— Невже вона уявила себе богинею тільки тому, що організувала Катастрофу в Стародавній Столиці? Та вона навіть не змогла її знищити! — люто вилаявся Холодний Принц. — Я — найсильніший Червоний Кардинал! Незабаром увесь світ зрозуміє, що саме я володар їхніх життів!
Холодний Принц божеволів. Він люто втупився у Велику Стіну, що зупиняла поширення пошесті нежиті. Якби не ця Стіна, Північна Долина вже давно була б усіяна трyпами і кишіла мстивими духами. Це довело б його перевагу, адже він вірив, що впорається краще за Салан. У Північній Долині не залишилося б жодної живої душі!
Якщо Салан змогла вирізати мільйон людей, він виріже десять мільйонів!
— Ви всі згинете разом із нею! — плащ Холодного Принца був вкритий людськими обличчями, які раптом почали моторошно рухатися.
Здавалося, що ці обличчя — просто прикраса, але вони раптово ожили, виражаючи біль, ненависть, гнів, смуток і відчай...
Кожне обличчя відображало реакцію людини, яка зазнала нелюдських тортур.
Коли людина втрачає самовладання, вона в будь-яку мить може перетворитися на нерозумного звіра.
Ці обличчя на плащі Холодного Принца були такими ж. Вони випромінювали абсолютну відразу до світу і палке бажання знищити все навколо!
— Здохніть! — плащ Холодного Принца замайорів на вітрі.
Спотворені обличчя на ньому перетворилися на фантомів і ринули в бік фортеці Північної Варти, наче стіна диму.
Пронизливий виск і моторошні крики луною рознеслися темним небом. Ці фантоми болю не підпадали під обмеження Царства Небес, адже не мали фізичної ваги.
Вони полетіли до фортеці Північної Варти. Щоразу, коли фантом проникав у тіло бойового мага, його жертва миттєво звивалася від болю, ніби її власна воля і рішучість ламалися під вагою чужої ненависті, призводячи до повного руйнування Духовного Світу!
Хоча ці болісні спогади їм не належали, вони відчувалися неймовірно реалістично, ніби маги переживали їх особисто. По всій фортеці прокотилися крики агонії. Незліченні бойові маги були заражені цим болем. Дехто, остаточно втративши волю, навіть зістрибував із Великої Стіни.
Нежить, що скупчилася під мурами, миттєво накидалася на тих, хто падав. Від них не залишалося жодного шматочка!
— Ні, не чіпайте моїх одноплемінників, пощадіть їх, благаю, відпустіть їх, моя донька Ціціге... — кричав бойовий маг, ніби застрягши в нічному кошмарі.
Він безперервно задкував, аж поки не дійшов до краю стіни. Чжао Ман'янь кинувся до нього і встиг відтягнути назад за мить до того, як той зірвався в безодню нежиті.
— Дайте мені померти, дозвольте мені померти, благаю, не чіпайте їх, не чіпайте їх! — бойовий маг повністю втратив розум. Він продовжував бурмотіти ті самі слова, що й старий пастух.
Чжао Ман'янь і Лінлін з недовірою дивилися на бойового мага. Їм знадобилася мить, щоб оговтатися від шоку.
Вони бачили божевільну поведінку старого пастуха. Вони б навіть подумали, що цей маг і є тим самим пастухом, якби не його молоде обличчя.
— Що тут коїться? Невже в нього вселився дух того старого пастуха? Але ж старий навіть не мертвий! — вигукнув Чжао Ман'янь.
Біль ширився серед захисників фортеці Північної Варти, наче дика пошесть. Здавалося, вони успадкували болісні спогади, які людина не змогла б забути до кінця своїх днів. Вони відчували той самий відчай, від якого страждав власник цих спогадів.
— Виходить, сила злої віри справді існує? — замислилася Лінлін.
— Якої ще злої віри? — з нерозумінням запитав Чжао Ман'янь.
— Існували легенди, що деякі стародавні божества отримували свою силу завдяки повазі та поклонінню певних племен. Що більше було послідовників і що щирішою була їхня віра, то могутнішим ставало божество. Власне, стародавні Тотемні Звірі в чомусь були схожими. З іншого боку, коли ненависть, гнів і страх сягають певної межі, вони породжують злу силу, яка живить злих богів. Що сильніші емоції, то більшу силу отримують злі боги! — пояснила Лінлін.
— Це якось пов'язано з прокляттям? — запитав Чжао Ман'янь.
— Дещо схоже. Позитивна віра нагадує благословення, а зла віра — прокляття. Просто важко уявити, що хтось справді зміг накопичити цю невиразну злу віру і перетворити її на силу! — сказала Лінлін.
— Цих духів-мучителів неможливо ні вбити, ні відбити. Що нам взагалі робити? — Командир Є Хон теж був абсолютно збитий з пантелику.
Маги з вищим рівнем культивації ще могли якось опиратися духам-мучителям, але решта явно була в небезпеці. Величезна група їхніх союзників втратила розум за дуже короткий час. Вони вже самі стрибали зі стіни на вірну смерть, навіть не чекаючи, поки їх знищать люди Чорної Церкви.
— Нам треба знайти носія злої віри... Я впевнена, що це, швидше за все, Холодний Принц, — зробила висновок Лінлін.
— Як ми його знайдемо? Червоний Кардинал ніколи не покажеться. Виходить, ми приречені? — промовив Командир Є Хон.
Генерал Бінь Вей також стояла біля Магічного Сигнального Вогню. Її обличчя було смертельно блідим. Вона повністю виснажилася, намагаючись утримати Стіну цілою.
Велика Стіна не мала жодного шансу проти атак Сфінкса. Захисники також з останніх сил стримували Чорну Церкву. Падіння лінії оборони було лише питанням часу. Усе зводилося до того, скільки часу їм удасться виграти для евакуації людей із міст.
Кожна виграна хвилина могла врятувати ціле село. Саме тому Генерал Бінь Вей не хотіла здаватися!
— Ми не знаємо, де Холодний Принц. Він страшніший, ніж ми очікували. Зла віра... — Пророк не знав, що робити.
— Ми зробили все можливе. Без нас до міста Фейхуан дісталося б зовсім мало людей. Зараз принаймні половина вже мала б бути там, — зітхнув ад'ютант Генерала Бінь Вей.
— Дідько, якби ми тільки могли знайти того, у кого контракт. Ми б змогли протриматися набагато довше! — у розпачі вилаявся Чжао Ман'янь.
Вони знали, що армію нежиті не зупинити. Навіть найкращий план розсиплеться від першого ж удару, коли стикається з абсолютною силою. Усе, що вони могли зробити — це виграти трохи часу, щоб жителі Північної Долини змогли відступити до Фейхуан.
Велика Стіна впаде в будь-якому разі, але це станеться набагато швидше, ніж вони очікували...
Саме тоді, коли всіх почав охоплювати відчай, духи-мучителі навколо Магічного Сигнального Вогню раптом пронизливо заверещали. Вони покинули людей, у яких вселилися, і відступили до океану нежиті, ніби їх хтось відкликав.
Бойові маги швидко прийшли до тями. Окрім порожніх поглядів, вони здебільшого залишилися неушкодженими.
— Що відбувається? — здивовано вигукнув Командир Є Хон.
— Духи-мучителі полетіли геть! Здається, вони прямують до Монарха Підземних Жаб десь за десять кілометрів звідси! — прокричав маг з оглядової вежі.
— Це означає, що Холодний Принц там? — здивовано вигукнув Чжао Ман'янь. Проте радість на його обличчі швидко згасла. Чи допоможе їм знання місця розташування Холодного Принца? Чи є в нього бодай якийсь спосіб подолати десять кілометрів, що кишать нежиттю?
— Дивіться, криваво-червоне світло! — Лінлін вказала вдалину.
— Криваво-червоне?
— Хіба це магічне світло? До якого Елементу належить цей колір? — здивовано запитав Командир Є Хон.
— Його так чітко видно з десяти кілометрів, наскільки ж яскравим воно має бути?!
Це явно було світло, створене магією, але вони не могли розпізнати його Елемент. Це химерне світло було настільки сліпучим і владним, що пробивалося крізь мільйони мерців на відстані десяти кілометрів!
Очі Пророка розширилися, коли він вдивився вдалину.
Він уже бачив щось подібне. Коли Гірський Зомбі стрибнув на бар'єр Стародавньої Столиці, фігура в криваво-червоній аурі змогла відкинути його і виграти час для міста!
— Це Мо Фань, це Мо Фань! — захоплено випалив Пророк.
Від цього світла віяло сильною присутністю магії темряви, але водночас воно було напрочуд заспокійливим. Для цієї сили не існувало добра і зла, мало значення лише намір її користувача. Чи було серце цієї людини зіпсованим чи спотвореним, чи воно палало пристрастю, як у Мо Фаня?!
За десять кілометрів від фортеці несамовито вирувало люте полум'я. Тьмяне небо швидко заповнилося палючим вогнем. Колір полум'я був сумішшю кольору заходу сонця та червонувато-коричневого, з яким Чжао Ман'янь і Лінлін були дуже добре знайомі. Незважаючи на відстань, вони бачили, що це полум'я було набагато сильнішим, ніж зазвичай!
Хвиля жару вдарила людям в обличчя. Армія нежиті не могла витримати цього пекучого вогню. Навіть вогняні стовпи Магічних Сигнальних Вогнів запалали ще яскравіше та сильніше!
Сфінкс відволікся від атаки на Велику Стіну і заревів, ніби відчув за спиною небезпечну присутність.
Владика Скорпіонів Медуза, чиє зміїне волосся звивалося, знаходилася приблизно за сім кілометрів на північний захід від фортеці. Вона теж припинила наступ. Істота повільно обернулася в бік демонічного полум'я. Насторожені змії на її голові засичали, повернувшись до джерела вогню.
Решта правителів нежиті в радіусі тридцяти кілометрів також зупинилися. Вони припинили атакувати Велику Стіну, виявивши цю несподівану присутність — загрозу просто посеред їхньої армії, яку вони не могли ігнорувати...