Малий Нефритовий Павільйон — легенда світу бойових мистецтв — був дивацтвом, випускники якого ніколи не розповідали про таємниці Павільйону.
За легендою, засновницею Павільйону була жінка-герой на ім'я «Фея Цінбо» (Фея Зеленої Хвилі). Її справжнє ім'я було невідоме, вік оповитий таємницею, а бойові навички були незбагненними.
Проте, її вчинки у світі бойових мистецтв були вкрай рідкісними. Здавалося, крім заснування Малого Нефритового Павільйону, вона більше нічого не робила.
Згідно з правилами Малого Нефритового Павільйону, щойно герой проходив відбір і вступав до Павільйону, він мав прийняти цю Фею Цінбо за свого вчителя. Але насправді, тих, хто бачив її справжнє обличчя, з давніх часів і до сьогодні, можна було перелічити на пальцях.
Однак, під час навчання в Павільйоні герої часто бачили маленьку смарагдово-зелену пташку, яка носила листи між учителем та учнями.
Навіть зараз, через сотні років після заснування Павільйону, коли незліченна кількість героїв перетворилася на прах, ця маленька пташка все ще літала по Павільйону. Почерк на листах, які вона несла, анітрохи не змінився.
Все це змушувало всіх, кому пощастило стати учнем Малого Нефритового Павільйону, замислюватися: невже Фея Цінбо справді була безсмертною? Інакше, як у Павільйоні могло бути стільки рідкісних внутрішніх технік, бойових мистецтв, дивовижних навичок і таємних посібників?
Звісно, випускники Павільйону не хотіли говорити про нього не через таємничість Феї Цінбо. А тому, що... якщо розповісти про справжню ситуацію в Малому Нефритовому Павільйоні, це могло б розвіяти ілюзії багатьох молодих героїв.
Наприклад, зараз:
Вісім молодих героїв, включно із Су Яном, виконали ритуал прийняття в учні перед повішеним портретом. Коли вони підвелися, вираз їхніх облич був дещо жалюгідним.
Приваблива жінка не втрималася і засміялася: «Я знаю, ви, мабуть, зараз сумніваєтеся, чи не є це шахрайством. Але насправді, Малий Нефритовий Павільйон — це таке місце, де немає багато правил. Учитель зайнятий і лише час від часу надсилає нам листи, щоб повідомити, як нам далі тренуватися. Ті, хто справді навчатиме вас, це ми, ваші старші брати та сестри».
«За час існування Малого Нефритового Павільйону випустилося занадто багато героїв, і незручно рахувати покоління. Тому, незалежно від часу чи віку, протягом вашого перебування тут, ми всі звертаємося один до одного як до старших братів і сестер, або використовуємо наші дорослі імена. Моє доросле ім'я — "Лю Лі", ви можете називати мене "Старша Сестра Лі"».
Вона продовжила, представляючи інших: «Цей, у чорному, його доросле ім'я — "Мо Юнь", він любить, щоб його називали "Старший Брат Мо". Цій, у білому, Вчитель дала доросле ім'я "Ді Лін", ви можете називати її "Старша Сестра Лін". А поруч...»
«Просто називайте мене "Чі Тонг"!» — червона постать одразу перебила Старшу Сестру Лі і продовжила: «Ми все одно приблизно одного віку, і звертання до мене на доросле ім'я зробить нас ближчими!»
Старша Сестра Лі засміялася: «Чі Тонг і Ді Лін — це видатні герої, які вступили минулого разу. Вони не такі вже й старі. Якщо ви хочете називати їх на доросле ім'я, то можете це робити».
Су Ян кліпнув очима, дивлячись на Чі Тонга, стать якого все ще було неможливо визначити. Він подумав: То хто ж ця людина насправді — чоловік чи жінка? Відмова від звертання "Старший Брат" або "Старша Сестра" — це навмисне приховування статі? Шкода, що стільки цікавих другорядних персонажів було вирізано зі сценарію.
Чі Тонг щось відчув, повернув голову до Су Яна, підняв брову і підморгнув.
Су Ян: «...» — Добре, що цього персонажа вирізали, інакше п'єса навряд чи пройшла б цензуру.
Після того, як Старша Сестра Лі представила кількох старших братів і сестер Малого Нефритового Павільйону, вона попросила юнаків представитися. Лише після цього вона неквапливо сказала: «Отже, чи не час нам визначити, хто їх навчатиме?»
Старший Брат Мо кивнув. Ді Лін і Чі Тонг також кивнули.
Старша Сестра Лі сказала: «Пу Ліньюнь практикує Канон Складених Пер, що підходить для спритних технік, і її зброя — легкі подвійні мечі. Найкраще, якщо її навчатиму я. Фан Сі з Клану Зеленого Завісу також культивує елегантні техніки пересування, тож він теж буде зі мною».
Після того, як Старша Сестра Лі вибрала своїх учнів, Старший Брат Мо виступив уперед: «Я спеціалізуюся на важких мечах і списах, і мій метод внутрішньої сили належить до зовнішнього стилю. Сюй Юньчжань, ти будеш навчатися зі мною».
Сказавши це, він вибрав ще двох героїв, які вийшли з Кам'яного Лісу пізніше. Вони також використовували важку зброю і практикували силові техніки внутрішньої сили.
Після того, як Старший Брат Мо закінчив вибір, Ді Лін, одягнена в біле, повільно заговорила, байдужим тоном: «Канон Повернення Ґу Фейді зосереджений на внутрішній силі. Це техніка, яка використовує м'яку внутрішню силу для керування швидкими рухами меча. Він навчатиметься зі мною».
Сказавши це, її погляд трохи змістився в бік Су Яна, але зрештою вона промовчала.
Чі Тонг схвильовано сказав: «О, я знав, що Старша Сестра Лін підтримає мене. Маленький брате Су Ян, ти підеш за мною...»
Раптом з вікна головної зали залетіла маленька смарагдово-зелена пташка, перервавши Чі Тонга.
Пташка тримала в дзьобі крихітний лист розміром з долоню і, махаючи крилами, зависла перед Ді Лін. Щойно Ді Лін простягнула руку, щоб взяти листа, пташка перевернулася і вилетіла з вікна.
Ді Лін мовчки відкрила листа. Чі Тонг і Старша Сестра Лі, які стояли поруч, одночасно нахилилися, щоб прочитати повідомлення:
«Сяо Лін, ти сама візьми Сусу. Не віддавай його ненадійному Сяо Тонгу. Я знайшла для Сусу просунуту техніку внутрішньої сили і відправлю її тобі завтра. До речі, Сусу потрібне місце з квітами для тренувань, а Фейфей потрібне місце з птахами. Переїжджайте разом у Двір Пізнання Весни. Хоча там мало кімнат, але є квіти й птахи, це найвідповідніше середовище».
Ґу Фейді: «...»
Су Ян: «...»
Су Ян подумав: Чому листи цього Майстра написані такою простою мовою?
«І що це за дивні прізвиська вона нам дала?! Сусу, Фейфей? Якщо не читати, а лише чути, можна подумати, що вона кличе дівчат із борделю!»
Ді Лін, здавалося, давно звикла до тону Майстра. Вона без емоцій склала лист, сховала його в рукав і сказала: «Тоді Су Ян також піде зі мною».
Чі Тонг був незадоволений: «...А? Чому Учитель каже, що я ненадійний? Що в мені ненадійного?! Ви всіх розділили, а що мені робити?»
Старша Сестра Лі потягнула Чі Тонга за рукав і вказала на останню людину в залі: «Там же ще один? Здається, він герой-самоучка без секти. Якщо він пройшов відбір, то, безсумнівно, має незвичайний талант і не заплямує твою репутацію».
Останнім, хто залишився в залі, був Ло Інь, якому залишилося лише кілька днів до повноліття. На щастя, його не виключив ліс на горі Мейчжу.
Цей чоловік мав звичайну зовнішність — не потворний, але й без примітних рис. Його легко було забути. З моменту вступу він не промовив жодного слова, його аура була дуже слабкою, техніка, яку він практикував, була посередньою, а попередні виступи були нічим не примітні. Він був справді, як його ім'я — Ло Інь — злився з натовпом.
Чі Тонг глянув на Ло Іня, який стояв мовчки, опустивши очі, потер чоло і сказав: «Гаразд, гаразд. Твоя ситуація теж досить незвичайна. Дозволь мені дослідити... точніше, навчити тебе».
...
Після того, як відібраних героїв розподілили, старші брати та сестри, ведучи своїх учнів, покинули головну залу Малого Нефритового Павільйону.
Небо вже повністю потемніло, місяць ще не піднявся високо, і звивиста гірська дорога була непроглядною.
Су Ян і Ґу Фейді йшли поруч, слідуючи за Ді Лін вузькою гірською стежкою.
У них трьох не було ліхтаря, і дорога була оточена густими заростями з одного боку та високим урвищем з іншого. На щастя, Ді Лін була в білому одязі, що ледь світився в темряві, і Су Ян з Ґу Фейді не відставали.
Пройшовши кілька кам'яних сходинок, Су Ян раптом втратив рівновагу і мало не зірвався в урвище. Він навіть не встиг застосувати свою легкої ходи, як Ґу Фейді інстинктивно схопив його за рукав і потягнув назад.
Су Ян скористався моментом, щоб схопити Ґу Фейді за руку, і прошепотів: «Ой, налякав мене до смерті!»
Наступної миті Ґу Фейді здригнувся і різко висмикнув руку з хватки Су Яна. Проте Су Ян не встиг відпустити, і його мало не кинуло в обійми Ґу Фейді.
На щастя, Су Ян все ж таки зміг простягнути руку через плече Ґу Фейді та спертися на маленьке дерево на іншому боці дороги.
Легкий, але відчутний квітковий аромат виходив від Ґу Фейді, наповнюючи ніздрі Су Яна. Запах був приємний, і Су Ян підсвідомо зробив кілька глибоких вдихів.
Ґу Фейді, стиснувши зуби, сказав: «Не заходь надто далеко!»
Су Ян опам'ятався, швидко забрав руку і став рівно.
«Я була неуважна», — пролунав холодний жіночий голос із попереду. — «Зі світлом чи без, для мене немає різниці, але я забула, що вам потрібен ліхтар. Зачекайте тут, я піду візьму ліхтар».
Сказавши це, Ді Лін обернулася і швидко рушила вниз по горі.
На темній гірській дорозі двоє юнаків стояли поруч, настільки близько, що чули дихання один одного.
У цій тиші Су Ян раптом захотів пояснити Ґу Фейді, що коли він дав йому пігулку «Весняного Відродження», це було не для того, щоб залишити мітку для майбутнього переслідування, а просто для того, щоб врятувати йому життя.
Однак, з погляду логіки, це пояснення було зайвим.
По-перше, його образ Святого Сина Демонічної Секти не дозволяв йому вибачатися. По-друге, вони з Ґу Фейді повинні стати ворогами. Сюжет має дійти до того моменту, коли Ґу Фейді очолить білий шлях бойових мистецтв, щоб оточити Демонічну Секту, перш ніж вони зможуть зустрітися у фінальній битві на вершині гори.
Тому, замість того, щоб пояснювати наміри тієї пігулки, йому, навпаки, слід було скористатися непорозумінням і змусити Ґу Фейді думати про нього гірше.
Подумавши про це, Су Ян ледь чутно зітхнув і підняв голову, дивлячись на зоряне небо, не затьмарене міськими вогнями.
«Су Ян», — першим заговорив Ґу Фейді.
Він зробив паузу і тихо сказав: «Чутки у світі бойових мистецтв стверджують, що ти тричі залишав територію Демонічної Секти в юності, і щоразу викрадав із Центральної Рівнини кількох вродливих юнаків...»
Почувши це, Су Ян підібрав губи, стримуючи бажання заперечити.
Ґу Фейді продовжив: «Насправді, ці люди не були... не були тими, кого ти залишав собі для розваг, чи не так?»
Су Ян на мить отетерів. Він не розумів, чому Ґу Фейді запитує про це. Однак, Слуга-Квітів раніше казав, що його техніка вимагає збереження цноти, поки він не досягне майстерності. Тож він не мав «насолоджуватися» ніким.
Але згідно з образом Святого Сина Демонічної Секти, він, звичайно, не визнає цього.
Тому Су Ян, намагаючись дотриматися свого образу, тихо засміявся і сказав: «Ти питаєш про це, невже... ти ревнуєш?»