Розділ 917: Йоркшир.
Коли мешканці палацу побачили його справжнє обличчя, вони почали ввічливо викидати багато безглуздих слів. Потім, з палаючими дупами, вони вмчалися геть.
Невдовзі намет став дуже спорожніти. Лише кілька людей воліли залишитися, одним з них був чоловік, який добре знав Лейліну.
— Барон Эндрю! Я ніколи б не подумав, що ви зробите такий вибір, - спокійно сказав Лейлін, дивлячись на дворянина середніх років, який постійно витягав свій шовковий хусточок і витирав обличчя.
- Орки атакують дуже жорстоко. Навіть з перевертнями не так легко впоратися. У моїй території було спорожніли запаси їжі, і я не мала достатньо запасів для того, щоб вижити зимний голод... — барон Ендрю дуже посміхнувся, - тільки у мене буде просте прохання... Коли ми проходимо повз мої землі, чи можу я взяти з собою частину своєї сім'ї?
Лейлін кивнув:
- Якщо їх кількість не перевищуватиме 100, і якщо ви прихопите свої запаси.
- Дуже вам дякую! - Ендрю опустив голову.
Хоча йому було важко втрачати свою позицію лідера, Ендрю була чітко зрозумілою ситуація на півночі. Ці дурні та свині хотіли піти на компроміс з орками і сподівалися, що вони так просто їх відпустять. Це було так само смішно, як схід сонця на заході!
Чудово. Я дам вам день, щоб підготуватися. Коли час вийде, ми негайно підемо в дорогу! — Подумав Лейлін.
...
Велетенське військо повільно рухалося через випалену пустелю. Декілька лицарів на конях мчали вперед, одержували ауру доблесті; їхній одяг був заплямований кров’ю.
Рицарі кинулися до гігантської карети попереду, з повагою сказавши:
Ми розібралися з ворогами попереду. Це була хвиля гоблінів і бандитів-дварфов, жертв немає .
— Ладно. Накажи всім, щоб прискорилися! — Повільно вимовив Лейлін з карети, закривши очі. Він зупинив своє глибоке споглядання, а його військо значно додавало у швидкості.
« Це дійсно масштабно...» — Лейлін відкрив фіранки, спостерігаючи за жвавою натовпом, особливо за неорганізованими біженцями, що по черзі були його людьми і зітхнув.
Головні сили орків зосереджувалися на Сільвермуні, тоді як переверти були зайняті територіями Ліліном. Вони були більш ніж раді бачити, як всі ці люди йдуть.
Разом з людьми Ендрю та інші дворечені, кількість війська Лейліна перевищила тисячу чоловік. Цього було достатньо, щоб залякати інших.
Великі війська не були до них справи, і вони могли спокійно справлятися з переслідуванням менших груп. Отже, подорож на південь була дуже безпечною, хоча ці біженці стали для Лейліна досить несподіваними.
Ожерливі атаки орків та інших головних організацій повністю зруйнували Сильвермун і інші північні території. Це призвело до утворення величезної хвилі біженців. Багато людей бігли на південь, багато з яких брали зі собою свої сім’ї. Все було дуже хаотично.
За хвилею на пустелі налітали бандити, злодії на конях і гобліни, які чинили всілякі злочини: вбивства, напади чи грабіж. Можна було сказати, що безпечно досягти півдня без будь-якого військового захисту, було нездійсненною мрією.
Було б дивно, якби простолюдини і двіряни не приходили до Лейліна по дорозі і не попросили його захисту. Однак у самого Лейліна залишилось дуже мало запасів. Він не бачив сенсу ділитися з ними людьми, яких він не знав. Крім того, що він прийняв у своє військо кілька двореель для забезпечення зовнішньої підтримки, то більше нікого не приймав.
Однак ми знайшли біженців, які прив’язалися до Лейлінових військ і використовували його силу. Не було ніякого способу позбутися їх, і поки вони не представляли загрози, Лейлін про них не турбувався.
Лейлін вийшов з кінного воза і сів на прекрасного чорного коня, окинувши своє військо. Хоч би куди він пішов, чи то сім'я палаців, або його оригінальні солдати - всі схиляли голови на знак поваги.
Вони знали, що Лейлін - їхній лідер, щит і людина в чиїх руках знаходиться їхнє життя. Якщо він раптом стане ворожим і прожене їх, вони будуть не краще цих жалюгідних біженців!
Крім того, цей високорангий військовий був також чарівником високого рангу! У цьому хаотичному світі люди почувалися безпечно, перебуваючи під своїм крилом.
Тіффу це було відомо найкраще. Після того як Лейлін залишив гори, він навмисно втік. Більшість людей не довіряли йому, хоча про нього ходили чутки. Наскільки сильним був цей Легенда? Чому б Лейліну служити йому?
Крім того, імена більшості Легенд на півночі давно були відомі всім. Тіфф був незнайомцем, який, плюс до всього, ще й користувався псевдонімом.
— Лорд Лейлин! — Ендрю підійшов до Лейліна з прекрасною білою конем, щоб бути перед ним. Коли Лейлін побачив коня, то ледве стримався від сміху.
Командир, який їздив верхи на білих конях, був дуже неефективним. Те саме було і зараз. Якби на них напали найманці або лучники, то вони б, безперечно, стали Ендрю. Його коня й прикраси, які вказували на його двориковий статус, були занадто очевидними.
— Ммм. Залишилося близько трьох днів. Ми скоро досягнемо Йоркширу. Які ваші плани? — запитав Лейлін.
Йоркшир був територією, зайнятою людьми на південь від Сілвермуна. Це також було місце, до якого, за передбаченнями Лейліна, не дійде хвиля орків. Їм буде більше ніж достатньо великих північних регіонів, до того ж існували інші організації, які не хотіли, щоб орки та їхні боги поширилися далі на південь.
— У мене там є кілька родичів, тому я буду шукати сховку. Ендрю натягнувся на нього і може купити вілу у місті та декілька посадок. Я, звичайно, вже не зможу жити так само розкішно, як на півночі, хоча...
Завдяки їхнім землям і оподаткуванню, що вичавлюють з людей всі соки, цей вид життя був можливий. Коли вони втратили свою територію та людей, то також не мали влади.
Тому багато палаців вирішили залишитися на півночі. Не тому, що вони були не в змозі передбачити результат. Вони просто не могли піти! Для порівняння, вибір Ендрю був більш розсудливим і рішучим.
— Йоркшир... — Лейлин замислився.
— Да. Це територія Маркіза Лансета, — сказав Ендрю, але відразу замок.
Цей марказ був важливою силою в Альянсі Сільвермуна. Але його позиція в цій війні була досить сумнівною, і він загруз у рутині. Він також мав добрі стосунки з іншими людськими царствами в центрі.
Звичайно, метод втечі Лейліна не був чимось вражаючим. Тож Ендрю не міг критикувати його за це рішення.
« Ми живемо в непевному світі доти, доки ніхто не буде настільки дурним, щоб загрожувати дворям у центрі континенту, і шанси замирити регіональні палаци досі дуже високі. Це було справедливо навіть для Міра Богів." Лейлін чудово розумів тих, хто стояв біля влади.
Після того як орки захоплять північ, вони напевно не дозволять їм стати сильнішими. Отже, після того як Сільвермун рухне, вони знову відновлять над орками контроль.
Саме цього хотів маркер Лансет. Звичайно, він не хотів, щоб його земля перетворилася на поле бою. Тому в цей час Ісус мав збирати більше сил!
Хоча неможливо було задобрити всіх, розділивши територію Йоркшира, але він міг віддати землі навколо Йоркашу як буфер для рятувальних організацій.
« Вони віддадуть нам територію на півночі Йоркширу, дозволивши стати прямою фронту і гарматним м’ясом для орків... — Лейлін погладив підборіддя, усміхнувшись - Хто знає, може, через прибутку в Йоркшир, мені запропоновано одружитися...
Позбавлення подвір’їв території було надто брудною справою. Простіше було укласти вигідний шлюб. Звичайно, великі двореяни не хотіли б, щоб і звинуватили у вчиненні чогось такого жахливого, тому такі шлюби були в основному неминучими.
Три дні пізніше, велика армія прибула до Йоркширу. У місті було порядок, і добре екіповані охоронці патрулювали всю територію. Іноді навіть кавалерія зустрічалася.
Очевидно, Маркіз Лансет не вірив оркам на півночі. Врешті-решт, вони були дурними і цілком могли раптово змінити своє рішення. У порівнянні з орками ці біженці були загрозою для безпеки міста!
Принаймні, коли солдати помітили організоване військо Лейліна, то були дуже виснажені. Лейлін недбало показав їм знак свого двору та військового звання, давши їм виконати свою роботу.
"Я бачу кінець... Сила церков...» — Лейлін міг розгледіти багато величезних наметів, впорядкованих за межами міста. Багато священиків з різними церковними емблемами і символами швидко переправлялися між наметами, допомагаючи біженцям.
Тепер, коли війна мілина на горизонті, для великого врожаю віруючих був час. Лейлін бачив багато людей, які ридали та каялися за миску вівсянку і потім приєднувались до церков.
« На півночі їх рідко можна було побачити, але тепер вони всі тут зібралися. Думав Лейлін.
Звичайно, серед них було багато різних священиків. Наприклад, Лейлін зміг помітити маленьку групу святих воїнів і найманців на півночі.
« Це пасади й священики Бога, Тира. Вони поспішають на полі бою від свого імені... « Лейлін думав, що людські фракції зазвичай займають найпохитливішу позицію. Як Бог правосуддя міг дозволити своїм послідовникам воювати не від його імені? Що за безглузда внутрішня боротьба за владу...» - Лейлін засміявся.
Але для нього це був шанс.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv