Не було потреби питати: «Ти готова?»
Те, що Му Нінсюе не відводила погляду від Мо Фаня, стало для нього найчіткішим сигналом. Насправді йому й досі здавалося, що все це лише сон. Він думав, що шлях до Му Нінсюе буде ще довгим. Знаючи її характер, навряд чи вона віддала б йому всю себе так легко. Він, можливо, й заслужив трохи її прихильності, але цього було замало, щоб «скакати» на її тілі...
Але це відбувалося насправді. Вона не опиралася і не була такою холодною, як він очікував. Му Нінсюе була живою людиною зі своїми почуттями — вона могла знітитися, піддатися спокусі, і він навіть відчував у ній легке передчуття.
Можливо, Му Нінсюе просто була собою. Щойно вона прийняла рішення, більше не було потреби приховувати свої почуття. З тієї миті, як вона почала піклуватися про нього, хвилюватися за його здоров'я, погодилася піти з ним поплавати й сама проявила ініціативу для поцілунку — вона вже була готова прийняти все.
Богиня самотньо жила у своєму білосніжному палаці на вершині гори. Її залицяльникам залишалося лише зціпити зуби й дертися вгору, борючись із власною нікчемністю. Шлях до її серця був надзвичайно важким, не кажучи вже про незліченну кількість конкурентів...
Однак мало кому вдавалося дістатися хоча б до середини гори, а ті, хто зміг, лише усвідомлювали, наскільки недосяжною залишалася вершина. Зрештою вони безпорадно опускали руки!
Правда ж полягала в тому, що якби хтось продовжував вперто дертися вгору і став найближчою до неї людиною на всій горі, це неодмінно привернуло б її увагу. Вона б зосередилася саме на тобі. І не мало б значення, що вершина досі далеко — вона б сама спустилася назустріч.
Мо Фань і справді вважав, що до Му Нінсюе ще далеко, але він забув про одну важливу річ: він невпинно йшов до неї з неймовірною завзятістю, а вона не була справжньою крижаною статуєю. Її все ще можна було зворушити, вона могла відкрити своє серце й зробити крок назустріч. Коли двоє йдуть одне до одного, їхні стосунки розквітають набагато швидше!
Мо Фань міцно обійняв Му Нінсюе. Її крижана шкіра була гладенькою, мов нефрит. Мо Фань пришвидшив темп своїх поцілунків, виливаючи на неї всю свою любов...
— Якщо це лише сон, то прокинувшись, я знову виявлю, що деруся до твого палацу. Це... це надто прекрасно, щоб бути правдою, — прошепотів Мо Фань на вухо Му Нінсюе.
Мо Фань був звичайним грішним чоловіком. Він бачив цю еротичну сцену в своїх снах незліченну кількість разів. А наступного ранку прокидався на самоті в порожньому ліжку. Він міг лише розчаровано й криво посміхатися, але це давало йому ще більше мотивації!
Якщо сни були такими чудовими, то реальність мала бути просто неймовірною!
— Ти цього чекав? — запитала Му Нінсюе.
— Звісно, хіба ти не відчуваєш? — відповів Мо Фань.
— Це добре — мати те, чого чекаєш з нетерпінням, — прошепотіла Му Нінсюе.
Мо Фань не зовсім зрозумів, що вона мала на увазі. Він подивився на Му Нінсюе, яка схилила голову йому на плече.
Му Нінсюе злегка прикусила губу, перш ніж лагідно промовити: — Багато разів я ловила себе на думці, що нічого не чекаю від життя. Сьогодні, завтра, моє майбутнє — я ніколи не уявляла, яким воно буде. Я була наче безбарвний дух, що оселився в крижаній оболонці. Я заплющувала очі й засинала, не відчуваючи жодного задоволення. А прокидаючись, продовжувала виконувати чужу волю. Я трималася лише тому, що не хотіла нікого підвести...
Мо Фань уважно слухав. Йому рідко випадала нагода почути голос із самих глибин серця Му Нінсюе!
Відсутність надії — це гірше, ніж бути охопленим горем. Горе приходить лише тоді, коли людина щось втрачає або не досягає того, чого палко бажала. Але без надії неможливо навіть сумувати. Спокій стоячої води, тиша мертвеців; навіть опинившись на межі втрати себе, на їхньому обличчі не здригнеться жоден м'яз, а в очах не з'явиться блиску...
— Але тепер у мене є гора Фаньсюе. Я з нетерпінням чекаю наступного світанку, перш ніж заснути. Мені не терпиться побачити, як усе виглядатиме через місяць, рік або навіть через десять років! — продовжила Му Нінсюе.
Мо Фань не перебивав. Під час цих одкровень на подушці він перетворився на уважного слухача. Щоправда, його руки ні на мить не припиняли пестити ніжну шкіру жінки та її довге сріблясте волосся...
— Саме ти допоміг мені збудувати гору Фаньсюе. Якщо я проживу з тобою решту свого життя, вірю, що моє майбутнє завжди буде сповнене передчуттям чогось прекрасного, — прошепотіла Му Нінсюе.
Мо Фаня знову не покидало відчуття, що це Му Нінсюе дбає про нього. Вона промовляла такі романтичні слова, від яких його серце просто тануло. Мо Фань відчував, як перетворюється на желе від її зізнань. Йому майже закортіло стрибнути в обійми Му Нінсюе й розчинитися в цьому блаженстві!
Мо Фань нічого не міг із собою вдіяти. Він був чоловіком і глибоко розчулився від зізнання Му Нінсюе. Він з усіх сил намагався підібрати правильні слова для такого неймовірно романтичного моменту.
На жаль, Мо Фань не був поетом. Він був простим грубим мужиком!
— Сюесюе, у мене стоятиме до самого світанку і не зігнеться, поки я не здохну! — випалив він.
Мо Фань прокинувся близько полудня від сильного приємного аромату. Розплющивши очі, він одразу ж глянув убік і дещо усвідомив.
Вона досі була тут! Му Нінсюе досі була тут!
Вона вже одяглася, але досі не пішла!
Це більше не було просто залишками вологих снів. Він пам'ятав кожну найдрібнішу деталь минулої ночі. Це не розвіялося, як звичайний сон!
— Хіба ми не повинні ще трохи пообійматися? — Мо Фань притягнув Му Нінсюе у свої обійми.
— Здається, сталося щось термінове. Тобі краще теж піти зі мною! — Му Нінсюе спритно вислизнула з його рук.
— Щось важливе? — перепитав Мо Фань.
— М-м, я піду перевдягнуся. Зустрінемося в Залі Засідань біля фонтану! — Му Нінсюе швидко вийшла.
Мо Фань виліз із ліжка й одягнувся.
Його не надто хвилювала та термінова справа, про яку згадала Му Нінсюе. Хіба могло бути щось приємнішим, ніж прокинутися в ліжку, де вони з Му Нінсюе так чудово розважилися минулої ночі? Він глянув у дзеркало й сам був засліплений власною красою!
Мо Фань радісно мугикав собі під ніс дорогою до Зали Засідань. Він усе ще прокручував у голові їхні пози минулої ночі. Вийшовши в коридор, він несподівано натрапив на Му Чжуоюня, який ішов назустріч.
Му Чжуоюнь теж побачив Мо Фаня. Він холодно пирхнув, явно не маючи наміру вітатися.
Мо Фань гордо підняв голову.
«ХА-ХА-ХА, старий Му, я нарешті добрався до твоєї доньки!»
«Ну і скажи, нащо було взагалі нас розлучати з самого початку?!»
Му Чжуоюнь, очевидно, й гадки не мав, що Му Нінсюе провела ніч у кімнаті Мо Фаня. Він попрямував прямісінько до Зали Засідань. Мо Фань рушив слідом, не збавляючи кроку. Він ішов коридором, випромінюючи гордість і нестримну радість...