Сфінкс загальмував, врізавшись у кількох Монархів Підземних Жаб. Удар Мо Фаня залишив на його обличчі кілька тріщин. Крові не було видно, але було очевидно, що Сфінкс зазнав пошкоджень.
Сфінкс люто заревів на Мо Фаня з відстані близько восьми кілометрів.
Як Бог Смерті Єгипту, Сфінкс мав майже неперевершений статус. Минула ціла вічність відтоді, як хтось наважувався кинути виклик його авторитету, але ця людина спромоглася завдати йому ран! Гідність Вищого Правителя була недоторканною. Єдиним способом помститися було знищити цю людину!
Сфінкс твердо став на лапи. Він не покладав жодних надій на цю нікчемну армію нежиті. Вони не тямилися від радості, коли випадала нагода вирізати слабких людей, і знали безліч способів катyвання своєї здобичі, але виявлялися абсолютно марними перед лицем справжньої загрози. Їхня кількість не мала жодного значення. Усе зводилося до того, що брудну роботу доведеться виконувати самому Сфінксу!
До того ж, йому необхідно було продемонструвати Осірісу свою міць. Інакше той міг би подумати, що він почав старіти...
— Чого ти, в біса, ревеш? Просто вбий його, розірви на шматки негайно! Хочеш сказати, що ви всі разом не можете впоратися з якоюсь нікчемною людиною?! — роздратовано прогарчав Холодний Принц, стоячи на голові Монарха Підземних Жаб.
Холодний Принц ніяк не очікував, що якийсь дрібний маг просунутого рівня володіє такою колосальною силою. Навіть його "божественна форма" виявилася безсилою проти юнака. Він навіть міг самотужки протистояти цілій армії нежиті!
Холодний Принц розумів, що Мо Фань лише намагається виграти час. З Великої Піраміди Гізи продовжували виходити безліч могутніх створінь Потойбіччя. Проте, якщо жителі Північної Долини встигнуть евакyюватися в безпечне місце, йому буде вкрай важко накопичити достатньо ненависті для отримання нової сили!
Велика Стіна вже дала жителям Північної Долини чимало часу для евакyації. Холодний Принц не міг дозволити, щоб один-єдиний маг зірвав його план із захоплення людського світу створіннями Потойбіччя. Якби тут була присутня вся армія нежиті, навіть кілька Демонізованих Мо Фанів навряд чи змогли б їх зупинити!
Почувши набридливе дзижчання мухи над вухом, Сфінкс обернувся. Він кинув на Холодного Принца крижаний погляд!
Б-У-У-М!
Сфінкс підняв лапу і без жодного жалю вгатив по голові Монарха Підземних Жаб!
Голова Монарха миттєво розлетілася на друзки. Цей удар також переламав більшість кісток Холодного Принца і вбив його в землю.
Холодний Принц і так уже був серйозно поранений, а вивільнення смертельного чорного смогу висмоктало з нього чимало життєвої сили. Удар Сфінкса залишив його напівживим, розпластаним на землі.
— Трясця!... Це я привів вас сюди з Єгипту! Це я викликав вас у цей світ! Ти маєш бути мені вдячний, ти маєш мені поклонятися! — несамовито заверещав Холодний Принц.
Відколи з'явилися Темний Фараон Змій, Володарка Скорпіонів Медуза та Сфінкс, вони не виявили до нього ані краплі поваги. Лише Монархи Підземних Жаб, які тягнули Велику Піраміду Гізи, наче раби, покірно виконували накази Холодного Принца. Проте ці Монархи не могли витримати навіть одного удару Мо Фаня. До того ж, вони були надзвичайно повільними і майже безмозкими. Навіть об'єднавши зусилля, усі Монархи Підземних Жаб ледве змогли б протистояти Демонізованому Мо Фаню!
Увігнавши Холодного Принца в землю, Сфінкс успішно позбувся галасу, що так його дратував. Він люто втупився в Мо Фаня вдалині.
Що більше ран отримував Мо Фань, то більш нестримною ставала його демонічна кров. Він не збирався гаяти час на переглядки зі Сфінксом. З неймовірною швидкістю він помчав через ущелину, перехопивши ініціативу й атакувавши Сфінкса першим!
Сфінкс не завдав йому особливої шкоди. Настала черга Демонізованого Мо Фаня пригощати!
Мо Фань був огорнутий кількома шарами полум'я, нагадуючи сліпуче сонце, що котиться каньйоном. Люте полум'я обрушилося на Сфінкса, відкинувши велетенську істоту аж до самої фортеці Північної Варти!
Фортеця вже давно була захоплена армією нежиті і тепер була вкрита суцільним морем мерців. Незліченна нежить загинула, коли битва між Сфінксом і Мо Фанем перемістилася туди. Під нищівною міццю істот рівня Правителя вони не могли прожити й секунди...
Створіння Потойбіччя, що йшли в авангарді, інстинктивно сповільнилися, побачивши, як їхнього ватажка відкинуло аж до фортеці. Вони вагалися: чи варто допомогти лідеру, чи продовжувати наступ. Місто Юйлінь уже було евакyйоване. Там не залишилося жодної живої душі!
Сфінкс підвівся на ноги з розлюченим виразом обличчя. Побачивши, що армія зупинилася, він видав гнівний рев.
Кати Потойбіччя і Двотілі Демонічні Корови миттєво рушили до наступного міста!
Ще більше створінь Потойбіччя прорвалося крізь лінію оборони Мо Фаня. Зупинити їх було просто неможливо. Чорна хвиля нежиті поглинула Юйлінь менш ніж за годину!
Кількість мерців була просто незбагненною. Мо Фань іще міг стримувати потік, що линув крізь пролом у стіні перед фортецею Північної Варти, але з обвалом нових ділянок Стіни нежить ринула в Північну Долину з усіх боків, мов повноводні ріки. Як Мо Фань міг самотужки їх усіх зупинити?
До того ж, щойно нежить минала Мо Фаня і опинялася на просторах Північної Долини, простір для них значно розширювався. Армія нежиті була нездоланною завдяки своїй чисельності. Навіть десять, навіть сто Демонізованих Мо Фанів навряд чи змогли б зупинити їх усіх!
Коли накочується такий приплив мерців, навіть найміцніші мури виявляються безсилими!
У палаючих очах Мо Фаня промайнула тінь безпорадності, коли він дивився на армію нежиті, що безупинно текла повз нього.
Мо Фань пригадав промову Директора Чжу в день, коли він став магом...
Кількість демонічних істот у сотні, а то й тисячі разів перевищує кількість людей, а маги складають лише мізерну частку людства. Єдиний спосіб виграти з такою різницею в чисельності — стати сильнішими. Кожен із них мав стати настільки могутнім, щоб самотужки знищувати десятки, сотні або й тисячі демонічних істот...
Наскільки ж сильним треба бути, щоб зупинити армію Великої Піраміди Гізи?
Наскільки сильним треба бути, щоб ніколи більше не бачити вулиць, завалених трyпами, і сліз, що ллються, немов дощ?
Чи вдалося йому виграти півдня для людей?
Здавалося, минуло менше часу, але, можливо, не набагато...
Насправді Мо Фань повністю втратив лік часу. Він був надто зайнятий битвою зі Сфінксом, Темним Фараоном Змієм та Володаркою Скорпіонів Медузою. Він навіть не знав, чи минуло відтоді хоча б півдня...
Він відчував неймовірне виснаження, але його серце, що шалено билося, все ще не було задоволене. Воно досі палало жагою до битви!
Білий мавзолей глибоко в Темній Безодні...
Небо кишіло зомбі, а земля була залита кров'ю. Усе навколо виглядало моторошним, огидним і тхнуло розкладанням, але білий мавзолей стояв непорушно, як і завжди. На ньому не було ні найменшого сліду пилу чи бруду. Ця тисячолітня гробниця здавалася б втіленням священної величі, якби не її крижаний холод!
Це був уже другий візит Чжана Сяохоу до криваво-червоного вівтаря. Він досі пам'ятав усе, ніби це сталося лише вчора. Мільйон людей на хиткому кораблі, що його жбурляють безжальні хвилі. Корабель, що будь-якої миті міг піти на дно разом із мільйоном людей на борту...
Чжан Сяохоу важко ступав по сходах. На їхній глянцевій чорній поверхні він бачив власне відображення. Весь у пилу, в роздертому одязі. Було очевидно, що дорога сюди одразу після виснажливої битви забрала всі його сили. Його хитке тіло могло впасти будь-якої миті.
Він підійшов до криваво-червоного трону і подивився на порожні чорні обладунки, що височіли на ньому.
Обладунки були порожніми. Чжан Сяохоу не відчував жодної присутності. Він навіть не знав, чи та людина взагалі сидить на троні. Можливо, він подолав цей важкий шлях абсолютно даремно.
— Головний Інструкторе! — крикнув Чжан Сяохоу з усіх сил.
Чорні обладунки не зреагували. Можливо, Чжан Сяохоу назвав його не тим ім'ям. Можливо, цей чоловік більше не був його Головним Інструктором, а став королем...
— Головний Інструкторе!
Чжан Сяохоу було байдуже, ким тепер була ця людина. Він не знав жодних королів. Він знав лише справедливого Головного Інструктора, який навчив їх битися. Багато хто загинyв під час падіння міста Бо, але багато хто вижив саме завдяки тому чоловіку в старій військовій куртці.
— Головний Інструкторе, я знаю, що ви тут, ви завжди тут... — продовжував говорити Чжан Сяохоу. Йому було все одно, чи розуміють його ці обладунки.
Голос Чжана Сяохоу луною відбивався в залі. Він глибоко вдихнув. Він розумів, що його вчинок виглядає безглуздим, але волів вірити, що його Головний Інструктор усе ще живий. Що людина всередині цих крижаних чорних обладунків — це досі його Головний Інструктор!
— Коли мені виповнилося вісімнадцять, я пішов до армії і на ваших очах пройшов шлях від новобранця до капітана. Ви завжди називали мене дурним, казали, що мені бракує розсудливості, що я не вмію пристосовуватися до обставин. Ви казали, що мені бракує таланту... Я робив усе, що ви мені наказували, я навіть перейняв більшість ваших звичок. Коли я дістався до безпечної зони в місті Бо, я розридався від власної безпорадності. Я думав, що це кінець світу. Я повністю втратив віру, аж поки не побачив, як ви зі своїми людьми безстрашно кинулися в бій з Темнокрилим Вовком. Ви допомогли мені віднайти себе. Я заприсягся стати таким самим солдатом, як і ви... Я не знав як, тому просто в усьому вас наслідував... — Чжан Сяохоу змахував сльози, що котилися по його щоках.
— Але як би я не намагався вас наслідувати, скільки б часу з вами не проводив, я зрозумів, що ніколи не стану таким, як ви. Деяким людям судилося битися наодинці. Це їхнє призначення... ось чому ви запросили до армії Брата Фаня, а не мене.
— Мушу визнати, ваше чуття вас не підвело. Брат Фань і справді видатний. Він такий самий відважний, як і ви. Я так відчайдушно намагався наслідувати вас, але так і не засвоїв найголовнішого. А він завжди вдавав, що зневажає вас, навіть не розглядаючи вашої пропозиції, але в підсумку робить те саме, що робили ви... Ви завжди представляли мене своїм старим друзям як свого найкращого учня, але я знаю, що в серці саме Брат Фань був для вас найблискучішим студентом. Він казав мені, що найбільше шкодує про те, що не встиг особисто сказати вам, що ви — та людина, яку він поважає найбільше у світі.
Чжан Сяохоу перестав звертати увагу на сльози, що текли по його щоках. Він наблизився до порожніх чорних обладунків, хоча ті й не подавали ознак того, що чули хоч слово з його вуст.
Проте Чжан Сяохоу відчував, що цей чоловік тут. Він відчував на собі його погляд!
— Ми так старалися стати сильнішими. Ми зробили все, щоб Катастрофа в місті Бо не повторилася, але коли прийшла армія нежитв і Велика Піраміда Гізи, ми відчули себе такими безпорадними і нікчемними... Брат Фань усе ще б'ється, віддаючи всі свої сили, точнісінько як ви, незважаючи на кількість ворогів, а я не зміг зробити нічого кращого, окрім як прибігти до вас...
Чжан Сяохоу почувався таким же розгубленим, як і тоді, коли втік до безпечної зони в місті Бо. Йому залишалося лише покласти всі свої надії на людину перед ним. На ту саму людину, яка вказала йому шлях у ті далекі дні.
— Я знаю, він не втече, навіть якщо його розтопчуть створіння з Потойбіччя. Він буде битися до останнього подиху...
— Я благаю вас, врятуйте його життя!
Чжан Сяохоу важко опустився на коліна перед порожніми обладунками. Він з силою вдарився головою об тверду підлогу.
Чжан Сяохоу глибоко втиснувся головою в землю. Він завжди хотів висловити свою вдячність, але його Головний Інструктор так і не дав йому шансу зробити це і попрощатися.
Чорні обладунки залишалися нерухомими. У них не проглядалося жодної іскри життя, поки Чжан Сяохоу говорив чи стояв навколішки. Здавалося, ніби чоловік його не чув, чи його там узагалі не було, або ж він чув і бачив Чжана Сяохоу, але, на жаль, він більше не був Чжань Куном. Королю Нежитв було абсолютно байдуже до життя та смерті інших.
Чорні обладунки ще довго залишалися нерухомими.
Ноги Чжана Сяохоу вже почали німіти від тривалого стояння на колінах. Він повільно підняв голову і втупився на чорні обладунки, що мовчки сиділи на троні цілу вічність.
В очах Чжана Сяохоу промайнув відблиск відчаю, але він не здавався.
— Головний Інструкторе, є одна ваша давня подруга...
— Їй усі казали, що ви вже мертві, але вона в це так і не повірила... вона сказала, що бачила вас у той день, коли звільнилася з льоду.
— Вона твердо вірить, що ви досі живі, так само, як і ми, — промовив Чжан Сяохоу, зробивши глибокий вдих.
— Вона сказала, що чекатиме на ваше повернення. Ми з Братом Фанем теж чекаємо на ваше повернення... але боюся, що після сьогоднішнього дня залишимося тільки я і вона.
На обличчі Чжана Сяохоу з'явилася крива усмішка. Сказавши це, він віддав честь і, потягнувши своє знесилене тіло, попрямував до виходу...