Дихання Ґу Фейді раптом перехопило.
Він деякий час стояв, стиснувши зуби, а потім раптом роздратовано засміявся: «Я навіть почав відчувати до тебе жаль, але, бачачи, наскільки ти байдужий, мій запит був зайвим».
Су Ян, користуючись темрявою, безцеремонно закотив очі.
Ді Лін невдовзі повернулася на гірську стежку з ліхтарем.
Завдяки освітленню Су Яну та Ґу Фейді стало легше йти. Вони мовчки, за спільною згодою, не згадували про розмову в темряві.
Пройшовши близько п'ятнадцяти хвилин, вони втрьох пройшли крізь ворота з навісним дахом, ледь помітні в бамбуковому гаю, і дісталися невеликого двору, засадженого квітучими деревами. Дерева були густі, троянди та бузок цвіли, як годиться на початку літа, і прохолодний нічний вітер приносив теплий квітковий аромат.
Двір був досить великий, але більшу його частину займали сад і коридори. У ньому було лише дві кімнати, розташовані біля північної та східної стін двору відповідно.
«Це Двір Пізнання Весни», — Ді Лін підняла руку, щоб повісити ліхтар на підставку біля воріт двору, і сказала. — «Згідно з вказівкою Вчителя, кімнати мають бути прибрані. Ви двоє переночуєте сьогодні у східному крилі. Завтра вранці я відведу вас до Павільйону Десяти Тисяч Сувоїв, щоб вибрати техніки внутрішньої сили для просунутого рівня. Відтепер ми будемо жити в цьому дворі разом і обговорювати бойові мистецтва».
Сказавши це, вона, не чекаючи відповіді Су Яна та Ґу Фейді, обернулася і залишила двір, залишивши їх із холодним, віддаленим силуетом.
Коли Ді Лін пішла, двоє юнаків у дворі перезирнулися і відчули раптову незручність.
Су Ян подумав про образ Святого Сина Демонічної Секти й вирішив заговорити першим.
«Кхм... Оскільки вже так сталося, цей Святий Син зробить тобі ласку і спатиме з тобою у східному крилі», — він задер підборіддя, його тон був досить зарозумілий. — «Якщо ти наважишся скреготати зубами або хропіти посеред ночі й потурбуєш цього Святого Сина, я не пробачу тобі!»
Ґу Фейді роздратовано засміявся, не бажаючи сперечатися із Су Яном. Він просто обернувся і попрямував до східної сторони двору.
Су Ян почухав волосся і пішов за Ґу Фейді в кімнату.
Хоча східне крило було невеликим, воно було розділено на дві спальні, коли заходиш із головної зали. Біля входу в кожну спальню була ширма, що забезпечувало обом достатній особистий простір.
Побачивши такий план, Су Ян зітхнув із полегшенням, вибрав першу-ліпшу кімнату, зайшов і більше не сказав Ґу Фейді жодного слова.
Навпомацки поклавши свій згорток на письмовий стіл біля ліжка, Су Ян кинувся на ліжко і деякий час дивився вгору на високу стелю та балки стародавнього будинку.
Навіть зараз він відчував себе нереально.
— Як він міг бути таким дивним чином, крок за кроком, обраний до Малого Нефритового Павільйону?
Сюжет, очевидно, не мав бути таким. Навіть якщо він подорожував не до сценарію, а до оригінального роману, він і Ґу Фейді, як смертельні вороги, не повинні були мати такого досвіду як учні в одному класі Малого Нефритового Павільйону.
Отже, що йому робити далі?
Якщо не брати до уваги Малий Нефритовий Павільйон, де має відбутися наступна зустріч?
Через два роки, восени.
Пустка, Гробниця-Пастка Майстра Меча.
Су Ян згадав.
У сценарії він отримав поранення меридіанів, коли намагався прорватися через Кам'яний Ліс, і був змушений повернутися до Демонічної Секти на два роки. Коли він знову з'явився, поширилися чутки, що хтось знайшов сліди Гробниці-Пастки Майстра Меча в Пустці.
Тому він повів за собою членів Демонічної Секти в Пустку, намагаючись знайти гробницю Майстра Меча та отримати його спадщину.
У тій частині сюжету він знову зустрівся з Ґу Фейді, який лише за два роки закінчив Малий Нефритовий Павільйон. У тій битві він, разом із Квітковим Посланцем(Слуга-Квітів) Демонічної Секти та членами Клану Зеленого Завісу, змусив Ґу Фейді та Пу Ліньюнь стрибнути зі скелі. А потім, герої, перебуваючи під скелею, не лише знайшли гробницю Майстра Меча, отримали його спадщину, але й розвинули романтичні стосунки.
Су Ян був роздратований, він закусив ніготь і прорахував у думках: Два роки... добре, у нього є принаймні два роки, які він може витратити.
Поки він, як і Ґу Фейді, зможе закінчити Малий Нефритовий Павільйон протягом двох років, він не запізниться в Пустку. Тоді у нього буде шанс повернути сюжет на правильний шлях!
Подумавши про це, Су Ян вирішив, що йому потрібно старанно працювати й наполегливо займатися. Щоб закінчити Малий Нефритовий Павільйон за два роки, він не міг продовжувати лінуватися!
Він перекинувся, встав із ліжка і, використовуючи слабке місячне світло, що проникало крізь вікно, намацав біля свічника на письмовому столі «вогненний складень» (хуочжецзи).
Він бачив це в знімальній групі, а також бачив, як його використовував Слуга-Квітів тут. Треба було лише відкрити кришку циліндра і злегка дунути, щоб розпалити вогонь. Це здавалося зручним.
Су Ян, прицілившись до крихітного червоного вогника в темряві, надув щоки і дмухнув.
Вогненний складень... не загорівся.
Су Ян: «...»
Він не повірив і дмухнув ще раз — складень усе одно не загорівся.
«Тц, неслухняний, так?»
Пробурмотівши, Су Ян міцно стиснув бамбуковий циліндр і знову довго дмухав.
Проте, складень, ніби дражнився з ним. Хоча всередині циліндра світилося темно-червоне світло, яке мерехтіло від його дихання, але вогонь вперто не з'являвся!
Після довгих спроб Су Ян нарешті втратив терпіння, голосно закрив кришку циліндра і з гуркотом кинув складень на стіл.
Не буду запалювати світло!
Я злий!
Яку книгу?
Не буду читати!
Су Ян роздратовано обернувся, щоб повернутися в ліжко, але раптом його налякав силует, що стояв біля ширми.
Він був настільки зайнятий дмуханням, що навіть не помітив кроків.
Ґу Фейді стояв біля ширми, зі складним виразом обличчя дивлячись на письмовий стіл, а саме на складень, який щойно кинув Су Ян.
«Що ти тут робиш?»
Су Ян відчув, що зганьбився, і вирішив діяти на випередження: «Кхм... Хоча ми й будемо жити разом, але, будь ласка, зверни увагу на етикет і не вривайся без дозволу в мою кімнату. Серед ночі, коли темно, і тільки ми вдвох... кхм, коротше кажучи, неправильно вриватися в чужу кімнату».
Ґу Фейді байдуже глянув на Су Яна, нічого не сказав і знову обернувся, щоб вийти.
Су Ян, дивлячись на його віддаляючийся силует, раптом відчув досаду.
Що це він щойно сказав? Це зовсім не відповідає образу Святого Сина Демонічної Секти! Святий Син такий крутий і владний, як він міг сказати щось подібне?!
«Справді, мої акторські навички ще не на рівні. Імпровізація — це занадто велике випробування для моєї здатності швидко реагувати!»
Поскаржившись сам на себе, Су Ян не міг змінити вже сказане. Він лише розчаровано обернувся, дістав зі свого згортка «Метод Меча Розквітаючого Лотоса» і вирішив читати його при місячному світлі у дворі.
Однак, щойно він взяв книгу, щоб вийти, Ґу Фейді повернувся з ліхтарем.
Ґу Фейді поставив запалений ліхтар на стіл Су Яна і взяв незапалений ліхтар Су Яна: «Ти справді надто звик до розкоші, навіть не знаєш, як користуватися вогненним складнем. Сьогодні пізно, тож скористайся моїм ліхтарем, щоб почитати. Завтра добре потренуйся розпалювати вогонь, щоб потім... не осоромити Малий Нефритовий Павільйон».
Сказавши це, він, тримаючи ліхтар Су Яна, обернувся і вийшов із кімнати.
Су Ян стискав книгу в руках, кілька разів відкривав рота, але так і не зміг придумати гідного глузування чи насмішки над Ґу Фейді.
Лише коли силует Ґу Фейді зник за ширмою іншої спальні, і там також повільно засвітився вогник, Су Ян нарешті приречено видихнув і обернувся, щоб сісти за стіл.
...Нічого страшного, — подумав він. — Навіть якщо Ґу Фейді іноді виграє, це не має значення. Зрештою, я все одно маю загинути від його меча і повернутися в сучасний світ.
У сучасному світі є сірники, запальнички та газові плити. Що з цього не зручніше, ніж вогненний складень?
Хм! Що тут такого особливого, що він вміє запалювати вогненний складень!
При світлі ліхтаря Су Ян відкрив «Метод Меча Розквітаючого Лотоса», і його думки поступово поринули в читання. Нарешті він перестав відволікатися.
Він звіряв маршрути внутрішньої сили, описані в посібнику з меча, і водночас піднімався, щоб відпрацьовувати рухи меча, нарешті, знайшовши трохи розуміння в цьому наборі технік.
Від хвилювання, його нічний режим, до якого він звик, знову збився. Він не відчував втоми, доки на сході не почало світати, і тільки тоді він вирішив лягти спати.
Коли Ґу Фейді, одягнений для ранкових тренувань, вийшов із-за ширми, він побачив, як у кімнаті Су Яна згасло світло.
Він нахмурився, але, зрештою, нічого не сказав. Він сам пішов у двір і розпочав своє щоденне рутинне тренування.
...
Коли зійшло ранкове сонце, і Ґу Фейді закінчив свій останній набір рухів меча, Ді Лін вчасно прибула у двір.
На її плечі нерухомо сиділа маленька смарагдово-зелена пташка, а в руках вона тримала стос книг. Вона пройшла кам'яною доріжкою двору до східного крила.
Ґу Фейді підійшов і вклонився: «Старша Сестро Лін».
Ді Лін кивнула і простягнула книги Ґу Фейді: «Учитель передав мені сьогодні вранці, що Су Ян знову тренувався всю ніч. Він попросив мене принести цю техніку внутрішньої сили і не турбувати його. Допоможи мені віднести книги до його кімнати. Я відведу тебе до їдальні на сніданок, а потім ми підемо до Павільйону Десяти Тисяч Сувоїв, щоб знайти потрібну тобі техніку просунутої внутрішньої сили».
Ґу Фейді взяв стос книг і, знову вклонившись Ді Лін, обернувся й зайшов до кімнати.
Зайшовши до спальні Су Яна, Ґу Фейді не встиг покласти книги на стіл, як його погляд привернула фігура на ліжку.
Юнак лежав на животі, його чорне довге волосся було розкидане, як хмара.
Він обіймав ковдру, частково притиснувши її до себе, а одна його довга нога була висунута. Штанина трохи піднялася через таку позу, відкриваючи витончену щиколотку та частину білої литки. Гола ступня лежала за краєм ліжка, пальці ніг були злегка рожевими, що виглядало неймовірно чистим.
Його тонка і напівпрозора спідня білизна була виготовлена з дуже гладкого шовку. Поділ одягу був піднятий наполовину через позу для сну, відкриваючи частину гладкої шкіри на талії. Край чисто-білого одягу лежав на шкірі, ледь помітно відкриваючи яскраво-червоний малюнок, що ховався внизу — це було татуювання у вигляді полум'яно-червоної квітки.
Наче обпікшись цим червоним кольором, Ґу Фейді різко відвів погляд, міцно стиснувши губи. Він швидко підійшов до столу, поклав книги, що тримав, і, використовуючи техніку легкості, вийшов із кімнати Су Яна, не оглядаючись.
Су Ян був розбуджений звуком, щось пробурмотів, перевернувся на інший бік ліжка і міцно заснув.
Поділ його одягу знову піднявся, відкриваючи полум'яно-червону і яскраво-палаючу, але неіснуючу у світі квітку епіфілуму на його спині.
🌸Епіфілум.🌸
