— Старійшино Ферране... — Варфоломій відчув щось недобре. Двоє могутніх магів заблокували йому шляхи до відступу!
Феррану було вже абсолютно байдуже до Варфоломія. Той був лише дрібним пішаком у брудній грі, і, щойно відіграв свою роль, настав час його прибрати. Навіть якби Су Лу не втрутився, Ферран рано чи пізно знайшов би спосіб тихо позбутися Варфоломія, щоб зберегти власну репутацію!
— Президенте Су Лу, присягаюся, я від початку нічого не знав. Це моя провина — недогледів за підлеглими. Хто ж міг подумати, що вони зайдуть так далеко, виконуючи накази. Я розберуся і з Ейзенбергом, який був у змові з Варфоломієм. Вони відповідять за свої злочини! — заявив Ферран.
Чоловік у капелюсі теж почав панікувати.
Ще хвилину тому він поводився зверхньо, ведучи Мо Фаня та решту сюди, наче ніхто не міг йому нічого заподіяти, навіть знаючи всю правду про його справи. Та щойно до розмови долучився Майстер Су Лу, начальник — Ферран — миттю відцурався його, і обличчя чоловіка побіліло, мов крейда.
Невже Ферран справді нічого не знав? Хіба таке можливо? Якби не його зв'язки, як би їм вдалося обвести довкола пальця уряд і Магічні Асоціації та приховати свої злочини?
— Старійшино Ферране, так не можна! У світі лишилася жменька Титанів-Тиранів! Зібрати стільки їхніх сердець, скільки ви вимагали, було просто неможливо. Я невпинно шукав альтернативу. Я лише виконував ваші накази! Спершу я просив Варфоломія шукати тільки дітей, що вже померли в лікарнях, але він сам почав їх викрадати, щоб пришвидшити справу. Хіба все це робилося не заради того, щоб зібрати достатньо сердець Титанів-Тиранів? — обурився Ейзенберг.
— Ото кумедія! Прямих наказів ви мені, звісно, не давали, та невже й гадки не мали, звідки бралися ці серця, коли я вам їх приносив? — сухо розсміявся Варфоломій.
За плечима Варфоломія стояло чимало брудних справ, зроблених на замовлення продажних урядів. Співпрацював він і з поважними організаціями — інакше як пояснити те, що він був досі живий? Утім, він не міг передбачити, що Су Лу поставиться до Мо Фаня й Му Нінсюе так серйозно. Цей чоловік без вагань вирішив його прибрати!
Гільдія Лиходіїв існувала й швидко розросталася саме тому, що урядам багатьох країн потрібні були такі люди — для найбруднішої роботи, як-от збирання дитячих сердець!
Титанів-Тиранів у світі лишилося обмаль. Навіть виріж вони їх усіх до останнього — і то вийшло б покрити лише дві третини потреби! Дитячі серця залишалися єдиним способом заповнити нестачу.
Жодна пристойна організація чи уряд ніколи не пішли б на таке самі, хоч і потребували цього до нестями. Тому на світських прийомах ці люди делікатно натякали: самі вони, звісно, ніколи не стануть збирати дитячі серця — на таке божевілля здатні лише покидьки штибу Варфоломія!
Таким уже був їхній звичний трюк. Хто не вмів читати між рядків, наївно вірив у принциповість влади. Інші розуміли натяк, та їм бракувало духу чи жорстокості взятися за справу. А от Варфоломій не тільки вловлював суть — він мав достатньо жорстокості, щоб довести діло до кінця! Саме це зробило його Верховним магом і перетворило на зловісного найманця на службі урядів. Саме тому він і досі гуляв на волі, попри всі скоєні злочини.
Щодо жаху скоєного — Варфоломій міг би заприсягтися власною душею, що його вчинки — ніщо порівняно з тим, що коїв Ферран. Інакше як цей чоловік вибився в старійшини Магічної Асоціації? А щодо Су Лу, який стояв ще вище за Феррана...
Досі Варфоломію не випадало нагоди мати справу з кимось рівня Су Лу. Зрозумівши, що робить послугу саме йому, він осмілів ще дужче, сподіваючись здобути прихильність можновладця. Він розраховував не просто зберегти свободу, а й, можливо, отримати посаду в якійсь поважній організації!
Він чинив усі ці жахіття виключно заради зиску. Жодна людина при здоровому глузді не бруднила б руки добровільно. Варфоломій сподівався відмити своє ім'я й здобути становище, подібне до Ферранового: купатися в повазі, поки інші тонуть у багнюці, лишаючись у тіні. Тоді йому більше не довелося б ні тремтіти, ні озиратися.
Варфоломій щиро вірив: лише хтось рівня Су Лу здатен відбілити його репутацію!
Не сказати, щоб він ніколи не припускав такого фіналу. Це був передбачуваний ризик — гратися в союзника з такими, як Ферран. Це була авантюра: він поставив усе на те, що Су Лу виявиться таким самим, як Ферран, — тим, кому потрібен виконавець брудних справ на кшталт Варфоломія!
І справді, Варфоломій був переконаний: Су Лу нічим не відрізняється від Феррана, хіба що куди могутніший. Досить було комусь стати йому на заваді: якби це виявився злочинець на кшталт Варфоломія, Су Лу прибрав би його з пафосом, в ім'я справедливості, а якби праведник — розібрався б із ним тихо, за лаштунками, аби розчистити собі шлях.
Варфоломій люто зиркнув на Мо Фаня й процідив:
— Шмаркачу, не тіш себе завчасно. Навіть прибравши мене, ти все одно перейшов дорогу дечому по-справжньому страшному. Одного дня ти здохнеш іще жахливіше, ніж я!
Не вискоч Мо Фань зі своєю компанією нізвідки, він міг би легко стати підлеглим Су Лу й вигризти собі місце під сонцем. Тому вперто звинувачував у своєму падінні саме Мо Фаня — цього вискочку, що уявив себе променем світла в цьому світі.
Мо Фань пропустив повз вуха «доброзичливе» застереження Варфоломія. Відповідати цьому покидькові означало б принизити самого себе.
— Я сам їх покараю! — раптово заявив Ферран і перейшов до дій.
Він застосував Магію Отрути, поклавши руки на Варфоломія та Ейзенберга. Отрута ковзнула вперед, наче змія, і вп'ялася їм у тіла.
Вона поширювалася зі скаженою швидкістю. Вени обох чоловіків набули моторошного фіолетового відтінку, за ними й шкіра — наче їх занурили у фарбу.
Навіть зіниці стали фіолетовими. Вени, набряклі отрутою, ось-ось мали розірватися!
Не бажаючи змиритися з долею, Ейзенберг спробував вирватися, але двоє інших магів міцно тримали його на місці. Проти такого могутнього мага отрути, як Ферран, шансів у нього не було.
Тіла обох почали роз'їдатися, лишаючи по собі тільки шкіру та волосся. За мить чоловіки перетворилися на булькотливі калюжі — на поверхні плавали тільки волосся та скальпи. Видовище було до нудоти огидне.
— Дехто й досі зловживає іменем Магічних Асоціацій, щоб чинити обурливі злочини, наївно вважаючи, що правда ніколи не спливе. Та запевняю: від правосуддя не втечеш. Рано чи пізно кожен відповість за скоєне. Варфоломій та Ейзенберг — яскравий тому приклад... До речі, маю подякувати цим молодим магам за викриття. Дякую вам від імені Азійської Континентальної Магічної Асоціації! — розіграв праведну виставу Ферран, щойно розправившись із власними людьми.
Для Мо Фаня ці слова смерділи гірше, ніж калюжі на землі.
— Звісно, і я маю понести відповідальність. Особисто відвідаю родини постраждалих, щоб втішити їх. Скажу, що покарав винних у загибелі їхніх дітей... Президенте Су, вас задовольняє такий фінал? Якщо забажаєте чогось іще — я готовий узяти відповідальність на себе! — похмуро поцікавився Ферран.
Ферран сам зголосився розправитися зі своїми людьми — його звичний спосіб жертвувати пішаками заради власного порятунку. Усі дивилися на нього з холодною зневагою, та ніхто не наважився викрити його прилюдно.
— Вас задовольняє такий фінал? — Су Лу перевів погляд на Мо Фаня та решту.
Мо Фань не міг повірити, наскільки абсурдно це прозвучало. Чи задовольняє їх такий фінал? Хіба це не те саме, що ґвалтівник питає жертву, чи зручна їй поза, в якій він її бере?
— Віддайте нам дитячі серця! — Му Нінсюе розуміла: подальші балачки не мають сенсу.
Хіба знищення Варфоломія та Ейзенберга щось насправді змінило? Існував попит на шкіри тварин — тому мисливці йшли на полювання. Мисливців зрештою впіймали, а що з тими, хто ці шкіри замовляв?
Чому правда завжди виявлялася такою гіркою? Здавалося, ніби покарання Варфоломія за жорстокі вбивства дітей втратило будь-який сенс, щойно розкрилася вся картина.
— Серця вже стали частиною Ритуалу. Дракони й Тирани — одвічні вороги. Первісною силою стародавніх Тотемних Звірів ми активуємо отруту в серцях Титанів. Коли дракон вдихне цю отруту, його легені уразяться, і він не зможе видихати полум'я. А дихання — найсмертоносніша зброя дракона, — пояснив Ферран замість Су Лу.
Ось у чому крилася справжня причина. Вони намагалися нейтралізувати драконове дихання, щоб мати бодай якийсь шанс здолати його!
Серце Му Нінсюе вкрилося кригою, щойно вона почула ці слова. Перед очима постали родини, що оплакували зниклих дітей, і та дитина, яку вони поховали власними руками. Образа й лють усередині неї поступилися місцем виснаженню й глибокій відразі до всього світу. Навіть повітря, яке вона вдихала, здавалося їй бридким.
— Схоже, ви все ще не задоволені, — зауважив Су Лу.
— Майстре Су Лу, ми готувалися до цього роками. Розберемося з ними, коли покінчимо з драконом, якщо вони й далі будуть незадоволені... — запропонував старий маг Європейської Континентальної Магічної Асоціації.
— Атож, зосередьмося на драконі. Він ось-ось з'явиться.
Су Лу перевів погляд на Му Нінсюе й Мо Фаня, чекаючи на відповідь.
— Продовжуйте свій Ритуал. Перепрошуємо за завдані незручності, — сказала Му Нінсюе, розвертаючись. З неї було досить.
Му Нінсюе й від природи була крижаною, але тепер, коли вона відвернулася, її аура зробилася ще холоднішою і геть безживною.
Мо Фань, побачивши реакцію Му Нінсюе, поділяв кожне її почуття.
Їхня ненависть здіймалася хвилями, застрягши в горлі, наче кістка. Гніву вистачило б, щоб підпалити небо, — та все, на що вони спромоглися, це розчарування, побачивши байдужість цих людей.
Чому все так вийшло? Може, ті, кому судилося померти, досі сміються з них, десь у темряві...