Му Гуанцін виглядав дещо зніяковілим, але швидко повернув серйозний вираз обличчя і відповів:
— Ми припускаємо, що біла лава — це ядро вогняної жили на дні кальдери, де метеорит врізався в гору. Якщо ми не помиляємося, її температура має бути достатньо високою, щоб спалити істоту рівня Правителя на попіл за хвилину.
— Ви що, бляха, знущаєтеся?! — несамовито загорлав Чжао Ман'янь.
— Біла лава має з'являтися лише у визначених місцях, тому нам потрібен викликаний звір Елемента Вогню, щоб перетнути її та встановити просторові координати. Ніхто з нас ніколи там не був, тож вам доведеться діяти по ситуації. Якщо не знайдете способу подолати білу лаву, доведеться повертатися за допомогою сувоїв простору, — пояснив Му Гуанцін.
Викликаний звір Елемента Вогню — це, вочевидь, була Маленька Полум'яна Белль.
Іншими словами, біла лава знаходилася на самому дні вулканічного озера. Вона мала найвищу температуру і могла спопелити будь-що від найменшого дотику. Навіть істота рівня Правителя не мала жодних шансів вижити в такому жарі. Такі просунуті маги, як вони, перетворяться на попіл, якщо хоча б одна крапля білої лави впаде на них!
Єдиним способом подолати білу лаву було використання сувоїв простору.
Проте використання сувоїв несло в собі безліч ризиків, особливо коли вони гадки не мали, скільки стін, каменів чи перешкод їх оточує. Безрозсудне використання сувоїв простору гарантовано призвело б до їхньої загибелі. Саме тому хтось мав спершу перетнути білу лаву і встановити координати, куди їх перенесуть сувої!
Тільки так вони зможуть телепортуватися в потрібне місце!
— Ваше завдання буде виконане, щойно ви встановите просторові координати. А розкопки залиште таким професіоналам, як ми, — безтурботно підсумував Му Гуанцін.
Вони ще раз обговорили план дій. З'ясувалося, що в них є лише один сувій простору. Зараз він знаходився в Му Чжуочена, який і сам був магом простору. Цей надзвичайно рідкісний магічний сувій надав їм клан Му. Мо Фань був би щасливий залишити його собі як гарантію безпеки, але навряд чи Му Чжуочен погодився б його віддати.
Усі магічні сувої були великою рідкістю. Лише одиниці фракцій мали майстерність для їх створення, не кажучи вже про таку розкіш, як сувій простору. Мо Фань уже бачив, як Аша'руя використовувала такий на вершині Гори Тирана. У нього досі мурашки бігали по спині, коли він згадував тіні велетенських істот над хмарами і гігантську руку, що нависла над ними.
Цього разу клан Му справді виклався на повну, запропонувавши використати сувій простору, який вони берегли як сімейну реліквію. Не було нічого кращого за сувій простору для втечі; відстань, яку він міг подолати, значно перевищувала можливості Миттєвого Стрибка!
Миттєвий Стрибок Мо Фаня міг перенести його менш ніж на триста метрів. Стінки вулканічного озера явно були товщі за тисячу метрів, тож він не міг телепортуватися з нього таким чином. Думка про те, що він може випадково телепортуватися просто в лаву, уже неабияк тиснула на його психіку...
Після завершення підготовки команді залишалося лише дочекатися слушного моменту для стрибка у вирву.
Му Гуанцін не відривав очей від вулканічного озера. Він чекав на тривалішу паузу між вибyхами, щоб дати сигнал.
Щоразу, коли внаслідок вибyxу утворювалася порожнина, лава розліталася в усі боки. Літати над лавою було самогyбством, тому команді залишалося лише терпляче чекати на краю, поки порожнина не утвориться ближче до того місця, де вони стояли.
Чекати довелося довго. Порожнини з'являлися нечасто, а через розміри вулканічного озера більшість із них виникала або ближче до центру, або на протилежному боці від команди...
— Ось воно, наступна дуже близько до нас! — вигукнула Дунфан Лінлін.
— Не підійде, вона не протримається довго. Порожнина заповниться ще до того, як ви дістанетеся дна, — похитав головою Му Гуанцін.
— Але ми вже так довго чекаємо.
— Ми не можемо дозволити собі поспішати.
— Здається, вітер дме в наш бік. Лава може долетіти до нас. Може, оберемо інше місце? — запропонував Мо Фань.
— Почекаємо тут, майте терпіння.
Му Бай відігравав важливу роль у команді як маг льоду. Не кожен маг міг похвалитися винятковим імунітетом до вогню. Ті, хто мав спускатися у вулканічне озеро, вже одягли магічне спорядження Елементів Льоду та Води, але все одно ледве витримували спеку. Що довше вони чекали, то нестерпнішим ставав жар.
— Тримайтеся. Я знаю, що це важко, але наш шанс може з'явитися будь-якої миті. Звісно, є ймовірність, що нам доведеться простояти тут цілий день... — намагався підбадьорити команду Му Гуанцін.
— Такими темпами я залишуся без сил ще до того, як ми спустимося, — пробурчав Чжао Ман'янь.
Му Бай уже витратив чимало енергії. Гірше того, через сильний вітер лава постійно летіла в їхньому напрямку.
— Дідько, звідки взагалі взявся цей вітер? До цього ж був повний штиль! — вилаявся Чжао Ман'янь.
Му Бай звів очі до неба. Раптом він помітив, що густа хмара вулканічного попелу поступово розсіюється, ніби хтось стягує помаранчево-коричневий туман на захід...
Вітер був настільки сильним, що міг здути вулканічний попіл?
З якоїсь причини Му Бай несподівано згадав слова Сяо Чжоу, тієї дівчини, сказані минулої ночі...
"Тоді ти мусиш обов'язково повернутися. Західний вітер Куньлуня почне дути післязавтра вночі. Він розжене всі хмари та куряву, і небо стане кришталево чистим. Якщо прийдеш сюди ще раз, то побачиш ті самі зорі, про які я казала."
Західний вітер Куньлуня?
Хіба це не означало, що вітер здує і вулканічний попіл?
Му Бай миттєво перевів погляд на розпечену скелю, на яку до цього не звертав уваги.
Він був абсолютно приголомшений побаченим: розпечена вершина, яку раніше приховував вулканічний попіл, тепер височіла на видноті. Вона була гострою, мов меч, що владно вказував у небо. Він міг розгледіти, як на її вершині повільно розгортається пара гігантських червоних крил. Це було неймовірне видовище, незважаючи на чималу відстань між ними!
Західний вітер Куньлуня розігнав хмару вулканічного попелу!
Му Бай також згадав слова Му Гуанціна про те, що правитель Сонячного Хребта в певні періоди бував вельми неспокійним. Невже він мав на увазі час, коли дув західний вітер Куньлуня?!
— Дідько, чому вітер мусив здійнятися саме зараз?! — вигукнув Му Гуанцін, нарешті усвідомивши, що відбувається.
Сяо Чжоу виросла в цих краях. Вона, можливо, й не була магом, але чудово зналася на змінах пір року в горах Куньлунь. Вона знала точний день, коли почнеться сильний вітер... Му Бай дізнався про це ще напередодні, але йому й на думку не спало пов'язати ці дві події!
Він не думав, що вулканічний попіл, на який вони покладалися, щоб приховати свою присутність від зору та відчуттів створіння, здує західний вітер Куньлуня!
Тепер вони дійсно опинилися в скрутному становищі. Група людей над вулканічним озером виявилася абсолютно беззахисною перед гордим поглядом великого правителя. Істота такого рівня безперечно мала гострий зір. Вона могла легко зафіксувати їх навіть із такої відстані!