою ціну?»
Су Ян кивнув: «Знаю. Я теж не хочу, щоб він чимось жертвував заради мене. Але якби ми помінялися місцями... я б теж не захотів відмовлятися від жодного шансу врятувати його, навіть якщо цей шлях міг би зашкодити мені. Тому я не хочу вирішувати за нього. Якщо в майбутньому на нас чекатиме розплата, ми розділимо її разом».
Ло Юй нахмурився й мовчки дивився на Су Яна.
Су Ян глибоко вдихнув і додав: «...Ви лікар, ви точно розумієте: якщо хворобу затягувати, вона лише погіршуватиметься. Деякі можливості, якщо не вхопитися за них вчасно, можуть ніколи більше не випасти. Я розумію почуття Фейді... Він краще візьме на себе відповідальність за наслідки власного вибору, ніж буде все життя шкодувати про втрачений шанс».
Наприкінці він зовсім стишив голос і знову промовив: «Дядьку...»
Ло Юй прикрив очі й важко зітхнув: «Чи воно того варте?»
Су Ян усміхнувся: «Чесно кажучи... я й сам не знаю. Але можу вам пообіцяти: коли ми повернемося до Малого Нефритового Павільйону, я спитаю поради у старшої сестри та вчительки. Якщо вони теж не схвалять вивчення тієї янської техніки, я зроблю все можливе, щоб зупинити Фейді».
«Су Ян...» — занепокоєно втрутився Ґу Фейді.
«Якщо та техніка справді тобі зашкодить, як я можу дозволити тобі її практикувати?» — Су Ян кинув на нього швидкий погляд. — «Тому я обов'язково маю повернутися з тобою, щоб ти там нічого сам не навигадував».
Дивлячись на цих двох молодих людей, Ло Юй знову безпорадно зітхнув.
«Навіть якщо так, я все одно не можу...»
Він не встиг договорити, як його раптом перебив Цінь Цзяньюе, який перестрибнув через стіну просто у двір.
«А-Юй», — Цінь Цзяньюе виглядав вкрай серйозним. Він миттєво опинився біля вуха Ло Юя й, використовуючи техніку передачі звуку на відстані, прошепотів: — «Сьогодні, коли я спускався за продуктами, отримав звістку від Ван Ке».
Ло Юй здригнувся: «Ван Ке? Чому він раптом надіслав нам вістку?»
Ван Ке був з того ж випуску, що й вони, коли вони навчалися в Малому Нефритовому Павільйоні. Через два роки після завершення навчання він повернувся туди, щоб навчати молодших учнів. Хоча тоді вони обмінялися контактами, за всі ці роки Ван Ке жодного разу не виходив на зв'язок. Те, що він надіслав звістку саме зараз, віщувало щось серйозне.
Цінь Цзяньюе кинув погляд на Ґу Фейді та Су Яна й уже збирався продовжити передавати інформацію таємно, але Ло Юй раптом зупинив його.
Ло Юй подав знак Цінь Цзяньюе, а потім обернувся до юнаків: «У мене є справи. Ви поки відпочивайте».
Сказавши це, він потягнув Цінь Цзяньюе геть із дворика, залишивши Су Яна та Ґу Фейді перезиратися в розгубленості, адже вони так і не отримали дозволу.
...
Повернувшись до головного будинку, Цінь Цзяньюе відіслав учнів і, переконавшись, що ніхто не підслуховує, заговорив.
«Ван Ке надіслав новину. Каже, що третій син покійного хана Е'ло Сюя з Королівського двору Клану Привидів Е'ло, Е'ло Ін, свого часу насправді втік від рук Е'ло Цзюе. Змінивши ім'я на Ло Інь, він вступив до Малого Нефритового Павільйону. І ось тепер він завершує навчання».
Шок в очах Ло Юя став ще сильнішим. Він не міг повірити почутому: «Це син мого старшого брата... Хіба тоді не казали, що під мечем Е'ло Цзюе не вижило ні душі, навіть домашні тварини?»
Цінь Цзяньюе відповів: «Ван Ке не вдавався в подробиці, але... Малий Нефритовий Павільйон, мабуть, усе перевірили. Зі здібностями вчительки її ніхто не зможе обдурити. Тож це має бути правдою. Е'ло Іну тоді було майже двадцять, він цілком міг потайки втекти з королівства».
Ло Юй нахмурився. Шок поступово зник, поступившись місцем явному занепокоєнню.
«Після всього, що він пережив, тепер, виходячи зі стін Малого Нефритового Павільйону, він, імовірно... збирається мститися», — сказав він. — «Але зараз усе королівство в руках Е'ло Цзюе. Коли той захоплював владу, вежа Білих шаманів і армія Чорного пір'я точно були на його боці... Додайте сюди особисту гвардію... Навіть якщо Е'ло Ін захоче його вбити, шансів на перемогу в нього небагато».
Цінь Цзяньюе додав: «Зі слів Ван Ке я зрозумів, що він хоче, аби ти допоміг».
Ло Юй гірко всміхнувся: «Я тепер лише самотня людина, чим я можу йому допомогти?»
Цінь Цзяньюе трохи помовчав і сказав: «Ван Ке знає про наші стосунки, можливо, він хоче...»
Почувши це, Ло Юй різко похитав головою: «Неможливо. Я не дозволю тобі йти до твого брата. Ти втік з дому стільки років тому. Хіба з того місця, де живе твоя родина, можна вийти, раз туди потрапивши?»
Цінь Цзяньюе мимоволі розсміявся: «Минуло вже двадцять років. Навіть якщо імператор досі гнівається, він, імовірно, вже не буде карати».
Ло Юй все одно виглядав невдоволеним.
Цінь Цзяньюе продовжував: «Якщо план Павільйону Парячих Хмар зібрати людей зі світу бойових мистецтв для облоги Демонічної Секти також пов'язаний із Кланом Привидів Е'ло, то, гадаю, ми могли б об'єднати зусилля з імператорським двором. Зрештою, влада теж давно хоче розв'язати проблеми на кордоні з кочівниками. Ти свого часу не захотів повертатися до королівського двору, тож чому б зараз не передати цю відповідальність Е'ло Іну?»
Ло Юй на мить замислився, а потім з іронією глянув на Цінь Цзяньюе: «Ти що, досі вважаєш себе принцом?»
Цінь Цзяньюе теж усміхнувся й похитав головою: «Як би там не було, я спочатку напишу листа братові, щоб дізнатися його думку. А от ти... не збираєшся побачитися з племінником?»
Ло Юй відчув, як у нього починає боліти голова.
Здавалося, відколи Су Ян і Ґу Фейді з'явилися на піку Юйцюн, його спокійне й розмірене життя пішло шкереберть.
Спочатку він дізнався, що в тілі Су Яна живе кривавий Ґу Клану Привидів Е'ло, потім з'ясувалося, що власна мати наклала на нього прокляття, далі прийшли звістки, що Ґу Жохай і Су Хуайчжу, які не чіпали одне одного двадцять років, збираються схрестити мечі... А тепер ще й внутрішні чвари царства Клану Привидів Е'ло тицяють йому просто під ніс, і він не може вдати, ніби нічого не бачить.
Мабуть, цьогоріч вони чимось розгнівали богів.
Ло Юй обійняв Цінь Цзяньюе, поклав голову йому на плече й тихо мовив: «Те, від чого я колись утік, тепер наздоганяє мене в кожній дрібниці».
Цінь Цзяньюе з усмішкою поплескав його по спині, намагаючись заспокоїти.
«Гаразд, це навіть доречно», — Ло Юй випрямився й подивився на далекі гори за вікном. — «Ті двоє якраз збиралися до Малого Нефритового Павільйону по свою техніку. Оскільки нам теж треба до гори Мейчжу, то поїдемо разом і заодно приглянемо за ними».
Він легко засміявся: «Цей хлопець Су Ян таки вміє переконувати. Коли він починає так лащитися, йому просто неможливо відмовити».
Цінь Цзяньюе додав: «Якщо ця техніка в Малому Нефритовому Павільйоні, то про що ти хвилюєшся? Ґу Фейді колись зачинявся там для тренувань, він — особистий учень вчительки. Вона в жодному разі не дозволить йому ризикувати життям заради дурниць».
Ло Юй кивнув і після короткої паузи мовив: «Тоді я складу ще один рецепт, щоб допомогти Су Яну витримати холод на засніженій гірській дорозі. Тобі знову доведеться сходити за ліками».
Цінь Цзяньюе відповів: «Без питань».
...
Через два дні Ло Юй, як зазвичай, прийшов до теплого павільйону у дворику з джерелами, щоб перевірити пульс Су Яна.
Су Ян випив ліки й пройшов огляд. Він уже збирався знову почати вмовляти лікаря відпустити їх, аж раптом слова Ло Юя змусили його оніміти.
«Сьогодні ввечері вам обом слід зайнятися парною практикою».
Ці слова Ло Юя прозвучали як грім серед ясного неба.
Су Ян: «!!!»
Ґу Фейді: «???»
Су Ян на мить застиг, повністю втративши здатність формулювати думки: «...Га?»
Ло Юй з абсолютно спокійним і мудрим виглядом повернувся до Ґу Фейді: «Сьогодні під час парної практики намагайся передати Су Яну якомога більше своєї внутрішньої сили... Але не перестарайся, головне — забезпечити йому здатність протистояти холоду завтра».
Він поставив на стіл порцелянову пляшечку й звернувся до Су Яна: «Це зігріваючі пігулки для серця, які я приготував учора. Починай приймати їх завтра вранці: як тільки одна розчиниться, одразу бери наступну. О дев'ятій ранку ми з А-Юе прийдемо за вами, щоб разом спуститися з гори».
Су Ян ще не встиг оговтатися від шоку, а Ґу Фейді раптом радісно всміхнувся й здивовано запитав: «Старший, ви маєте на увазі, що дозволяєте нам повернутися до Малого Нефритового Павільйону?»
Ло Юй відповів: «Нам з А-Юе якраз теж потрібно на гору Мейчжу, тож ми можемо поїхати разом. Але в мене є три умови».
Ґу Фейді шанобливо мовив: «Будь ласка, кажіть, старший».
«Дорога далека, ми весь час будемо їхати верхи. Ночувати, можливо, доведеться в сільських хатах або просто неба, тому Су Яну може стати зле», — сказав Ло Юй. — «Я зроблю все можливе, щоб полегшити його стан і зберегти йому життя. Але ти, Ґу Фейді, не маєш права використовувати його стан як привід для затримки в дорозі».
Ґу Фейді глибоко вдихнув: «Я вірю вам, старший».
«Добре», — вів далі Ло Юй. — «Друга умова: хоч би які новини ви почули в дорозі, наша мета — гора Мейчжу та Малий Нефритовий Павільйон. Ми нізащо не звернемо зі шляху».
Ґу Фейді відповів: «Так, я розумію».
«Третє», — Ло Юй пильно подивився йому в очі. — «Коли ми прибудемо до Малого Нефритового Павільйону, якщо вчителька заборонить тобі торкатися янської техніки, ти в жодному разі не маєш права її вивчати».
Цього разу Ґу Фейді змовчав.
Су Ян підійшов і взяв його за руку, усміхнувшись: «Дядьку, якщо вчителька не дозволить, я краще сам помру, ніж дам йому це вчити. Не хвилюйтеся».
Ло Юй замахнувся, щоб дати Су Яну легкого ляпаса, але Гу Фейді заступив його собою.
«Я зроблю все, як ви кажете, старший», — опустивши очі, відповів він.
Ло Юй задоволено кивнув, зібрав свій посуд для ліків і розвернувся, щоб піти.
Вже на порозі він озирнувся на пару, що стояла, міцно сплівши пальці, і з усмішкою кинув: «І не забудьте про парну практику сьогодні ввечері».
Ґу Фейді: «...»
Су Ян: «...»