Розділ 807: Таємна лабораторія.
Лейлін перетнув маєток і підійшов до дверей кімнати Ізабель. З моменту останньої зустрічі Ізабель вела затворне життя і навіть прогнала всіх своїх покоїв.
*Стук! Стук!*
Лейлін ввічливо постукав у двері.
— Хто там? Хіба я не казала нікому мене не турбувати? — Відчинився розлючений голос Ізабель.
— Це я, — спокійно відповів Лейлін. Двері відчинилися, і перед ними з’явилася Ізабель. Тим не менш, на її щоках мався неприродний рум'янець, ніби вона проходила якусь суворий треніровку або, може бути, ритуал.
- Що сталося? Я збиралася відпочити, побачивши Лейліна.
- Ти не запросиш мене увійти? — Усміхнувся Лейлін.
Ти знаєш, що це не по-джентльменськи - відвідувати в дамську кімнату у такий час доби? Або ти, мій дорогий кузен, деградуєш? — Виблискнули очі Ізабель. Вона тотально вчепилася у двері і ніжно посміхалася.
Лейлін таємно захотів засміятися над її вичурною позою. Коли справа торкалася досвіду, кількість, якою він міг похвалитися, набагато перевищувала її.
— Невже я перетворився на дегенерата? Хочеш перевірити? — Лейлін дуже усміхнувся і безсердечно обнюхав її світлу шию, вдихаючи запах тіла дівчини, змішаної з якимось особливим ароматом.
- Що ти робиш? — Почервонівши, вона відскочила від нього Ізабель, а Лейлін використав нагоду зайти в кімнату.
Усередині не було нічого дивного, але йому здалося, що повітря пронизаний запахом крові. Незважаючи на те, що вона провітрила кімнату і убиралася приховати це, брови Лейліна насупилися.
- Це все, що ти хотіла б мені розповісти? — Лейлін сів на диван, намагаючись говорити так щиро, як тільки міг. - Зрештою, ти моя кузина і я не хочу, щоб ти несла цей тягар самотужки.
— Нічого... Все скінчено... — Ізабель застила, а потім почала говорити так, ніби вона не могла.
Лейлін зітхнув, і її зусилля були сміливі. Звичайно, він знав, що вона не отримає жодних привілеїв, розкриваючи йому правду. Хоча кімната заповняла негативну енергію, її власні дії були такі ж чисті, як у маленького білого кролика, якщо порівнювати їх з тими експериментами, які він проводив сам.
Лейлін змінив стратегію. Спочатку він вважав, що дозволити їй залишитися тут, було хорошим рішенням, але тепер йому стало ясно, якщо залишити її в маєтку, вона лише приведе більше уваги і проблем.
— Ладно! Я тут, щоб попросити про допомогу!
— Що таке? — Очі Ізабель холодно близнули.
— Ну ... — Лейлін почухав голову, а потім розповів їй про Марказі Луїса, Віконте Тіме, і про майбутній напад піратів.
- У такому випадку... саме вони відповідальні за загибель моєї сім'ї? « Рука Ізабель б’ється, і частина чорного дерев’яного стільця під нею відламалася. Дерев’яні стружки полетіли між її пальців.
« Така фізична сила? - Лейлін сузил очі. - Вона вища професіонала 5-го ранга і дуже близька до 10-му ... Ці дияволи і демони дійсно дуже щедрі, хоча ціна за це - душа жертвоприношника ...."
Лейлін чув про постійні криваві підношення, необхідні для отримання демонської енергії. Послідовники демонів зазвичай вишукували і винищували. Якби новини про це поширилися, у сім'ї Фаулен, яка її покриває, виникли б навіть більші проблеми, ніж Маркіза Луїса.
— Але я ще не знаю напевно. Це лише припущення... — Сказав Лейлін, погладивши підборіддя. Він ні краплі не збрехав їй про це.
— Добре, я сама це перевірю. Ці пірати наважилися захопити територію нашої родини Фаулен! Ми повинні змусити їх заплатити кров'ю, а їхні душі нехай покаються в пеклі! — Гарні очі Ізабель звузилися, наповнившись прагненням вбивства.
— Дуже дякую, кузина. Лейлін подумки проклинав себе всередині і в цей час усміхався їй без жодного сумніву.
- Не хвилюйся, ми ж родичі. Я подбаю про тебе, - пообіцяла Ізабель.
Після вдячності Лейлін пішов, а усмішка на його обличчі зникла. Його очі сяяли. Очевидно, він поринув у глибокі роздуми: « Відкрите море величезне і наповнене всіляким сміттям та відкиданнями з континенту. Моряків цього часу не можна вважати добрими, а серед них перемішалися як невіруючі, так і Божі послідовники. Не повинно виникнути ніяких проблем, якщо вона сховається серед них.
Як послідовник демона Ізабель, вона не могла залишатися в сім’ї своєї родини. Кінець кінцем, сила церков стояла на вершині головного матеріального рівня, і як тільки виявиться, що родина Фаулен покриває послідовника демона, їх будуть чекати надзвичайно серйозні наслідки.
Таким чином, безмежне відкрите море було кращим місцем, де вона могла сховатися.
« Хоча демон міг дати їй багато сил, за них напевно треба заплатити певну ціну. Вона могла бути навіть її душа... - Лейлін помер, - кілька непотрібних моряків, що зникли у відкритому морі, підійдуть на перший час. Це може тимчасово задовольнити демона і виграти для неї більше часу ...."
У цей час Лейлін стає сильнішим. Настільки сильніше, щоб бути в змозі усунути всі проблеми, чи то Маркіз Луїс або угода його кузини з дияволом; труднощі, які не міг розв'язати чарівник 6 рангу.
« Плани постійно змінюються... і зараз мені терміново потрібні сили. Це варто того, щоб ризикнути ... - прийняв для себе рішення Лейлін.
Цей напад, очевидно, викриє частину його сили. Від самого початку Віконт Тім уже послав за ним групу найманих вбивць, очолюваного ватажком 7 рангів, що означало, ніби пірати повинні бути ще сильнішими. Оскільки не достатньо водити машину від кузини і підлеглого, він мусив збільшити свої шанси.
Повернувшись до кімнати, Лейлін подався у свою лабораторію. За його наказом, сюди не могли входити навіть Клер і Клара, і Лейлін навіть витратив час та сили, щоб накласти на кімнату кілька попереджуючих заклинань.
На глянцевому столі в лабораторії стояло багато пробірок і акуратно розкладених скляних інструментів. Також було багато алхімічних машин, через які бідні студенти-волошібники могли б з'їсти від заздрості.
Шкода, але для Лейліна все це було лише прикриттям.
*Треск! Треск!*
Коли під лабораторним столом надходив важіль, лунали звуки шестерні, що стирчали одна об одну. З м’яким звуком, весь стіл відіїхав до лівого боку і відкривав лісничий прохід.
« Поки чарівники повністю покладаються на магію, у світі існує занадто багато предметів і методів, які можуть виявити цю саму магія. Але такі прості механізми, навпаки, можуть приховувати ще більше секретів...», тримаючи в руці олійну лампу, Лейлін спускався сходами. Пройшовши близько десяти метрів, він опинився перед великою скелею.
Великий граніт давав відчуття непорушності, перекриваючи шлях, ніби тут був глухий.
— Таємна Мітка, активація! « У руках Лейліна спалахнула руна заклинання, і поверхня граніту стала розм’якшуватись, відкриваючи сяючий проєм. Лейлін, не вагаючись увійшов у нього, повісивши свою олійну лампу на стіні.
За великою скелею була невеличка лабораторія. Він використовував деякі механізми, щоб не виявити жодних магічних сканування, а внизу поставив пастку. Цього було достатньо, щоб показати, як високо Лейлін цінував цю лабораторію.
Оскільки ця лабораторія лежала глибоко під землею, її площа становила всього кілька квадратних метрів. Великий дерев’яний стіл займав більшу частину простору, і тут було достатньо вільного місця навіть для однієї людини. Поток був дуже низьким, а всередині приміщення було дуже душно.
Усі кути приміщення і підлогу пропахли смолою, що вказувало на ще страшніший механізм самозагоряння. Якби Лейлін раптом щось запідозрив, йому було б достатньо однієї лише іскри, щоб спалити це приміщення та замістити всі сліди.
Причина такої прихованості полягала в тому, що експерименти Лейліна були надто шоковані. Якщо їх коли-небудь помітять, вони будуть вважатися єресь!
- Схоже, вже майже готово... — Розраховував Лейлін, розчищаючи розчин у чашці Петрі. Велика кількість свіжої червоної рідини, яка кипить, давала зловісне відчуття, ніби всередині неї плилася кров.
- А тепер ... Ось це! — На розі столу стояла дерев’яна статуетка з кількома демонськими крилами, кілька складових очима і шістьма пальцями. Статуетка була демоном і вигадувала злою ауру.
Це була статуя Вельзевула, і Лейлін створив її на основі спогадів демонів. Якщо б власнику такої статуетки знайшли послідовники будь-якої церкви, його спалили б живцем і навіть якби це був король, не зміг би уникнути цієї долі.
Звичайно, це табу не мало значення для Лейліна. Йому вистачило сміливості обманути всіх богів.
— Здається, Вельзевул дійсно поринув у глибокий сон. Він взагалі не реагує на молитви і жертви... — Лейлін погладив статую диявола з огидним виразом в очах.
Він був головним винуватцем цього. Якби він не вкрав у Вельзевула так багато законів і не знищив би більшу частину його джерела душі, то Верховний Король Черевоугодія не був б зараз настільки серйозно поранений і, тим більше, не занурився б в такий глибокий сон.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv