Наступного ранку Су Ян прокинувся, коли сонце вже стояло високо в небі.
День був сонячний, навколо піку Юйцюн рідко бувало так безхмарно. Небо виглядало чисто-блакитним, а яскраве проміння, відбиваючись від вічних снігів, виблискувало тисячами зірок, наче Чумацький Шлях.
Проте температура тут залишалася низькою. Су Ян, ставши на порозі, здригнувся від вуличного холоду.
«У кімнаті є жаровня, сьогодні не виходь на вулицю», — Гу Фейді затягнув його назад у приміщення. — «Раз уже ми тут лікуємося, то відпочивай спокійно, не обов'язково щодня прокидатися вдосвіта».
Су Ян глянув на сонце й усміхнувся: «Вдосвіта? Вже майже полудень, ще трохи — і можна одразу обідати...»
Так і сталося. Невдовзі Ло Юй прислав учня з обідом та комплектом теплого хутряного одягу.
Після обіду Ло Юй покликав Су Яна на огляд. Він перевірив пульс і почав складати рецепт.
«Крижана сутність надто агресивна, а твоя внутрішня сила настільки холодна, що вона поступово руйнує твої меридіани, а згодом завдасть шкоди всьому тілу й життєвій енергії», — сказав Ло Юй. — «Я не можу приборкати крижану сутність замість тебе, тому дам рецепти для зміцнення меридіанів та відновлення сил, щоб ти міг якомога довше протистояти її впливу. Скільки зможемо виграти часу — стільки й буде».
Су Ян кивнув, забрав руку і потайки потер холодні кінчики пальців під рукавом. Він мовчки чекав, поки Ло Юй закінчить писати, а тоді заговорив:
«Пане... старший Ло, я все ж таки хотів би попросити вас повністю вивести кров'яну Ґу».
Почувши це, Ло Юй нахмурився: «Щоб вивести отруту, тобі доведеться знову застосувати "Напівзів'ялу Червону Квітку". Навіть із допомогою гарячих джерел це посилить твою недугу. До того ж саме виведення паразита виснажує меридіани. Якщо щось піде не так, твоє тіло просто не витримає і миттєво згасне...»
Подумавши мить, Су Ян відповів: «Навіть так, я не хочу просто тягнути час на ліках рік чи два. Якщо прокляття на мені справді діє, то ці зайві роки нічого не змінять. Краще вже... вчинити згідно з власним бажанням».
Ло Юй здивувався: «Ти справді не боїшся смерті?»
Су Ян повільно видихнув і гірко посміхнувся: «Не те щоб зовсім не боїся. Просто... раз уже все так склалося, страх не допоможе, чи не так?»
Бачачи його рішучість, Ло Юй зітхнув: «У такому разі я додам курс голкорефлексотерапії. Коли закінчимо його, почнемо виводити отруту».
Су Ян схилив голову: «Дякую, старший».
Ло Юй подивився на Су Яна і не втримався: «Якщо хочеш, можеш називати мене дядьком».
Су Ян: «...»
Він чесно намагався, але так і не зміг вимовити це слово. Вибачливо посміхнувшись Ло Юю, він сказав: «Краще... краще я називатиму вас старшим, так буде доречніше».
Вираз обличчя Ло Юя не змінився, він спокійно відповів: «Що ж... нехай буде так. Зрештою, я не виконував обов'язків дядька, а твоя мати... неважливо. Я зроблю все можливе, щоб допомогти. Сьогодні почнемо голковколювання, а коли зберуться всі трави, візьмемося за отруту. Відпочивай».
Су Ян кивнув. Ло Юй додав: «Живи тут і не соромся, почувайся як вдома. Якщо щось знадобиться — кажи, я дістану».
...
Від того дня Су Ян та Гу Фейді оселилися в маленькому дворику біля термальних джерел на піку Юйцюн.
Ло Юй склав рецепт і відправив Цінь Цзяньюе вниз за ліками, а сам щодня перевіряв пульс Су Яна та проводив сеанси голковколювання, поєднуючи це з особливим дієтичним харчуванням.
Під час процедур не можна було мерзнути, а після них — потрапляти під вітер. Тому Су Ян та Гу Фейді перебралися до теплого павільйону біля самого басейну. Це було найтепліше місце в усій садибі.
Оскільки гуляти та тренуватися було не можна, Су Ян від нудьги почав чіплятися до Гу Фейді, щоб той навчив його танцювати — парні бальні танці: від вальсу до танго та палких бразильських румб.
Коли Су Ян наспівував мелодії, Гу Фейді жартував, що той зовсім не знає нот. Су Ян лише закочував очі: «Це не відсутність слуху, це міжнародний стиль».
Гу Фейді лише посміхався на всі дивні вислови Су Яна, яких останнім часом ставало дедалі більше.
Після танців та жартівливої штовханини вони, за звичаєм, разом ніжилися в гарячому джерелі. Гу Фейді допомагав Су Яну розтирати спину м'яким рушником.
Під впливом гарячої води татуювання ставало яскраво-червоним. Обидва знали, що під цим розкішним цвітом ховається жахливе прокляття.
Гу Фейді наблизився, ніжно поцілував Су Яна в спину, обійняв за шию і тихо промовив: «Ця квітка дуже гарна. Коли позбудешся отрути і ми спустимося з гори, я теж хочу татуювання, як ти на це дивишся?»
Су Ян засміявся: «Ти з глузду з'їхав? Ти майбутній голова Павільйону Парячих Хмар, як це виглядатиме — татуювання Демонічної Секти, що це за образ тебе такий?»
Гу Фейді лише посміхнувся, не відповівши. Відчуваючи спокійні обійми Фейді, Су Ян насолоджувався тишею, хоча в ній і відчувався прихований смуток.
Раптом Су Ян запитав: «А відколи це ти перестав розпускати руки?»
Гу Фейді здивувався: «Що?»
«Раніше ти при кожній нагоді намагався мене затиснути, хотів... ну, ти зрозумів. А останнім часом ти такий слухняний, га?» — спитав Су Ян.
Гу Фейді тихо засміявся, перехопив пальці Су Яна, якими той жартома бив його по руці, і опустив огляд на червоні цятки від голок на грудях юнака.
«Ти хворий», — тихо сказав він. — «Як я можу дозволити собі зайве?»
Су Ян підняв брову і небезпечним тоном запитав: «Чому це ти не можеш? Не забувай, я теж чоловік... Можливо, це я був би зверху, га?»
Гу Фейді глянув на Су Яна і загадково посміхнувся.
«Чого ти смієшся? Це цілком можливо, я, між іншим, теж майстер бойових мистецтв».
«Коли зможеш мене перемогти, можливо, я і поступлюся», — відповів Гу Фейді. — «Але спочатку ти маєш одужати».
Су Ян прикусив губу, наблизився до вуха Гу Фейді й прошепотів: «А якщо я скажу... що хочу бути зверху, ти поступишся мені?»
Гу Фейді хвилину дивився на нього, а потім, посміхнувшись, ухилився від відповіді: «Ти ще не одужав. Обговоримо це пізніше».
Доки отрута не була виведена, Су Ян і сам не наважувався заходити надто далеко, щоб не мучити обох. Тож вони просто вмилися і заснули в обіймах одне одного.
...
Одного ранку повернувся Цінь Цзяньюе, який кілька днів шукав ліки.
Трави були зібрані, лишилося тільки дочекатися, поки Ло Юй підготує все необхідне для процедури. Сеанси голковколювання якраз завершилися, тож лікар наказав Су Яну відпочивати й набиратися сил. Для виведення паразита знадобляться всі внутрішні резерви, щоб витримати "Напівзів'ялу Червону Квітку".
«Коли я був внизу, крім купівлі ліків, я дізнався дещо цікаве», — сказав Цінь Цзяньюе Ло Юю, коли молодь пішла. — «У світі бойових мистецтв ходять чутки, що Су Ян контролює Гу Фейді за допомогою магії і викрав його. Вони намагаються спровокувати Павільйон Парячих Хмарна війну з Демонічною Сектою. І... схоже, Павільйон Парячих Хмар справді готується, таємно збираючи елітні загони».
Ло Юй нахмурився: «Неможливо. Якби Гу Жохай хотів піти війною на Демонічну Секту, він би зробив це давно... До того ж він знає, що Су Ян не в Секті, а... у мене... Чекай!»
«Ти теж це зрозумів?» — підняв брову Цінь Цзяньюе. — «Я підозрюю, що Гу Жохай навмисно відправив їх сюди, щоб вони перечекали велику бурю».
Ло Юй не розумів: «Але навіщо? Він роками уникав конфлікту».
Подумавши, Цінь Цзяньюе спитав: «Ти пам'ятаєш, як три роки тому Е'ло Цзюе вбив брата і захопив владу?»
«...Пам'ятаю», — відповів Ло Юй.
«Який він чоловік? Я підозрюю, що нинішній хаос — це його помста Су Хуайчжу за те, що той колись вирізав майже всіх шпигунів Клану Привидів Е'ло».
«Е'ло Цзюе...» — Ло Юй важко зітхнув. — «Він як отруйна змія. Терплячий, витривалий, хитрий... З дитинства він отримував усе, що хотів, окрім...»
Ло Юй раптом розширив очі й різко підвівся, приголомшено дивлячись на друга: «...Окрім Цзінь-ер!»
Цінь Цзяньюе здивувався: «Цзінь-ер?»
«Е'ло Цзюе обожнював її. Він заявляв, що вона — його єдина сестра. Він був власником: якщо бачив, що хтось інший наближається до неї, одразу проганяв. Тільки я, як її рідний брат по матері, міг бути з нею поруч — він не смів мене чіпати, бо мати була в фаворі».
«Пізніше мати померла, я втік до Малого Нефритового Павільйону... Цзінь-ер пробула в клані ще два роки, а потім теж втекла шукати мене», — продовжував Ло Юй. — «Е'ло Цзюе міг затаїти образу на все життя».
Цінь Цзяньюе потер підборіддя: «Він напевно знає, що вона подорожувала з Су Хуайчжу та Гу Жохаєм».
Обличчя Ло Юя потемніло: «Не тільки це. Він точно знає про її смерть. Такі люди, як він, не вбивають ворогів швидко. Вони люблять спостерігати, як руйнуються сім'ї та гине кохання... Зіштовхнути Гу Жохая та Су Хуайчжу лобами — це цілком у його стилі».
«Треба попередити їх?» — спитав Цінь Цзяньюе.
«Так, це стосується минулого нашого клану, я не можу мовчати. Я напишу листа, а ти ще раз спустишся вниз».
«Без проблем. А що з дітьми? Ти скажеш їм правду?»
Ло Юй замислився: «Гу Жохай передав підвіску не просто як знак... Колись я дав її йому за допомогу в переховуванні. Тепер він довірив мені дітей, щоб вони були подалі від цього жаху».
Він зітхнув: «Ці діти і так настраждалися. Можливо, на них чекає смерть... Нехай хоч зараз спокійно побудуть разом. Наші чвари мають закінчитися на нашому поколінні».