Кривава сторінка перегорнулася сама собою, і з неї виринула мумія, що випромінювала неймовірну міць. Як і попереджав Шрів, аура ненависті від неї була такою моторошною, що решта мало не знепритомніла на місці!
— Залазьте в черево мого мерця! — скомандував Шрів.
Гірка Пилова Мумія раптом схопилась за живіт і безжально роздерла його, оголивши огидне нутро. Не зважаючи на реакцію решти, Шрів миттю шмигнув усередину створіння. Інші завмерли на місці — такого повороту з маскуванням вони точно не очікували...
— Швидше, чого стоїте? Лізьте сюди! — Шрів висунув закривавлену голову з черева, побачивши, що ніхто не поспішає за ним, і загорлав на все горло. Від такого видовища команду знудило ще дужче.
Над ними формувалась сіра буря, що, здавалось, складалась із тисяч демонічних птахів, які кружляли в небі. Їхні тіла не торкались одне одного, і крізь них можна було вільно пройти. Вони скидалися на довгих примар: дві третини силуету нагадували гігантського демона, а решта поступово розтавала в тонку димку!
Моторошні крики не вщухали ні на мить, проникаючи прямісінько в мозок і оглушуючи. Порахувати змучені душі, що кружляли в цій бурі, було годі й намагатися. Духи прагнули розірвати на шматки будь-яку істоту, чиє життя було кращим за їхнє, — аби ті теж скуштували нестерпних тортур!
— Залазьте всередину, бо самі станемо одними з них! — Мо Фань пірнув у черево Гіркої Пилової Мумії, відчувши небезпеку.
Розмірами мумія нагадувала невелику дерев'яну хижку, а її черево якраз уміщувало всіх. Затамувавши подих, вони намагались не вдихати гниле повітря всередині мерця.
Спершу Мо Фаню здалося, що в шлунку нежиті ще лишається трохи вільного місця, та щойно туди набилась решта команди, усіх притиснуло одне до одного впритул. На щастя, нутрощі Гіркої Пилової Мумії виявились доволі еластичними — трохи роздулись, звільнивши місце для решти.
— Намагайтесь дихати якомога менше, я зараз запечатаю рану, — попередив Шрів.
— Якого біса означає "дихати якомога менше"?!
Хіба взагалі можливо контролювати кількість вдихів?
Не чекаючи подальших скарг, Шрів активував закляття, і рана на животі мумії зімкнулась, замкнувши їх усіх усередині власного слуги.
Змучені душі ринули вниз із неба, наче сірі хмари раптом обвалились на землю. Моторошні крики та верески лунали у вухах, мов сирени, — здавалось, ще трохи, і голови просто розлетяться на друзки!
Змучені душі явно вловили запах живих людей. Минуло чимало років відтоді, як остання жива істота ступала на землю поблизу Пірамід Гізи, тож душі, зголоднілі за нагодою вилити накопичену ненависть, усі як одна кинулись до землі.
Та щойно черево Гіркої Пилової Мумії зімкнулось, запах живих людей безслідно розчинився в повітрі.
Живі люди мали власний, неповторний запах, та й повітря, яке вони видихали, суттєво відрізнялось від того, що видихала нежить. Саме за цими відмінностями мерці та змучені душі й вистежували живих істот, адже їхній зір лишався ненадійним — а дехто взагалі не мав очей...
Одна велетенська змучена душа впритул наблизила обличчя до Гіркої Пилової Мумії, силкуючись розшукати запах живих людей, що на мить майнув поруч. Та вловила лише гнилий сморід самої мумії.
Незадоволена невдачею, душа зрештою знайшла кілька клаптиків старої газети — хоч на них зігнати роздратування — обурена тим, що велетенська Гірка Пилова Мумія вже, вочевидь, зжерла живих істот раніше за неї.
Решта змучених душ теж кружляла неподалік, шкодуючи, що спізнились. Гірка Пилова Мумія виявилась спритнішою за них усіх!
Ці мстиві духи не вирізнялись особливим розумом. Зрозумівши, що поживитись нічим, вони незабаром розлетілись хто куди.
Золотий валун повільно відсунувся вбік від стіни Великої Піраміди Гізи, відкривши непроглядно-чорну діру. Пил довкола неї миттю затягнуло у вихор.
Саму діру неможливо було помітити, доки не побачиш спіраль пилу, що спершу охоплювала крихітну ділянку, а тоді розросталась на цілий кілометр. Маленький отвір у Піраміді нагадував лійку, у яку вливалося гігантське золоте торнадо, затягуючи і пісок, і змучені душі просто всередину!
Побачивши це, змучені душі кинулись навтьоки, рятуючи свої життя. Для них потрапити в Піраміду означало опинитись у справжній м'ясорубці — душі неминуче розірвало б та розсіяло без сліду!
Вони з усіх сил намагались утекти, та сила вихору лише наростала. Вона виявилась настільки потужною, що здирала навіть товстий шар пустельного піску в радіусі свого впливу. Змучені душі й самотні духи, що блукали вдалині, одна по одній зникали в тій ненажерливій дірі...
Сіра хмара ненависті накопичувалась довго, а тепер її повільно затягувало в бездонну прірву всередині Піраміди. Змучені душі нагадували риб'ячі зграї, підхоплені шаленою течією, — хай як вони пручались, але вирватись було вже неможливо!
Крики агонії безперестанку лунали у вухах групи. Гірку Пилову Мумію теж підхопило й затягнуло силою вихору в діру, її вузький мерзенний шлунок безперервно крутило й вивертало. Залишалось тільки дивуватись, навіщо Шрів взагалі просив дихати менше — як, цікаво, це можна було зробити, коли слиз і кишки в череві мумії перекочувались туди-сюди без жодного спочинку?!
Усіх мучила нудота протягом цієї "зручної" подорожі до Потойбіччя. Спуск тривав довго, у цілковитій темряві, під оглушливий гуркіт. Ніхто не знав напевне, спрацював їхній план чи ця дорога веде прямісінько в пекло. Хай там як, Мо Фань відчував: ще трохи — і він просто знепритомніє.
Рівень кисню в череві Гіркої Пилової Мумії стрімко падав. Ті, хто опинився всередині, задихались від власних тортур. Дехто вже подумував розірвати черево й вирватись назовні будь-якою ціною.
Пролунав гучний вибух — і щось із тріском розірвалось. Мо Фань устиг зрозуміти лише те, що його відкинуло вбік, перш ніж він з усієї сили гримнувся об міцну стіну.
Голова йшла обертом, орієнтуватись у просторі не вдавалось узагалі. Лише за кілька хвилин зір повернувся, і думки почали складатись докупи.
Мо Фань чудово знав: усередині Піраміди на кожному кроці чекає небезпека. Швидко озирнувшись, він виявив, що опинився у квадратній прихованій камері!
Довкола здіймались масивні стіни з бездоганно рівними краями — щілини між кам'яними блоками були тоншими за волосину.
Квадратна кам'яна камера сягала близько тисячі метрів завдовжки, а висота її губилась десь у темряві.
Як для прихованої камери, тут виявилось напрочуд просторо — навіть більше за розміри самої Піраміди зовні. Втім, Мо Фань добре знав: простір усередині щонайменше в кілька сотень разів перевищує зовнішні обриси споруди. Дехто стверджував, що внутрішній простір стиснутий і водночас розтягнутий магією, інші наполягали, що Піраміда — це портал до іншого Виміру, справжній вхід у Потойбіччя!
— Гей, де всі? — гукнув Мо Фань.
— Я в тебе під ногами, — озвався знизу голос Чжао Ман'яня.
Мо Фань квапливо відступив і побачив товариша, що лежав на підлозі, суцільно вкритий смердючим слизом. Вигляд у нього був такий, наче він утратив будь-яке бажання жити далі.
— Старий Чжао, годі валятись, застосуй Водяне Закляття і сполосни мене, бо відчуття просто жахливі, — дорікнув йому Мо Фань.
— У мене, може, множинні переломи кісток, а ти вирішив зробити з мене душову кабіну?! — обурився Чжао Ман'янь.
Попри бурчання, він усе ж наклав Водяний Бар'єр. Потоки води обмили обох, наче шовкові стрічки, змиваючи весь бруд дочиста.
Щойно липкий слиз зник із тіл, обидва відчули неабияке полегшення. Чжао Ман'янь пробурмотів:
— Тобі не здається, що ми щойно проїхались у возі з гноєм, який зірвався зі скелі?
— Потім побалакаємо, треба знайти решту. Якщо всі мертві — доведеться шукати вихід самотужки, — сказав Мо Фань.
— Тут темно, хоч в око стрель, запали вогонь, — попросив Чжао Ман'янь.
— Ти ж, дідько, Маг Світла!
— А, точно! — Чжао Ман'янь жбурнув у повітря Сяйво Світла. Воно освітило все довкола, заповнивши холодну й темну камеру.
Промінь ковзнув по стінах, вихопивши з темряви моторошних, худорлявих істот із порожніми очницями, що стискали в руках закривавлені гаки й сокири. Дивні потвори ледь підняли голови, витріщившись на світло в повітрі, — вочевидь, такого дива вони ще ніколи не бачили.
Невдовзі погляди істот перемістились на Мо Фаня й Чжао Ман'яня, які щойно застосували закляття. Крижана аура вбивства й ненависті миттю оточила їх з усіх боків — двох пухких зайців, що якимось дивом опинилися в самому серці зграї зголоднілих демонів-людожерів!
— Трясця, та ми потрапили просто в лігво монстрів! — Чжао Ман'янь підскочив від жаху.
Хіба це не мав бути звичайний вентиляційний отвір? Звідки тут узялося стільки демонічних тварюк?
— Це Кати Потойбіччя, вони полюють на самотніх духів... — пробурмотів Мо Фань.
Катів Потойбіччя рідко коли зустрінеш у зовнішньому світі. Більшість часу вони проводили у величезних гробницях, служачи своїм господарям. Амбітному володарю нежиті було замало вбивати живих істот заради поповнення армії — доводилось ще й затягувати до власної гробниці слабшу нежить, щоб гартувати міць свого війська!