Прокинувшись, Мо Фань подумав, що лежить у власному ліжку. Відтоді як він почав культивувати магію, він майже ніколи не спав так міцно. Зазвичай він зберігав частину свідомості навіть під час медитації чи сну, щоб упевнитися, що на нього не впаде метеорит, його не атакує темна магія або якийсь убивця з Чорної Церкви не переріже йому горло...
На диво, місце, де він зміг так солодко виспатися, виявилося не його домом, а ліжком, яке для нього дбайливо підготували члени Чорної Церкви...
— Ти прокинувся? — ніжно запитав жіночий голос.
Мо Фань розплющив очі і миттєво відчув сильний біль. Стерв'ятники, що ледь не зжерли його очі, залишили глибокі рани. Вони все ще гоїлися, тому він не міг розплющити їх повністю. Примружившись, крізь вузьку щілину він побачив вродливу, зрілу жінку, якій на вигляд було менше тридцяти. Її легка посмішка здавалася привітною і теплою.
Почувши її голос, Мо Фань одразу впізнав у ній Синього Диякона. Він і не підозрював, що ця жінка може виглядати настільки безневинно. Скільки ж невинних життів було загублено від рук цієї жінки з добрим обличчям, щоб вона змогла дослужитися до звання Синього Диякона?
— Дякую, ти врятувала мені життя, — хрипко промовив Мо Фань.
— Не хвилюйся, ми ж в одному човні. Мій напарник уже пішов, а я залишилася тут на варті. Зараз роботи небагато, то чому б нам не прогулятися? Це допоможе тобі швидше відновитися, — запропонувала Синій Диякон.
Мо Фань повільно підвівся. Його очі досі не відкривалися повністю. Торкнувшись свого обличчя, він відчув, що воно всуціль вкрите шрамами. Його навіть не перебинтували. Мабуть, зараз він мав просто потворний вигляд.
— Твоє обличчя знівечене отруйною слиною стерв'ятників. Звичайні закляття зцілення тут не допоможуть. Коли ми закінчимо з нашими справами, зміниш особистість і поїдеш до Храму Парфенону. Там тобі зможуть повернути твоє колишнє обличчя. Але будь украй обережним: зараз Парфеноном керує нова Кандидатка, і вона ненавидить нас усіма фібрами душі, — терпляче пояснила жінка.
— Добре знати, що моє обличчя ще можна відновити. До речі, я так і не встиг доповісти Головному Екстрадитору... — промовив Мо Фань.
— Головний Екстрадитор наказав нам прибрати за собою. Усіх, хто вижив, переведуть під наше командування. Тобі дуже пощастило, що ти взагалі живий. До речі, на кого саме з Союзу Примусу ви натрапили? Стільки Синіх Дияконів і Чорних Жерців загинуло... А Пастух узагалі був одним із найкращих Екстрадиторів! — запитала Синій Диякон.
— Це був не Союз Примусу. Це був якийсь юнак. Здається, він уже давно стежив за Пастухом. Він напав на нас саме тоді, коли Пастух викликав другого і третього Монарха Підземних Жаб. Він був неймовірно сильний. Я вже думав, що мені кінець... — відповів Мо Фань.
— Ти й справді щасливчик. Розряд блискавки пройшов крізь твоє тіло, але не зачепив життєво важливих органів. Б'юся об заклад, він вирішив, що ти мертвий. Якби ми затрималися хоч на мить, тебе б зжерли стерв'ятники! Б'юсь об заклад, тобі тоді було страшенно моторошно, — сказала жінка.
Мо Фань усміхнувся:
— Я майже нічого не відчував. Пам'ятаю тільки, що на мені було повно всілякої мерзоти...
— Дивно, що ти ще можеш сміятися після такого, — жінку це потішило. Який життєрадісний чоловік.
— Як тебе звати? — запитав Мо Фань.
— Синій Кажан, — відповіла вона.
— Та я не про кодове ім'я питав, — сказав Мо Фань.
Жінка здригнулася. Помітивши його пильний погляд, вона злегка відвела очі і тихо промовила:
— Це якось несподівано. Ти ж знаєш, що нам заборонено розпитувати про справжні імена одне одного.
— Я Північний Олень, моє справжнє ім'я — Фань Мо, — сказав Мо Фань.
— Я Синій Кажан, а моє справжнє ім'я... моє ім'я... — побачивши щирість у напівзаплющених очах чоловіка, вона трохи повагалася, але потім сказала: — Просто клич мене Синім Кажаном.
— Скількох ти вбила? — раптом запитав Мо Фань.
Жінка розгубилася, не встигаючи за ходом його думок. Трохи помовчавши, вона відповіла:
— Одну людину.
— Одну? І як же ти стала Синім Дияконом? — здивувався Мо Фань. Здавалося, вона не брехала.
— Багато життів нічого не варті, тисяча може коштувати менше за одне. Той, кого я вбила, був генерал, який керував важливою береговою фортецею в Середземному морі, — пояснила Синій Кажан.
— Церемонія Червоного Моря? — запитав Мо Фань. Він знав, що Чорна Церква називає свої криваві операції "церемоніями".
— Угу, — кивнула Синій Кажан.
— Я в ній не брав участі. Як тобі це вдалося? — запитав Мо Фань.
— Той генерал був моїм чоловіком, — відрізала Синій Кажан.
Мо Фань був дещо здивований. Він оглянув цю вродливу, зрілу жінку і, трохи помовчавши, усміхнувся:
— Виходить, ти тепер вільна?
Синій Кажан відкрила рота і подивилася на нього як на божевільного. Зрештою вона тихенько засміялася, випромінюючи чарівність зрілої, але водночас недосвідченої жінки.
— Прогуляймося. Ти ж сама казала, що мені треба більше рухатися, — запропонував Мо Фань.
— Гаразд, — Синій Кажан допомогла йому підвестися.
Але коли вони попрямували до виходу, вона раптом різко зупинилася і пильно на нього подивилася.
Серце Мо Фаня тьохнуло. Він відчув щось недобре.
Оскільки він був самозванцем, то постійно ставив їй запитання, щоб перехопити ініціативу і не дати їй можливості запитати щось каверзне.
— А ти скількох убив? — запитала Синій Кажан.
Мо Фань нічим не видав свого полегшення. Він знову усміхнувся:
— Так багато, що вже й лік утратив. Більшість із них були моїми ж товаришами. Це найшвидший спосіб просунутися по службі.
— О, виходить, ми з тобою схожі, — промовила Синій Кажан.
Мо Фань зрозумів, що вона мала на увазі, і продовжував усміхатися.
Жінка не мала жодних підозр щодо його особистості. Як він і гадав: втративши своє привабливе і праведне обличчя, він став схожим на справжнього відмороженого злочинця!
— Де ми зараз? — запитав Мо Фань.
Вийшовши на вулицю, він побачив звичайнісіньке село.
На півночі багато сіл розташовувалися у віддалених районах через наявність фортець. Головною загрозою для них були Спустошливі Звірі Бейцзяну. Оскільки фортеці стримували цих монстрів за Великою Стіною, селяни могли заробляти на життя, залишаючись за межами безпечних зон. Вони вирощували фрукти, трави та рослини, які могли рости лише в такому ґрунті.
Фортеця Північної Варти захищала безліч таких сіл і невеликих містечок. Отримавши наказ про евакуацію, люди швидко вирушили на південь.
Далі на південь розташовувалося місто Фейхуан — військовий, магічний та економічний центр оборони півночі. Там знаходилися підземні бункери, здатні вмістити жителів усіх міст, що перебували під захистом Північної Варти. Якщо фортеця впаде, ці бункери стануть єдиним порятунком для людей Північної Долини.
— Село Ліянь, — відповіла Синій Кажан.
— Ти тут, щоб відкрити Брами Потойбіччя і викликати Монарха Підземних Жаб? — запитав Мо Фань.
— Не твоя справа, — відрізала вона.
— О, вважатиму це за "так", — сказав Мо Фань.
— Хіба Головний Екстрадитор не вчив тебе не пхати носа в чужі справи? — роздратовано кинула Синій Кажан.
— Це не має значення. Коли я стану Головним Екстрадитором, я скасую це дурне правило. Ми всі служимо Церкві. Ми повинні діяти як єдине ціле і допомагати одне одному. Якщо ми й далі будемо ділитися на дрібні групки, ворогам буде простіше виловлювати нас по одному. До того ж, через це так важко виявити шпигунів із Союзу Примусу чи інших наших ворогів, які проникли до Церкви. Залишається лише сподіватися, що вони не підібралися надто близько до нашого керівництва, — байдуже відповів Мо Фань.
— А ти не з боязких, еге ж? Якби Головний Екстрадитор почув, що ти щойно бовкнув, ти б уже розпрощався з головою. Чому в мене таке відчуття, ніби ти сам якийсь шпигун? Ти не дотримуєшся правил і постійно верзеш якусь маячню! — зауважила Синій Кажан.
— Я лише кажу правду. Я щиро бажаю, щоб Церква росла і ставала сильнішою, але наша система надто вже консервативна, — відповів Мо Фань тоном людини, яка бачить набагато ширшу картину.
Синій Кажан втратила дар мови. Вона продовжила вести Мо Фаня селом, перевіряючи, чи всіх мешканців евакуювали.
Згодом Синій Кажан з'ясувала, що евакуація деяких сіл почалася лише сьогодні ввечері. Багато людей похилого віку навідріз відмовлялися залишати свої домівки, не бажаючи розлучатися з рідною землею. Для них кинути врожай, у який вони вклали стільки праці, щоб прогодувати себе, було рівноцінно смерті.
На щастя, чиновники просто силоміць витягали їх із будинків. Однак це означало, що на повну евакуацію знадобиться набагато більше часу.
Мо Фань теж поспостерігав за процесом. Судячи з усього, евакуація людей за фортецею Північної Варти до міста Фейхуан затягнеться днів на п'ять...
Мо Фаня охопила паніка. Фортеці Північної Варти явно не вистачало людей. Якщо з'явиться другий Монарх Підземних Жаб, він неодмінно зрівняє її із землею. І тоді Запряжені почнуть збирати людські життя, мов урожай!
— О, тут дитина, — Синій Кажан помітила семирічного хлопчика, який спав у купі соломи на околиці села.
Дитина, швидше за все, була сиротою. Ніхто й не помітив, що вона не потрапила до списку тих, кого евакуювали.
— Оскільки він усе одно помре, я краще відправлю його на той світ зараз, щоб він не мучився, — усміхнувся Мо Фань і підійшов до сплячого хлопчика.
— Не смій, це розкриє нашу присутність. Як ти взагалі зміг стати Синім Дияконом? — зупинила його Синій Кажан.
— Хе-хе, — Мо Фань глухо засміявся. Він кинув погляд далі на північ і побачив, як у нічному небі мерехтить примарне світло.
Він нахмурився. Схоже, інший Синій Диякон уже почав відкривати Брами Потойбіччя...
Йому треба було знайти спосіб зупинити його. Інакше всі в цьому селі, евакуація якого просувалася зі швидкістю равлика, загинуть!