Ранкова зоря ледь займалася. Цього ранку вершину піку Юйцюн* огорнув густий туман, а температура впала ще нижче.
Щойно прокинувшись, Ґу Фейді вирушив до аптеки за відваром для Су Яна, а також наповнив невелику грілку й поклав її Су Яну під ковдру. Су Ян ще не прокинувся, але його обличчя виглядало доволі рум'яним, без тієї блідості та слабкості, що була притаманна йому останнім часом.
Закінчивши ранкові приготування, Ґу Фейді перевдягнувся в одяг для тренувань і вийшов у двір повправлятися з мечем.
Коли він завершив дві серії технік і завмер у фінальній стійці, з боку вікна раптом пролунали оплески.
Су Ян, накинувши шубу з лисячого хутра, стояв біля вікна й усміхався: «Яка чудова техніка меча».
Ґу Фейді теж усміхнувся, сховав меч у піхви й зайшов до кімнати.
Су Ян взяв піалу з ліками, що стояла на підігріві, одним ковтком випив відвар і наблизився до Ґу Фейді, випрошуючи поцілунок.
Ґу Фейді підняв руки, щоб зняти захисні наручі, і поклав їх на полицю біля ширми. Раптом його пальці завмерли. Він пильно вдивлявся в один із наручів, на якому виднілися сліди від ударів мечем, згодом дбайливо залатані. Здавалося, він про щось згадав.
«Що сталося?» — запитав Су Ян, помітивши дивний погляд Ґу Фейді.
«Ти ще пам'ятаєш...» — мовив Ґу Фейді, беручи наруч. Він розгорнув внутрішню підкладку й витягнув звідти кілька захованих клаптиків паперу.
Су Ян, звісно, пам'ятав, що це таке, і відчув, що йому просто бракує слів.
Тоді він щойно потрапив у цей світ і ще не міг до кінця повірити, що люди навколо справжні. Він сприймав їх лише як персонажів сюжету, тому наробив чимало дурниць, вважаючи, що ніхто нічого не помітить. Ці папірці, які він нібито спалював, а насправді використовував для передачі повідомлень, були однією з ганебних сторінок його минулого.
...А Ґу Фейді, виявляється, так дбайливо зберігав їх як пам'ять!
Су Ян закотив очі й сказав: «Навіщо ти знову їх витягнув?»
Ґу Фейді не відповів.
Його пальці спритно перебирали папірці, поки він не витягнув один і не затиснув його в руці. Очі його раптом спалахнули яскравим світлом.
«"Провина Фенікса та Карма Вогню" ...» — промовив він, розкладаючи перед собою всі клаптики. На них виднілися ключові слова:
«Павільйон Десяти Тисяч Сувоїв» «Верхній поверх» «Південно-східний кут» «Провина Фенікса та Карма Вогню»
Ґу Фейді подивився на Су Яна сяючими від захвату очима й збуджено мовив: «Верхній поверх Павільйону Десяти Тисяч Сувоїв у Малому Нефритовому Павільйоні вщент заповнений техніками крайньої янської сили. Особливо на полицях у південно-східному куті... Коли ми знайшли сувій "Повернення до гнізда" канону "Повернення", він був захований саме всередині книги "Провина Фенікса та Карма Вогню" . Тепер я думаю, що Вчитель, можливо, передбачив це заздалегідь. Ця книга точно незвичайна...»
Су Ян нахмурився й запитав: «Що ти маєш на увазі?»
Стискаючи папірець, Ґу Фейді відповів: «Здається, я знайшов шлях до янської техніки, яка може зрівнятися за силою з "Напівзів'ялої Червоною Квіткою". Мені потрібно повернутися до Малого Нефритового Павільйону, щоб отримати доступ до цієї книги... Якщо я опаную цю потужну техніку, наші парні практики принесуть тобі значно більше користі».
«Ти з глузду з'їхав!» — вигукнув Су Ян. — «Ти забув, що казав божественний лікар? Ти не можеш практикувати зі мною, інакше моя крижана внутрішня сила завдасть тобі шкоди».
«Старший казав так лише тому, що моєї внутрішньої сили було недостатньо, щоб приборкати Крижану Сутність Холодного Ставка та "Напівзів'ялу Червону Квітку"», — Ґу Фейді з усмішкою похитав головою. — «Але якщо я опаную техніку, здатну протистояти «Напівзів'ялій Червоній Квітці», я зможу хоча б частково стримувати холод у твоєму тілі.».
Це звучало логічно, проте Су Ян підсвідомо відчував підвох. Він не міг одразу збагнути, що саме не так, тому керувався інстинктивним спротивом.
«Ні, мені ця ідея здається сумнівною», — сказав Су Ян. — «До того ж мені потрібно пити ліки й зимувати біля теплих джерел. Якщо ти поїдеш до Малого Нефритового Павільйону, ми розлучимося?»
Ґу Фейді якийсь час дивився Су Яну в очі, а потім важко зітхнув: «Я поїду верхи, буду поспішати вдень і вночі, перепишу техніку й повернуся до тебе якнайшвидше, добре?»
Су Ян не хотів розлучатися з Ґу Фейді. Особливо після того, як дізнався про прокляття на його спині...
Часу, який їм залишився, могло бути зовсім небагато, тому кожен день ставав неймовірно цінним.
Ґу Фейді підійшов ближче, обхопив обличчя Су Яна долонями й тихо промовив, заспокоюючи його: «Я повернуся дуже швидко... І якщо це допоможе твоєму здоров'ю, ми зможемо бути разом дуже довго, хіба ні? Я теж хочу прожити з тобою все життя, я не хочу... втратити тебе».
Су Ян опустив очі, відчуваючи, як у грудях наростає тривога.
«А якщо ця техніка не допоможе?» — він прикусив губу й тихо додав: — «А якщо за той час, поки тебе не буде, я... піду?»
Ґу Фейді завмер.
Су Ян продовжив: «Я не хочу розлучатися з тобою ні на день. Якщо ти обов'язково маєш повернутися до Малого Нефритового Павільйону, тоді... ти мусиш взяти мене з собою. Ми ж і так планували повернутися туди після того, як позбудемося кров'яної Ґу, чи не так?»
Дивлячись на обличчя Су Яна, Ґу Фейді відчув, як його серце сповнюється ніжністю.
Він пригорнув юнака до себе й міцно обійняв. Минуло чимало часу, перш ніж він промовив: «Дорога через снігові гори важка. Зараз зима, снігу намело ще більше, спускатися небезпечно. Ти все ще дуже чутливий до холоду, тобі не варто вирушати в такий шлях».
Розумом Су Ян розумів, що не має зупиняти Ґу Фейді. Адже той намагався врятувати їхнє спільне майбутнє. До того ж залишатися взимку в гірській садибі біля джерел було єдиним правильним рішенням для його тіла.
Проте серце категорично відмовлялося відпускати Ґу Фейді саме зараз.
Згадуючи про прокляття, про Крижану Сутність в його тілі та про те, що сюжет Святого Сина Демонічної Секти мав завершитися саме цієї зими, Су Ян більше не хотів прикидатися розсудливим.
«Не хочу розлучатися», — вперто мовив він. — «Якщо ти йдеш до Малого Нефритового Павільйону, то я йду з тобою».
Вони ще трохи посперечалися, але Су Ян стояв на своєму, і Ґу Фейді нічого не міг із цим вдіяти.
Ближче до обіду прийшов Ло Юй, щоб перевірити пульс Су Яна. Той одразу запитав лікаря, чи зможе янська техніка приборкати холод у його тілі.
Обличчя Ло Юя миттєво потемніло. Він нахмурився й звернувся до Ґу Фейді: «Твій шлях спочатку будувався на внутрішній силі праведних шкіл, хоча зараз ти володієш і техніками світлої енергії. Якщо ти опануєш ще й техніку крайньої янської сили, твоя енергія стане неймовірно пекучою. У цьому світі все підпорядковується правилу: надмірність веде до шкоди. Така розпечена внутрішня сила неминуче зашкодить твоєму тілу. Я раджу тобі не ризикувати даремно».
Почувши слова Ло Юя, Су Ян нарешті зрозумів, звідки взялося те передчуття біди, яке його не покидало.
Поєднання Крижаної Сутності та "Напівзів'ялої Червоної Квітки" створило крайній ступінь холоду, через що внутрішня сила, яка мала б допомагати, почала повільно виснажувати його життя. Отже, техніка крайньої янської сили, здатна протистояти "Напівзів'ялої Червоної Квітки", просто не могла бути безпечною.
Ло Юй мав рацію: будь-яка крайність небезпечна, і бойові мистецтва — не виняток.
Проте Ґу Фейді вперто заперечив: «Навіть якщо моя енергія буде розпеченою, доки ми зі старшим братом практикуємо разом, холод і жар врівноважуватимуть одне одного, і ми обоє будемо в безпеці».
Ло Юй розгнівався: «Ти гадаєш, парна практика — це просте додавання та віднімання для пошуку середнього значення? Без відповідної методики керування енергією такі дії лише швидше обірвуть життя вам обом!»
Ґу Фейді пильно подивився на Ло Юя й повільно запитав: «Тоді скажіть, старший, як мені його врятувати?»
«Я не знаю, як його врятувати, я навіть не бачу шляху», — Ґу Фейді зціпив зуби. — «Зараз я мушу вхопитися за будь-яку можливість, навіть якщо вона подібна до вгамування спраги отрутою... Якщо це бодай трохи допоможе моєму старшому братові, я обов'язково спробую».
З цими словами він перевів погляд на Су Яна й гірко усміхнувся: «Я вже... не маю нічого... чого боявся б більше за це».
Дивлячись у ці глибокі очі, сповнені любові та болю, і чуючи слова, близькі до розпачу, Су Ян раптом не знав, що робити.
Він не міг зупинити Ґу Фейді, виправдовуючись турботою про його безпеку. Якби вони помінялися місцями, він би теж зробив усе можливе, щоб врятувати коханого. Так само, як колись у цілковитій темряві забороненої зони демонічного культу він вирішив до кінця вивчити "Напівзів'ялу Червону Квітку", попри застереження сестри Ді Лін.
Але він також не міг дозволити Ґу Фейді йти на вірну смерть.
На жаль, його перевага у знанні майбутнього сюжету зникла в ту мить, коли він вирішив відкинути сценарій заради почуттів. Навіть маючи знання, що випереджали цей світ, він не міг знайти тут рішення.
Ло Юй ще про щось сперечався з Ґу Фейді, але Су Ян не слухав. Він лише побачив, як лікар роздратовано підвівся.
«Я не дозволю вам піти», — твердо заявив він. — «Твій батько залишив мені підвіску як знак довіри, щоб я піклувався про вас. Я не дозволю тобі йти на таку небезпеку».
Сказавши це, він змахнув рукавами й вийшов, гучно захлопнувши ворота дворика.
Ґу Фейді дивився на зачинені ворота, його брови зійшлися на переніссі, а обличчя стало суворим.
Су Ян зітхнув і торкнувся своїм мізинцем мізинця Ґу Фейді, відволікаючи його від думок.
«Ти добре подумав?» — запитав Су Ян. — «Всі ці зусилля можуть виявитися марними. Ти можеш не врятувати мене, а лише занапастити себе».
Ґу Фейді повернувся до нього й тихо мовив: «Але якщо я нічого не зроблю, то в майбутньому... обов'язково буду ненавидіти себе за це».
Су Ян замислився й додав: «Ти маєш не лише мене. У тебе є батько, друзі, брати з Павільйону Парячих Хмар».
Ґу Фейді відповів: «Але людина, з якою я хочу провести залишок життя, — це лише ти».
Су Ян якийсь час мовчав, прикушуючи губу.
«...Твоєму батькові буде дуже боляче це чути, адже ти його єдиний син».
Ґу Фейді зітхнув: «Кажуть, що шанування батьків — найвища чеснота... Але оскільки мені судилося стати останнім у нашому роду, я готовий прийняти долю грішника й піти в пекло... Борг перед батьком доведеться віддавати вже в наступному житті».
Надовго запала тиша.
Су Ян відвів погляд від Ґу Фейді й подивився на поверхню джерела, над якою спокійно здіймалася пара, а потім — на засніжені дахи будинків і далеку гірську гряду.
Ґу Фейді тримав Су Яна за руку й мовчки стояв поруч, не зводячи очей з його спокійного обличчя.
«Гаразд...» — нарешті з усмішкою промовив Су Ян. — «У мене є лише одна умова».
«Яка?» — запитав Ґу Фейді.
Су Ян підвівся так, щоб їхні очі були на одному рівні, схилив голову набік і серйозно промовив: «Якщо ти справді збираєшся до Малого Нефритового Павільйону, візьми мене з собою».
«Але твоє здоров'я...» — Ґу Фейді явно не хотів погоджуватися.
«Якщо одного ранку я прокинуся й побачу, що ти мене покинув і втік сам», — Су Ян примружив очі й перебив його, — «я піду за тобою через снігові гори сам-один. Тоді в мене не буде вибору — доведеться використовувати і техніки руху, і внутрішню силу... А якщо в дорозі почнеться напад холоду, нікому буде мене зігріти... Не думай, що я жартую, я справді це зроблю».
Він додав наостанок: «Ти ж знаєш, я не боюся смерті».
Ґу Фейді не знайшов, що на це відповісти.
«Бери мене з собою», — Су Ян ледь помітно всміхнувся кутиками вуст. — «Або ніхто нікуди не йде».
~~~
*Пік Юйцюн - Пік Нефритового Дракона.