Відколи Чжан Сяохоу приєднався до армії, він провів більшість часу в боях із демонічними потворами гір Ціньлін, впевнено крокуючи до того, щоб стати справжнім експертом з цього регіону.
Почувши, що Мо Фань прямує до Ціньлін на пошуки Тотемного Звіра, він з радістю зголосився бути їхнім провідником!
— Це місто звели спеціально для нагляду за горами Ціньлін. Чесно кажучи, ви всі зробили мені величезну послугу. Я вже давно хотів дослідити глибші регіони Ціньлін, але зараз у мене не вистачає людей. А вирушати туди з тими бійцями, що є, я не наважуюся, бо вони надто слабкі для такої місії, — зізнався Чжан Сяохоу.
— Ти тут головний? — запитав Мо Фань.
— М-м, у цьому військовому гарнізоні мій ранг найвищий! Я відповідаю за командування солдатами й відвернення можливих лих. Цей гірський перевал розташований впритул до гір Ціньлін, а через складний рельєф могутнім потворам дуже легко приховати свою присутність. Якщо ми не втримаємо цю позицію, це поставить під серйозну загрозу Стародавню Столицю на півночі та кілька ключових міст на заході. А якщо демонічні істоти рушать на південь, вони можуть об'єднатися з Білими Магічними Соколами Західного Хребта і вторгнутися в провінцію Цзянсу! — похмуро пояснив Чжан Сяохоу.
Чжан Сяохоу відбивав атаки потвор із гір Ціньлін ще до подій у Бейцзяні. Військове командування довірило йому повний контроль над цим регіоном Центральних Рівнин, тож тепер на його плечах лежала колосальна відповідальність!
— Демонічні істоти гір Ціньлін походять із Куньлуня. Могутні тварюки з Куньлуня зазвичай не вилізають із глибоких лісів і гір. Вони рідко завдають клопоту нашим містам, але з Ціньлін ситуація інакша. Вони пролягають якраз між кількома важливими містами і слугують природним кордоном між північчю та півднем нашої країни. У минулому території на північ від Ціньлін кишіли нежиттю, але відколи мерців вдалося взяти під контроль, саме монстри Ціньлін стали нашим справжнім головним болем... — додав Бай Хунфей.
Бай Хунфей свого часу бував на захід від гір Ціньлін, тому добре орієнтувався в місцевій ситуації.
— Тоді висуваємося в гори! — скомандував Мо Фань.
Він згоряв від нетерпіння досягти Верховного рівня і не хотів марнувати ні хвилини!
— Ми не можемо вирушити прямо зараз, — заперечив Чжан Сяохоу.
— Це ще чому? — здивувався Мо Фань. Їм що, треба чекати на сприятливе розташування зірок, щоб зайти в ці гори Ціньлін? Невже там аж настільки небезпечно?
— Час від часу через гори Ціньлін проноситься аномальний вітер. Усе гаразд, якщо ти під прикриттям дерев, але якщо опинишся на відкритій місцевості або на вершині гори — він почне роз'їдати тебе живцем. Вітер швидко зішкребе з тебе все м'ясо, залишивши лише голі кістки, якщо в тебе немає постійного магічного захисту! Місцеві називають його Вітром Скорботи! — пояснив Чжан Сяохоу.
— Цей вітер справді такий смертоносний? Гори Ціньлін і справді виправдовують свою жахливу славу! — пробурмотів Чжао Ман'янь.
— Вітер зараз у найсильнішій фазі. Нам краще перечекати, перш ніж лізти в гори. Інакше ми далеко не зайдемо, — попередив Чжан Сяохоу.
— Ти вже розібрався, за якою закономірністю він з'являється? — примружилася Лінлін.
Лінлін добре підготувалася перед поїздкою. Вона знала, що Вітер Скорботи — це смертоносний сезонний вітер. Ніхто не знав його природи, але людям було вкрай важко довго витримувати його вплив!
— Ні, не розібрався. Я тут уже давно, але досі не можу збагнути, коли саме почнеться Вітер Скорботи. Він завжди з'являється хаотично, — зізнався Чжан Сяохоу.
Експедиція в гори Ціньлін була надзвичайно складним завданням. Чжан Сяохоу бував там безліч разів за ці роки. Багато Бойових Магів, які вступили до армії разом із ним, назавжди залишились у цих горах. Порівняно з ними, він був справжнім щасливчиком!
— Гори Ціньлін справді заслуговують називатися Демонічними Горами! Їхній норов практично неможливо передбачити. Багато мисливців воліють осідати в одному місці, адже їм набагато безпечніше працювати, коли вони можуть поступово вивчити навколишнє середовище, закономірності та зміну сезонів. Це дає їм величезну перевагу! Але гори Ціньлін — це зовсім інша історія. Я ніколи не чув, щоб хтось казав, що йому подобається шукати скарби в Ціньлін. Б'юся об заклад, тільки армія здатна тримати тут ситуацію під контролем, — втрутився Бай Хунфей.
— Там реально аж так жорстко? — не втримався від запитання Чжао Ман'янь.
— Вітер Скорботи не вщухає вже кілька днів. Якщо ми підемо зараз, нам доведеться постійно ховатися під деревами. Краще трохи відпочиньте в місті й почекайте, поки він вляжеться, — сказав Чжан Сяохоу.
— Якщо Вітер Скорботи не має жодної закономірності, хіба це не означає, що він може накрити нас будь-якої секунди, коли ми вже будемо там? Ми, можливо, й виживемо, якщо він триватиме недовго, але що, як він не зупиниться? Хіба ми не перетворимося на купу кісток? Ми точно впевнені, що хочемо туди йти? — випалив Чжао Ман'янь.
— Має бути якийсь спосіб із ним розібратися. — Мо Фань подивився на Чжан Сяохоу.
— Так, спосіб є. Але навіщо лізти на рожен, знаючи, що небезпека прямо перед нами? Кілька днів очікування нам не зашкодять. Брате Фань, я якраз можу показати вам околиці, — відповів Чжан Сяохоу.
— Добре, почекаємо кілька днів.
Уночі місто було напрочуд тихим.
Мо Фань самотньо блукав вулицями, помічаючи, що немає жодного відчиненого закладу, де можна було б перехопити щось на вечерю.
Світло в місті вимикали ще до дев'ятої вечора. Усе занурювалося в темряву, окрім патрулів та оглядових веж.
Гори Ціньлін височіли прямо перед Мо Фанем. Вони кардинально відрізнялися від гір на півдні. Південні гори здіймалися окремими конусами, тому з висоти було легко розрізнити кожну вершину.
Натомість гори Ціньлін були суцільним гірським масивом. Чітка лінія вершин тягнулася через увесь горизонт, повністю перекриваючи огляд. Йому доводилося задирати голову, просто щоб побачити нічне небо.
Здавалося, ніби маленьке місто притулилося до велетенської небесної стіни...
Вітер не вщухав, його виття долинало десь із височини. Мо Фань навіть звідси міг відчути, наскільки аномальним був цей вітер, хоч і не перебував у зоні його дії.
Пригадавши, що вітер у Куньлуні теж був лютим і жахливим, Мо Фань не сподівався, що гори Ціньлін також матимуть свій особливий вітер. Це неабияк ускладнювало їхню експедицію!
Через три дні виття Вітру Скорботи нарешті стихло.
Група саме пакувала речі перед тим, як вирушити в гори, коли до міста раптово прибув загін магів у військовій формі. Судячи з шевронів на плечах, їхні звання були доволі високими.
Солдатів очолював особливий командир. Колір його форми трохи відрізнявся від тієї, яку носили Чжан Сяохоу та його люди. Він їхав верхи на золотисто-коричневому драконі елемента Землі. М'язиста статура звіра чітко вказувала на його неабияку міць. Його велична поява миттєво привернула увагу всіх, щойно він ступив у місто.
— Величний Нижчий Дракон Землі? — ошелешено вигукнув Чжао Ман'янь, упізнавши звіра.
— Ти впевнений, що це Нижчий Дракон? — Мо Фань втупився у верхового звіра. Йому довелося визнати, що істота справді випромінювала владну і величну ауру. Навіть Сніговий Вовк Летючого Струмка поступався йому на кілька рівнів!
Дракони жили довго, але їхня здатність до розмноження була вкрай низькою, особливо у справжніх драконів із шляхетним родоводом. Кількість справжніх драконів у світі залишалася незмінною. Вона не збільшувалася і не зменшувалася.
Насправді дракони були доволі хтивими. Коли вони не могли знайти пару свого виду, щоб задовольнити бажання, то шукали споріднені види. Найчастіше дракони спаровувалися з ящерами.
Як наслідок, у світі з'явилося багато драконів зі змішаною кров'ю. Якщо судити суворо за родоводом, то істот, які мали лише віддалений зв'язок із драконами, зазвичай називали драконами-напівкровками.
Існувало безліч видів напівкровок. Їхня сила варіювалася від рівня Воїна до рівня Командира, і вони, як правило, мали надзвичайно міцні тіла.
Драконів із чистішим родоводом називали псевдодраконами. Вони були набагато сильнішими. Найслабші з них досягали щонайменше рівня Командира, а найсильніші могли сягнути рівня Правителя. Псевдодракони володіли шаленою життєздатністю та міццю, адже їхня кров справді успадкувала частину драконячої сили!
Рівень, що стояв над псевдодраконами і був максимально наближений до справжніх драконів, називався Нижчими Драконами!
Нижчі Дракони були надзвичайно могутніми і посідали вершину в ієрархії демонічних потвор. Кількість Нижчих Драконів була трохи більшою, ніж справжніх. Майже кожен дорослий Нижчий Дракон ставав Правителем. Вони мали не лише драконячу луску та могутність, а й могли вивергати драконяче дихання, сила якого була дуже близькою до сили Справжнього Дракона!
В Європі мати Нижчого Дракона як Контрактного Звіра вважалося найвищою гордістю!
Вони мимоволі задумалися: ким міг бути маг, який осідлав Величного Нижчого Дракона Землі? Цей Нижчий Дракон ще навіть не виріс, а вже випромінював ауру справжнього короля звірів!
Щиро кажучи, якби Мо Фань мав можливість, він би без вагань обміняв Апас на Нижчого Дракона. Він просто не міг перестати уявляти, як круто він би виглядав, з'являючись на важливих заходах верхи на Нижчому Драконі!
Господар Нижчого Дракона зверхньо подивився вниз і запитав у солдатів на вході:
— Хто тут головнокомандувач?
Солдати були настільки приголомшені аурою звіра, що забули про військову виправку. Вони інстинктивно перевели погляд на Чжан Сяохоу.
— Це я! — Чжан Сяохоу зробив крок уперед. Він подивився на чоловіка й помітив, що той не збирається віддавати честь.
Незалежно від військового звання, віддавати честь в армії було обов'язково. Цей тип приперся в місто під його командуванням без попереднього узгодження. Від нього очікували, що він спочатку віддасть честь і пояснить мету свого візиту!
— Ми вирушаємо в гори Ціньлін, щоб врятувати важливу особу. Ти візьмеш командування і збереш найкращих бійців, щоб піти з нами. Даю тобі пів години на збори! — гаркнув чоловік на Нижчому Драконі, так, ніби віддавав наказ своєму підлеглому.
— У вас є офіційні документи, що підтверджують цей наказ? — запитав Чжан Сяохоу.
— Моїх слів достатньо! — зверхньо відповів господар Нижчого Дракона.
Чжан Сяохоу насупився. Він розгледів шеврони на плечах чоловіка: звання в того було точнісінько таким самим, як і в нього.
Якби чоловік був вищим за званням, віддавати накази було б цілком логічно. Але якщо вони були на одному рівні, з якого дива він поводиться так зухвало?
— Якщо у вас немає офіційних документів, я не збираюся виконувати ваші накази, — відрізав Чжан Сяохоу.