Ізіша покинула Залу Божеств. Її байдужа усмішка закарбувалася в пам'яті Мо Фаня, ще більше переконуючи його в тому, що залишити Є Сінся в Храмі Парфенону було величезною помилкою. Як Є Сінся взагалі могла перехитрити таку жінку? Коли люди поклонялися їй за здатність воскрешати мертвих і зцілювати поранених, коли падали навколішки на сходах перед її крижаним палацом, вони й подумати не могли, що ця монструозна жінка насправді пожирала їх, не залишаючи навіть кісток. Навіть ті, хто перетворився на духів мертвих, не підозрювали, що саме вона була винна в їхній смерті!
Альпійський Університет і Храм Парфенону здавна були запеклими ворогами. Ізіша, вочевидь, відчувала те саме. Вона використала Юрію, яка так пристрасно захоплювалася магією, а потім зманіпулювала сильною заздрістю Едіт, щоб завдати Альпійському Університету нищівного удару. Через це вона навіть налагодила дружні стосунки з наймогутнішим кланом Європи, заручившись підтримкою впливової фракції!
Він постійно чув про те, якою безжальною правителькою була Ізіша в минулому, але тепер настала його черга стати пішаком у її грі. Від однієї лише думки про це мороз ішов по спині, і чим більше він про це думав, тим страшніше йому ставало!
Мо Фань рушив за служницею до кімнати Бріанки. Він усе ще вагався, чи варто розповідати їй правду.
У Мо Фаня не було жодних доказів. Власне кажучи, коли стався інцидент із Юрією, Ізіша досі лежала у своїй кришталевій труні. Однак Мо Фань був абсолютно впевнений, що саме вона смикала за ниточки з-за лаштунків, побачивши її тут. З реакції Ізіші, коли він згадав ім'я Едіт, було очевидно, що вона чудово знає, хто це така!
Едіт, найімовірніше, була пішаком, якого старі поплічники Ізіші впровадили в Альпійський Університет. Хтось, певно, навмисно розпустив чутки про рішення Юрії приєднатися до Храму Парфенону, щоб зруйнувати репутацію школи.
Єдиним способом довести свої здогадки було запитати Едіт. Ізіша нізащо не розкриє своїх карт!
— Це хатина пані Бріанки. Будь ласка, подзвоніть у цей дзвіночок, якщо захочете повернутися до Зали Божеств. Ми відправимо сани, щоб вас забрати, — ввічливо промовила служниця.
— Гаразд, — кивнув Мо Фань.
Мо Фань постукав у двері. Запитавши, хто там, Бріанка дозволила йому увійти.
Знадвору було страшенно холодно. Вітер завивав з неймовірною силою, жбурляючи густий сніг, але всередині хатини було надзвичайно тепло. У каміні яскраво палав вогонь. Чиста і затишна кімната була добре освітлена, навіть незважаючи на те, що світло було вимкнене.
— Що сталося? Чому ти не відпочиваєш? — Бріанка щільно причинила двері, щоб вони не скрипіли від вітру.
— Я... я думав провідати Едіт, — відповів Мо Фань.
Його висновки були здебільшого припущеннями. Він не знав, чи доречно комусь про це розповідати зараз. Це могло б лише додати гніву та тривог на плечі жінок Альпійського Університету. Вони й так посварилися з Касасами. Якщо вони кинуть виклик ще й Храму Парфенону, Альпійському Університету доведеться сидіти тихо по всій Європі щонайменше з десяток років. Це був один із наслідків протистояння з могутніми фракціями!
— Вона перебуває під вартою. Тобі доведеться пройти купу процедур, щоб отримати дозвіл побачитися з нею особисто. Зрештою, лише люди зі Священного Суду мають право допитувати ув'язнених, — швидко відказала Бріанка.
Мо Фань помітив, що вона поводиться трохи дивно.
— Щось не так? — запитала Бріанка.
— Нічого, я просто не розумію, навіщо їй було накладати прокляття на Герра Касаса. Якщо вона справді екстремістка, яка так турбується про Альпійський Університет, вона мала б знати про наслідки будь-яких дій щодо нього... — спробував натякнути Мо Фань.
— Ох, мабуть, ти дуже втомився після всього, що сталося. Тобі не варто більше про це думати. Знадвору, напевно, дуже холодно. Я заварила чай, випий трохи, щоб зігрітися. Краще б ти потурбувався про себе. Рейни так легко тобі цього не пробачать! — Бріанка підійшла ближче до каміна.
Мо Фань випадково поглянув на стіну. Світло від каміна якраз відбивало силует Бріанки. Її стрункі ноги та ідеальні вигини виглядали вкрай звабливо в постійному мерехтінні полум'я.
У кімнаті було дуже тепло. Бріанка перевдягнулася в лляні штани — мабуть, ще не звикла до тісних джинсів. Очевидно, це був її одяг для сну за межами школи. Вона не очікувала, що хтось завітає до неї в такий час. Подумавши, що в Мо Фаня якась важлива розмова, вона просто забула перевдягнутися.
Спершу Мо Фань милувався тінню Бріанки. Потім він перевів погляд на її ноги й повільно подивився вгору...
Вдосталь намилувавшись тілом жінки, Мо Фань зупинив погляд на її обличчі. Окрім захоплення її вродою, він глибоко перейнявся старою приказкою зі своєї батьківщини: завжди знайдеться хтось кращий за тебе!
Спочатку Мо Фань вважав свою культивацію цілком вражаючою. Він був переконаний, що мало хто може зрівнятися з ним, якщо не брати до уваги літніх магів, але якби він зіткнувся з Бріанкою в бою, вона б просто вибила з нього все лайно!
Бріанка була верховною магесою, і, найімовірніше, всі чотири її елементи досягли верховного рівня. Її статус в Альпійському Університеті поступався лише Сейлан, що вказувало на те, що вона була експертом навіть серед верховних магів!
Гайді вже була сильним супротивником для Мо Фаня. Якби в нього не було трьох вогнів рівня Душі та можливості накопичити енергію, йому було б украй складно перемогти її в поєдинку. З Бріанкою все було ще божевільніше; Мо Фань навіть не знав, чи зможе він досягти верховного рівня в її віці, а всі чотири її елементи вже були на верховному рівні...
Якщо говорити про монстрів, то саме Бріанка була справжнім монстром серед них! Мо Фань ніяк не міг збагнути, чому хтось настільки сильний тримається так осторонь мирського успіху?
— Перепрошую, здається, я була трохи заклопотана шкільними справами, тому не змогла добре відпочити, або ж погода тут надто холодна. Мені трохи нездужається, — пояснила Бріанка, коли їй здалося, що Мо Фань щось помітив, оскільки він постійно витріщався на неї.
Мо Фань швидко опанував себе. Він здивовано випалив: — Ти захворіла?
— Мгм, лише невелика гарячка. Я випила чаю із Сідачем після вечері. Зі мною все буде гаразд, якщо трохи відпочину, — Бріанка підійшла до нього з чашкою чаю. Вона нахилилася вперед і поставила її на столик біля Мо Фаня.
Мо Фаня миттю огорнув сильний аромат. З такої близької відстані він навіть зміг розгледіти рум'янець на її обличчі.
— О, тоді, мабуть, я не буду тебе більше турбувати, щоб ти змогла лягти спати раніше. — Мо Фань був неабияк здивований, що така сильна жінка могла захворіти. Це лише підкреслювало, наскільки слабкими були людські маги!
— Все гаразд, я так і не мала нагоди висловити тобі свою вдячність. Тобі варто випити трохи чаю, щоб зігрітися, — Бріанка заговорила трохи швидше. Її голос звучав якось дивно...
Мо Фань подивився на жінку і помітив, наскільки розчервонілося її обличчя. Її очі нагадували срібний місяць, але здавалися трохи розгубленими. Вони не були такими чистими, як озеро, якими були зазвичай. До того ж, вона стояла дуже близько до нього і дихала нерівно.
— Зачекай, що ти сказала, ти випила? — запитав Мо Фань, щось пригадуючи...
— Чай із Сідачем, той самий чай, що я щойно заварила. — Бріанка зробила кілька ковтків зі своєї чашки.
Бріанка відчула, як її тіло стає гарячішим після кількох ковтків чаю. Гарячий напій обпік їй горло і перетворився на пориви гарячого повітря, що вирували всередині. Не лише голова йшла обертом, а й серце шалено калатало щоразу, коли вона дивилася на чоловіка перед собою!
Мо Фань був достатньо досвідченим, щоб відрізнити хвору жінку від жінки під впливом афродизіака. Бріанка не виявила жодної реакції, коли вперше випила афродизіак низької якості в школі. Однак дія основних інгредієнтів препарату все ще залишалася в її організмі. Щойно бракуюча трава Сідача була додана, він запрацював як афродизіак, саме так, як і було задумано!
-Хіба цей ефект не надто запізнілий?!-
— Я... я взагалі-то хотів поговорити з тобою про Едіт... — Мо Фань швидко змінив тему.
— Давай не будемо про неї, усе вже сталося, — Бріанка відмахнулася від цієї теми.
— Тоді я, мабуть, піду, якщо тобі недобре... — У Мо Фаня виникло непереборне бажання втекти.
Ефект лише починався. Бріанка могла ще не розуміти, що з нею діється, але вона явно не була дурною. Зрештою вона збагне, що відбувається. Вона могла б просто вбити його за те, що він нею скористався, тому краще було тікати просто зараз!
— Усе справді гаразд, я теж хотіла з тобою поговорити. — Бріанка не дала йому піти. Вона недвозначно натякала йому залишитися.
Мо Фань щиро вірив, що цього разу він добряче влип. Хоча спочатку він і сподівався, що препарат подіє, він чудово розумів, наскільки серйозними можуть бути наслідки. Він не міг дозволити собі просто плисти за течією; на кону було його життя!
— Поговоримо завтра, коли тобі стане краще... — випалив Мо Фань.
— Я тобі огидна? — в очах Бріанки майнула образа, коли вона побачила, як Мо Фань поспішає піти. За звичайних обставин Бріанка ніколи б не зробила нічого подібного.
Він перегнув палицю! Йому кінець!
— Ні, справа не в цьому, просто я думаю, що тобі час відпочити, бо вже пізно, і з мого боку було б нетактовно тебе турбувати, — ніяково пояснив Мо Фань. Бріанка стояла просто перед ним. Він не міг просто відштовхнути її й піти. Він постійно повторював, що йому треба йти, але його тіло було надзвичайно чесним. Йому було важко зрушити з місця!
Чоловічі тіла були страшенно дратівливими. Починаючи з пубертатного періоду, у їхні мізки був закладений інстинкт, ніби від самого Бога: звалити кожну жінку на землю.
Через це чоловікам було вкрай важко протистояти спокусі. Це було схоже на спробу подолати спрагу. Сила волі, необхідна для опору, виходила за межі людського розуміння. Навіть прокинутися рано-вранці для багатьох було величезним випробуванням...
Люди мусили навчитися контролювати себе. Інакше чим би вони відрізнялися від тварин? Але це було не просто питання самоконтролю та зусилля волі, це був ще й бунт проти самого Бога!
Мо Фань відчув, що ладен вибухнути! Він волів би вбити ще кількох Червоних Кардиналів, аніж терпіти такі тортури!
— Що сталося? Тобі теж недобре? — наївно поцікавилася Бріанка, побачивши реакцію Мо Фаня.
Мо Фаню здавалося, ніби по його тілу повзають мурахи. Він міг би легко полегшити свої страждання, зробивши лише один крок уперед, але ж він поклявся бути святим. Як він міг... як він міг так легко піддатися своїм бажанням... він згадав, що двері були замкнені зсередини. Бріанка, певно, щільно їх причинила, щоб вітер не задував до кімнати.
-Га? І з якого це дива я запам'ятав таку дрібницю?-