Попереднього дня вдень Су Ян прибув на Віллу Тисячі Кленів із Сюй Юньчжанем і був розміщений у окремому гостьовому дворику для відпочинку.
Однак хвилювання за Ґу Фейді знову спричинило в нього безсоння. Він крутився на ліжку, не в змозі заснути, потім вийшов у двір, щоб потренуватися з мечем. Лише почувши, як надворі б'є годинник, сповіщаючи про другу годину ночі, він повернувся до кімнати, щоб лягти.
У напівсні він прокинувся від шелесту кроків і повільно розплющив очі.
Ґу Фейді зайшов до ліжка, несучи з собою чистий, прохолодний аромат ранкової роси. Він схилився до Су Яна, який лежав із розхристаним халатом, скуйовдженим волоссям і сонними очима.
Побачивши, хто це, Су Ян одразу прокинувся, а почуття, що спалахнули в його очах, миттєво освітили все його обличчя.
Його губи мимоволі розтягнулися в усмішці. Лежачи на подушці, він нахилив голову, дивлячись на Ґу Фейді, і хрипким голосом запитав: «Ти що, втік із в'язниці?»
Ґу Фейді кинув свій дорожній мішок на сусідній стіл і, не відповідаючи, одразу поклав руки на плечі Су Яна і пристрасно поцілував його в губи.
Су Ян лише на мить вагався, а потім дозволив язику Ґу Фейді проникнути у свій рот.
Здавалося, Ґу Фейді нещодавно прийняв душ, і від нього пахло легкою вологою, яка робила квітковий аромат ще більш п'янким. Су Яну подобався цей запах, і, занурюючись у поцілунок, він підсвідомо підняв руки й обійняв Ґу Фейді за шию, пальцями ніжно проникаючи у його волосся.
Дихання Ґу Фейді стало нерівним.
Він цілував Су Яна, і крізь шовкову спідню сорочку гладив його гнучку й пружну спину.
Шкіра Су Яна була прохолодною, а долоні Ґу Фейді — гарячими. Цей жар, відчутий холодним осіннім ранком, був неймовірно приємним. Су Ян не міг стримати задоволеного зітхання.
Ґу Фейді трохи підняв голову, розірвавши поцілунок, і подивився в затуманені очі Су Яна, які були так близько.
Потім він клюнув Су Яна в губи раз, потім ще раз, його поцілунки посипалися на щоки, мочку вуха, шию... Його гаряче дихання, що ставало все більш частим, лоскотало шкіру Су Яна, змушуючи його тремтіти.
Наступної миті рука Ґу Фейді знайшла комір спідньої сорочки Су Яна і проникла під, і так уже відкритий, одяг.
Су Ян схопив Ґу Фейді за зап'ястя і відштовхнув його.
«Ти не знаєш, що чоловіка, який щойно прокинувся, не можна так дражнити?» — захекано промовив він. — «Не розпалюй вогонь, ми ж у чужому домі...»
Ґу Фейді заплющив очі, заспокоїв дихання, знову нахилився і міцно поцілував Су Яна в губи, а потім слухняно сів на край ліжка.
Побачивши, що Су Ян піднімає руки, щоб поправити одяг, Ґу Фейді вщипнув його за підборіддя і хрипко посміхнувся: «Якби я знав, що зможу вибратися так швидко, я б не дозволив тобі їхати на Віллу Тисячі Кленів».
Су Ян підняв брову: «Чому?»
«Якби ми залишилися в корчмі, тоді, за будь-яких обставин...» — сказавши це, Ґу Фейді виявив таку ж лукаву посмішку, як у Святого Сина Демонічної Секти. — «...Я б не відпустив тебе так легко».
Су Ян роздратувався: «Ха! Не відпустив би мене? Ти впевнений, що ти сам би не виявився тим, хто "здався"?»
Ґу Фейді зміряв Су Яна поглядом, зацікавлено: «Хочеш спробувати?»
Су Ян ошкірився: «Якось іншим разом я покажу тобі, на що здатний».
Ґу Фейді лише посміхнувся у відповідь.
Су Ян встав, щоб одягнутися, і, повернувши голову, скоса подивився на Ґу Фейді, жартівливо запитуючи: «Ти вибрався з Павільйону Парячих Хмар, щоб просто прийти до мене на таємне побачення?»
Ґу Фейді запитав: «А якщо я скажу "так"?»
Су Ян «цокнув»: «Ти стаєш усе більш нестерпним».
Ґу Фейді не посоромився, навпаки, посміхнувся, виглядаючи дуже задоволеним.
Су Ян сказав: «А тепер серйозно. Голова Альянсу Ґу відпустив тебе? Він погодився на наші стосунки?»
Ґу Фейді насупився: «Звідки ти знаєш, що він знає про наші стосунки? Він приходив до тебе? Коли?»
Су Ян кивнув: «Так, він приходив до мене в корчму вчора вдень, але не сказав нічого різкого. Я думав, він не погодиться так швидко, і нам доведеться довго боротися...»
«Вчора вдень...» — Ґу Фейді насупився, розмірковуючи, і запитав: «Що ти йому сказав?»
Су Ян одразу похитав головою: «Нічого такого, просто благав його про сприяння...»
«Су Ян, — безпорадно сказав Ґу Фейді, — ти зовсім не вмієш брехати. І він раптом змінив свою позицію після зустрічі з тобою. Ти думаєш, я повірю, що ти нічого не сказав?»
Су Ян, опустивши голову, зав'язував пояс, довго мовчав.
Ґу Фейді підійшов, обійняв його ззаду, нахилився до його вуха і тихо, з нотками хрипоти, прошепотів: «Ми ж домовилися, що надалі будемо чесними. Скажи мені, добре? Гм?»
Зрештою, Су Ян не зміг протистояти Ґу Фейді й зізнався: «Коли він прийшов, він сказав, що ми не повинні бути разом. Я був настільки засмучений, що... у мене почався напад холоду. Можливо, він подумав, що я...»
«Знову напад холоду?» — Ґу Фейді схопив Су Яна за зап'ястя і, провівши свою внутрішню енергією, запитав: «Ти в порядку?»
Су Ян не втримався і засміявся: «Хіба не дурне питання? Як ти думаєш? Зі мною ж усе гаразд?»
Ґу Фейді теж засміявся і легко поплескав Су Яна по обличчю.
«Добре, що ти в порядку. Ми повинні вирушити до Піку Юйцюн до полудня», — сказав він. — «Мій батько оголосить про моє вигнання з Павільйону Парячих Хмар після полудня».
Побачивши шок на обличчі Су Яна, Ґу Фейді одразу пояснив історію та мотиви Голови Альянсу Ґу. Су Ян нарешті відчув полегшення.
...
Привівши себе до ладу та поснідавши, вони разом вирушили до двору Сюй Юньчжаня, щоб попрощатися.
Побачивши, що їм потрібно поговорити, Хо Ін встала і вийшла.
Ґу Фейді знову склав руки в поклоні, щоб подякувати Сюй Юньчжаню.
Сюй Юньчжань посміхнувся: «Раніше ти ніколи не був таким ввічливим, коли просив мене про послугу. Тепер, коли в тебе є "своя людина", ти став офіційним із нами, "сторонніми людьми"? Чи ти просто підкреслюєш свій "суверенітет"?»
Ґу Фейді здивувався, але, побачивши глузливу посмішку Сюй Юньчжаня, зрозумів, що це не справжній докір, і полегшено зітхнув.
Він сказав: «Я просто досі відчуваю деяку провину через цю справу... Але я не хочу поступатися чи відступати, тому можу лише кілька разів сказати "дякую" і "вибач" братові Вейці».
Су Ян, слухаючи цю загадкову розмову, був спантеличений і звернувся по допомогу до Ґу Фейді.
Сюй Юньчжань, розсмішивши його невіглаством, сказав: «Це наш із Фейді секрет, тобі краще його не знати».
Су Ян підозріло подивився на Ґу Фейді.
Ґу Фейді, що рідко нервував, видав заспокійливу посмішку Су Яну.
Су Ян, піднявши брову, посміхнувся: «Нічого страшного, у нього є не один-два маленькі секрети, які він від мене приховує. Наприклад... він забрав коробочку з маззю від комарів, і я не знаю, де він її сховав».
Сказавши це, він багатозначно подивився на Ґу Фейді.
Ґу Фейді: «...»
Вони ще деякий час обговорювали поточну ситуацію в світі бойових мистецтв. Ґу Фейді пояснив Сюй Юньчжаню план Павільйону Парячих Хмар щодо удаваного вигнання, щоб той не хвилювався.
Після цього вони вирушили в напрямку Снігової гори, супроводжувані охоронцями Вілли Тисячі Кленів та Мей Шисанем.
Після полудня, коли вони проходили через одне село, їхня група справді «зазнала» першої засідки та переслідування від охоронців Фен Вей з Павільйону Парячих Хмар.
Після запеклого бою охоронці Фен Вей «захопили» Мей Шисаня, квіткового слугу Демонічної Секти, але «дозволили» Ґу Фейді та Су Яну втекти.
Відтоді вони покинули офіційні дороги й рухалися гірськими стежками.
...
Поки в центральному світі бойових мистецтв поширювалися чутки про те, що «Святий Син Демонічної Секти викрав Молодого Майстра Павільйону Парячих Хмар», непомітно настав День Подвійної Дев'ятки (Свято Чун'ян).
У повіті Цін'у, на горі Мейчжу, темно-червоне кленове листя і золотисте в'язове листя перепліталося, падаючи на землю і утворюючи товстий, строкатий килим.
На галявині в лісі лежав великий гладкий камінь. З нього змели все опале листя, поставили шаховий стіл і два пуфи. Поруч на червоній глиняній пічці кипів чай, і пара затуманювала постать людини в білому, що сиділа біля столу.
Ґу Жохай, одягнений у темно-синій одяг, ступив у ліс і одразу побачив Су Хуайчжу, який із розпущеним довгим волоссям підіймав чайник із печі, щоб заварити чай.
Через багато років зустрічі, в очах Ґу Жохая все ще не було спокою. Але, пробувши стільки років на високій посаді, він відточив свою зовнішню стриманість.
Він спокійно підійшов і сів на пуф навпроти Су Хуайчжу.
Су Хуайчжу цілком природно простягнув йому чашку.
Ґу Жохай взяв чашку, легенько подув на чай і повільно відпив.
«Не боїшся, що я отруїв?» — посміхнувся Су Хуайчжу.
Ґу Жохай поставив чашку, опустив очі й сказав: «Якби ти хотів мене вбити, ти б не зупинив свій меч двадцять років тому».
Почувши це, Су Хуайчжу довго мовчав.
Він поставив чайник, відкрив мішечок із фішками, що стояв поруч, і сказав: «Давно не бачилися, зіграємо партію в ґо?»
Ґу Жохай нічого не сказав, витягнув із мішка чорну фішку і рішуче поставив її на дошку з легким стуком.
Обидва більше не розмовляли. У лісі чути було лише дзвінкий стукіт фішок та шелест листя, що падало.
На дошці чорні та білі фішки боролися за перевагу, і гра була рівною. Хоча сутичка була безкровною, вона була гострою і жорсткою.
Коли гра наближалася до кінця, і напрямок уже був майже визначений — чорні мали програти лише в пів очка — рука Су Хуайчжу, що тримала білу фішку, раптом зупинилася.
Ґу Жохай мимоволі підняв голову і подивився на Су Хуайчжу.
«Що таке?» — запитав він. — «Ти не ставиш фішку. Ти чекаєш, що я здамся?»
Су Хуайчжу грався фішкою в руці, його погляд залишався на дошці. Він, здавалося, вагався.
Ґу Жохай мовчки сидів, не здаючись і не кваплячи його.
Червоний кленовий лист зірвався з гілки, кружляючи, і впав прямо на дошку, закривши ту клітинку, де біла фішка могла б завдати вирішального удару.
Су Хуайчжу раптом посміхнувся.
Він простягнув руку, поставив фішку, але перекрив важливе око у групі білих, віддаючи велику частину території.
«Ти...» — Ґу Жохай не зрозумів: «Що це означає?»
Су Хуайчжу, посміхаючись, підняв опалий лист із дошки й сказав: «Це воля небес».
Ґу Жохай більше не брав фішок, його погляд, із насупленими бровами, зупинився на Су Хуайчжу.
Су Хуайчжу нарешті підвів очі й подивився Ґу Жохаю у вічі.
Він засміявся: «Хоча на цій дошці боремося лише ми двоє, ти ж знаєш, що в світі бойових мистецтв панує хаос, і існуємо не лише ми дві сили?»
Ґу Жохай зітхнув і сказав: «Клан Привидів Е'ло — це третя рука на цій дошці».
Су Хуайчжу кивнув, помовчав і сказав: «Три роки тому старого короля Клану Привидів Е'ло убив і узурпував його трон молодший брат. Нещодавно моя Секта отримала звістку, що новий король, Е'ло Юань... його справжнє ім'я Е'ло Цзюе, він колись дуже любив свою зведену сестру... Е'ло Цзінь».
Почувши ім'я «Е'ло Цзінь», рука Ґу Жохая під столом мимоволі стиснулася в кулак.
Су Хуайчжу, здавалося, не помітив цього і продовжив: «...Це мій борг, і я повинен його сплатити. Я запросив тебе зустрітися на Свято Подвійної Дев'ятки, щоб попросити тебе про послугу. Це те, що, ймовірно, вітатиме центральний світ бойових мистецтв».
Не дочекавшись відповіді Ґу Жохая, Су Хуайчжу гірко посміхнувся: «Я не повинен був згадувати її».
Ґу Жохай сказав: «Кажи, про що ти хочеш мене попросити».
Су Хуайчжу подивився на Ґу Жохая, його погляд затримався на спокійному обличчі, а потім опустився на скроні, яких вже торкнулася сивина.
Через деякий час він сказав: «Через два місяці, у Зимове Сонцестояння, я сподіваюся... ти зможеш очолити центральний світ бойових мистецтв і прийти до Міста Дияволів... щоб оточити і знищити мою Секту».
Ґу Жохай, нахмурившись, запитав: «Навіщо?»
Су Хуайчжу опустив очі: «Я втомився».
«Оскільки ти відправив Ґу Фейді та Су Яна геть, ти, мабуть, здогадуєшся, що я збираюся робити». — Не чекаючи відповіді Ґу Жохая, він посміхнувся і додав: «Чи то Секта Похмурих Хмар, чи то "Демонічна Секта", як ви її називаєте... якщо немає спадкоємця, краще, щоб вона розпалася. Е'ло Юань хоче спровокувати війну між нами, а я скористаюся нагодою, щоб піти, і задовольню його бажання».
«Су Хуайчжу».
На обличчі Ґу Жохая нарешті зник спокій.
Він міцно стиснув кулаки, пильно дивлячись у вічі Су Хуайчжу, його горло здригнулося. Він глибоким голосом запитав: «Ти ж, мабуть, не хочеш скористатися цією можливістю, щоб таємно, розділивши Секту Похмурих Хмар на дрібні частини, проникнути на Снігову рівнину і вбити Е'ло Юаня?»
Су Хуайчжу, очевидно, не очікував такого точного влучання, і його брови піднялися.
«Я знаю тебе», — сказав Ґу Жохай. — «Якби в тебе не було іншого плану, ти б не докладав стільки зусиль, щоб змовитися зі мною про це оточення. Якби ти... якби ти не був готовий померти, ти б також... не запросив мене на зустріч. Чи не так?»
Су Хуайчжу дивився на Ґу Жохая, нічого не кажучи.
Після довгої боротьби Ґу Жохай нарешті поставив питання, яке назрівало двадцять років:
«Що насправді сталося між тобою і Ло Цзінь... між тобою та Е'ло Цзінь тоді?»