У гірському лісі панувала тиша.
Хоча чути було шелест опалого листя та стрекотіння комах, вони лише посилювали дивну тишу.
Через довгий час Су Хуайчжу нарешті заговорив.
«Минуло двадцять років, навіщо питати знову», — сказав він, простягнув руку, щоб змішати незавершену партію на дошці, і зібрав фішки в мішечок.
Ґу Жохай сказав: «Тоді ми були молоді й запальні, і ніхто не хотів поступатися».
Говорячи це, він раптом ледь посміхнувся: «Кілька днів тому чиїсь слова відкрили мені очі. Я зрозумів, що молодість була лише приводом; тоді ми помилилися, бо були недостатньо чесними, недостатньо довіряли один одному, і це призвело до двадцяти років гірких наслідків».
Су Хуайчжу зібрав фішки і замінив шаховий столик на чайний піднос.
«Отже, ти погодився на мою пропозицію, вирішивши зіткнутися з тим, що сталося двадцять років тому?» — посміхнувся він. — «Мені цікаво, хто зміг переконати тебе лише одним реченням».
Ґу Жохай глибоко вдихнув і запитав: «Су Ян... він твій і Е'ло Цзінь рідний син?»
Су Хуайчжу довго мовчав, але, зрештою, не відповів прямо, лише запитав: «Ти його бачив?»
«Бачив», — сказав Ґу Жохай. — «Він дуже схожий на тебе, але його характер... не схожий ні на твій, ні на Е'ло Цзінь».
Почувши це, Су Хуайчжу хмикнув: «Якби ти побачив його справжнього, ти б, можливо, розлютився до смерті і негайно вбив би його».
Однак, щойно вимовивши це, він одразу ж засміявся: «Зараз цей хлопчик досить цікавий. Насправді... залишмо це. Його доля відрізняється від звичайної, і те, яким він є зараз, можна вважати його нагодою, можливо, це навіть краще».
Побачивши, що Ґу Жохай спантеличений, Су Хуайчжу не став пояснювати, але сказав: «Характер Ґу Фейді, навпаки, дуже схожий на твій тоді».
Почувши це, Ґу Жохай похитав головою: «Насправді, він більше схожий на свою матір: стійкий, наполегливий, здатний любити і ненавидіти».
Здійнявся осінній вітер, здуваючи листя з гілок, яке закружляло і посипалося на землю.
Су Хуайчжу простягнув руку, зловив тонкий золотисто-жовтий лист і посміхнувся: «Я ніколи не думав, що настане день, коли я зможу... говорити з тобою про наших синів. Хто ж той, хто відкрив тобі очі? Невже це Су Ян?»
Ґу Жохай подивився на Су Хуайчжу і зітхнув: «Він сказав, що оскільки ми не знаємо, що настане раніше — майбутнє чи несподіванка, ми повинні більше цінувати сьогодення, щоб уникнути жалю в майбутньому».
Зробивши паузу, він продовжив: «Тоді я не питав, а ти не пояснював. Коли ми зустрілися знову пізніше, все... переросло в поєдинок зі зброєю».
«Сьогодні я справді шкодую. Але я не хочу шкодувати знову через багато років, тому хочу знати, що насправді сталося між тобою та Е'ло Цзінь тієї ночі двадцять років тому...» — Зрештою, Ґу Жохай не зміг вимовити це слово.
Су Хуайчжу заплющив очі, довго мовчав, а потім, ніби прийнявши якесь рішення, байдуже заговорив.
«Як ти бачив, я примусив її», — прошепотів він. — «І, як ти знаєш, я викрав її до Демонічної Секти, ув'язнивши як свою коханку. Я не хотів бачити, як ти одружуєшся з іншою жінкою, тому влаштував безлад на твоєму весіллі й... влаштував різанину в центральних землях».
Сказавши це, він глузливо посміхнувся, подивившись на Ґу Жохая: «Правда, яка відкрилася через двадцять років, така ж, як і чутки в світі бойових мистецтв. Окрім неї, в Демонічній Секті є незліченна кількість інших улюбленців для моїх розваг... Я саме така зіпсована людина».
Ґу Жохай обурено вигукнув: «Су Хуайчжу!»
«Отже, тобі не потрібно відчувати жодного тягаря, знищуючи Демонічну Секту», — сказав Су Хуайчжу, ігноруючи Ґу Жохая, посміхаючись. — «Ти знайомий із місцевістю Міста Дияволів. У день Зимового Сонцестояння я чекатиму на тебе».
Двома простими реченнями він в односторонньому порядку завершив розмову.
Це був все той самий, звичний, беззаперечний, командний тон.
Ґу Жохай, нарешті не в змозі терпіти, рішуче встав і пішов.
Лише коли темна синя постать зникла з поля зору, Су Хуайчжу підняв голову і тихо зітхнув у небо.
Він мовчки зібрав шахи та чайне приладдя і, готуючись підвестися, раптом насупився.
Піднявши руку, він прикрив рот і глухо кашлянув двічі, потім опустив очі й байдуже глянув на плями крові, що залишилися на манжеті, перш ніж недбало встати. Він взяв ящик, наповнений приладдям, і покинув ліс, укритий осіннім листям.
Через деякий час Ґу Жохай, який повернувся, довго зітхав, дивлячись на порожній камінь у лісі.
Раптом його погляд застиг. Він швидко підійшов і підняв опалий лист.
Під листом на камені залишилося кілька вологих плям крові.
Ґу Жохай простягнув руку, ніби хотів торкнутися крові, але його тремтячі кінчики пальців не наважилися рухатися далі.
Раптом на край плями крові впала сльоза, розмиваючи червоний колір.
...
Су Ян та Ґу Фейді, не знаючи нічого про зустріч старших на горі Мейчжу, вже дісталися підніжжя гори Юйлянь під удаваним переслідуванням і таємним захистом охоронців Фен Вей з Павільйону Парячих Хмар.
Величний Пік Юйцюн стояв нерухомо, його вершина була вкрита снігом, а підніжжя — осіннім листям.
Серед великих масивів широколистяних лісів розташовувалося маленьке село — Село Божественного Лікаря.
Хоча це село називається «Божественний Лікар», це не означає, що всі лікарі в селі є божественними.
Є лише одна людина в Селі Божественного Лікаря, яку шанують як Божественного Лікаря, і це Ло Юй, який усамітнився тут понад двадцять років тому.
Усім відомо, що Божественний Лікар Юйцюн не лікує людей зі світу бойових мистецтв. Тому багато майстрів, які приходять сюди по медичну допомогу, ховають свою зброю, знімають тісний одяг і переодягаються в простий одяг, видаючи себе за звичайних людей. Саме тому всі суперечки в світі бойових мистецтв тут зникають, і атмосфера в усьому поселенні дуже гармонійна і затишна.
Ґу Фейді знайшов фермерський будинок, де можна було орендувати кімнату, і міцно обійняв Су Яна, який тремтів і згорнувся калачиком від холоду.
«Ти стаєш все більш чутливим до холоду», — насупився він. — «Кілька днів тому ти міг їхати верхи цілий день».
Зуби Су Яна стукали, і він тремтячим голосом сказав: «Сьогодні похмуро, немає сонця, тому дуже холодно. Хмари такі густі, невже завтра піде сніг?»
Ґу Фейді засунув його руки собі за пазуху, щоб зігріти, і зітхнув: «Ще не сезон снігу, але, ймовірно, сьогодні ввечері буде осінній дощ».
«Ммм... Ти такий теплий», — Су Ян ще більше зарився в обійми Ґу Фейді. — «Як добре, що ти практикуєш янські техніки. Внутрішня енергія, що циркулює, не боїться холоду...»
Почувши це, Ґу Фейді активував внутрішню енергію і передав її в тіло Су Яна.
У нього був поганий настрій, і він глухо сказав: «Коли ми були в Малому Нефритовому Павільйоні, твоя техніка також була холодної природи, але я не помічав, щоб тобі було так важко взимку».
Су Ян скинув взуття і засунув майже замерзлі пальці ніг під ногу Ґу Фейді, недбало сказавши: «Тоді я ще не практикував "Напівзав'ялу Червону Квітку"...»
Ґу Фейді опустив повіки і мовчав.
Су Ян отямився і посміхнувся: «Гей, я не звинувачую тебе. Я це зробив добровільно. Крім того, ти тоді постраждав від кривавого ґу через напад людей з Демонічної Секти, це не твоя провина».
«Але навіть так, я не хочу бачити, як ти страждаєш», — Ґу Фейді притулився щокою до чола Су Яна і глухо сказав: «У Демонічній Секті стільки квіткових слуг. Будь-хто міг би практикувати «Напівзав'ялу Червону Квітку», щоб вилікувати мене від ґу. Це не було б неможливо».
Су Ян примружив очі й удавано обурено запитав: «О? З ким ще ти хотів би мати «спільний» поцілунок, крім мене?»
Ґу Фейді безпорадно посміхнувся: «Добре... Так навіть краще. На щастя, я практикую янські техніки, тому можу зігріти тебе».
Коли температура тіла Су Яна трохи відновилася, Ґу Фейді закутав його в ковдру, а сам вийшов на кухню.
Су Ян, згорнувшись на жорсткому й холодному ліжку, дивився на павутиння на балках фермерського будинку і зітхав.
Він тепер майже не наважувався використовувати внутрішню енергію для дихальних вправ.
Нещодавно він відчував вибух крижаного холоду лише після практики "Напівзав'ялої Червоної Квітки". Але останні кілька днів, як тільки він починав використовувати внутрішню енергію, навіть якщо це була найосновніша техніка "Шести Пекельних Квіткових Поховань", це стимулювало активність крижаного холоду. Хоча він не впадав у непритомність, це викликало в нього сильний озноб.
Очевидно, температура біля підніжжя гори була не низькою, але Су Ян уже відчував, що він один вступив у зиму раніше за всіх.
А місце проживання Божественного Лікаря Юйцюн, Ло Юй, знаходиться на вершині Піку Юйцюн, де сніг лежить цілий рік.
Їм не пощастило, оскільки Ло Юй саме не спускався з гори, і тепер їм доведеться підійматися за сильного холоду.
Невдовзі Ґу Фейді повернувся з мискою каші з імбиром і подрібненим м'ясом та підсмаженими сухарями.
У каші, мабуть, було багато імбиру, і Су Ян відчув його специфічний пряний запах.
Він ніколи не був вибагливим у їжі, але останнім часом, можливо, через підвищену чутливість до холоду, Ґу Фейді навмисно додавав у кожен прийом їжі в кілька разів більше імбиру, ніж зазвичай, так що Су Яна вже нудило.
Су Ян скривив ніс, намагаючись поскаржитися: «Я не хочу їсти імбир...»
Ґу Фейді сів поруч із ним, тримаючи миску з кашею: «Більше імбиру допоможе тобі зігрітися».
Су Ян надувся: «Я боюся холоду не через фізичний холод, а через внутрішню енергію. Я думаю, що імбир мені не допоможе... Твої обійми — ось що мене зігріває найкраще!»
«О, ти не хочеш їсти імбир, добре», — Ґу Фейді підняв брову. — «Це Село Божественного Лікаря. Хоча Божественний Лікар Ло не спускається з гори, тут є багато хороших лікарів, яких він навчав. Піти пошукати, щоб вони приготували тобі відвар із коричневого цукру, шавлії та собачої кропиви, щоб розігнати холод?»
Су Ян: «...Що це за відвар?»
Ґу Фейді: «Хороші ліки для зігрівання матки і розсіювання холоду».
Су Ян: «Зігрівання...?!"
Су Ян ударив Ґу Фейді кулаком у плече, розсміявшись від гніву: «Ґу Фейді, ти так багато знаєш!»
Ґу Фейді ухилився від його руки, простягнув миску з кашею і вмовляв: «Будь слухняним, випий миску імбирної каші, і вночі я обійматиму тебе, і тобі буде ще тепліше».
Су Ян, зрештою, взяв миску і слухняно з'їв увесь імбир, не залишивши жодного шматочка. Потім він встав, щоб умитися, і знову заліз під ковдру.
Ґу Фейді прибрав посуд, склав речі, а потім заліз на ліжко і обійняв Су Яна.
«Якщо ти втомився, відпочивай», — сказав він. — «Завтра нам потрібно підійматися на Снігову гору. Подорож буде важкою».
«Гм...» — Су Ян кивнув, перевернувся і притулився спиною до грудей Ґу Фейді, пробурмотівши: «З тобою, моєю теплою грілкою, це не повинно бути надто важко».
Окрім того, що він ставав усе більш чутливим до холоду, останніми днями Су Ян також почав відчувати сонливість. Він сам цього не помітив, але Ґу Фейді вже давно звернув увагу на ці незвичайні зміни.
Наприклад, зараз — хоча було лише дев'ята година вечора, і ніч тільки настала, Су Ян раптом заснув лише після кількох слів. Зазвичай він довго розмовляв із Ґу Фейді, перш ніж слухняно лягти спати.
У темній кімнаті Ґу Фейді ледь чутно зітхнув.
Він злегка нахилився вперед і ніжно поцілував Су Яна за вухом. У цьому не було жодного еротичного бажання, лише безмежне занепокоєння та любов.
Він прошепотів Су Яну на вухо: «...Ти обов'язково повинен швидко одужати, мій... коханий».