Група підійшла ближче до печери, де жив Лінь Фейлі. Мо Фань швидко помітив двох солдатів, що охороняли вхід. Було очевидно, що вони не збираються нікого пропускати.
— Цзян Шаосюй, зможеш їх вирубити? — Мо Фань вказав на двох військових у сіро-синій формі.
— Вони не надто сильні маги, я впораюся, — погодилася Цзян Шаосюй.
— Будь обережна. Вони можуть постійно тримати зв'язок зі своїми, щоб доповідати обстановку. Якщо вони не вийдуть на зв'язок, інші можуть запідозрити неладне, — нагадав Мо Фань.
— Не хвилюйся, я знаю, як контролювати їхній розум.
Цзян Шаосюй сховалася за скелями і застосувала просунуте ментальне закляття, взявши під контроль розум солдатів із відстані понад сто метрів.
Ментальна сила цих двох була невисокою, тому дівчина з легкістю підкорила їх своїй волі.
Мо Фань, Му Нуцзяо та Лінлін спокійно пройшли повз охоронців, а ті навіть не звернули на них уваги. Один із них у цей час саме механічно доповідав по рації.
Вони пройшли всередину і невдовзі опинилися в западині. Сховавшись за камінням, Мо Фань визирнув крізь щілини і побачив Мисливців Золотої Битви, оточених сотнею солдатів. За головного в них був кремезний бородатий чоловік, чиє обличчя нагадувало морду бурого тигра.
— Цей тип — Чжан Ціху. Він доволі сильний. Ши Цяньшоу зосередився лише на Ґе Міні, а цей Чжан Ціху розібрався з усіма нами. Ми навіть не встигли дати відсіч, — пошепки сказала Цзян Шаосюй.
— Їх тут багато. Можеш визначити, скільки серед них просунутих магів, а скільки — середніх? — запитав Мо Фань.
— Зможу, але на це знадобиться трохи часу, — відповіла дівчина.
Їм було вкрай необхідно оцінити сили ворога. Поки Цзян Шаосюй непомітно використовувала свій ментальний елемент для перевірки рівня їхньої культивації, Мо Фань безшумно пробрався вглиб западини, приховавши себе Мантією Темного Аристократа.
Мантія Темного Аристократа ідеально приховувала його присутність. Навіть верховний маг не зміг би помітити його, якби не підійшов упритул.
Озирнувшись довкола, Мо Фань зрозумів, що вхід охороняє лише частина солдатів. Решта пішла глибше в западину, слідом за Ши Цяньшоу в підземний прохід.
Це була чудова новина. Здолати цілу армію було б неймовірно складно, але оскільки вони розділилися, перебити їх по частинах буде набагато легше!
— Тут семеро просунутих магів, решта — середнього рівня. Боюсь, ми не зможемо впоратися з ними всіма, так? — стривожено запитала Цзян Шаосюй.
Сотня магів середнього рівня була небезпечнішою за десяток просунутих. Якщо вони не зможуть прорватися навіть крізь вхід, як вони збираються рятувати Чжана Сяохоу, Лінь Фейлі, Ґе Міна та інших, які спустилися ще глибше?
— Шанси є, якщо просунутих лише семеро. Му Нуцзяо, не висовуйся. Я відволікатиму їх, поки ти вирощуватимеш Демонічне Дерево. Цзян Шаосюй, бери на себе їхніх менталістів і магів прокляття, а решту залиш мені! — скомандував Мо Фань.
— Мо Фаню, ти впевнений, що хочеш виступити проти сотні магів наодинці?
— А чому б і ні?
Му Нуцзяо не зронила ні слова — вона вже потайки готувала своє Демонічне Дерево. Магія рослин вимагала певного часу на підготовку. Але щойно її коріння та гілки обплутають достатню площу, у цій зоні вона стане практично непереможною.
Земля тут виявилася напрочуд твердою, що ускладнювало проростання рослин. Проте в цьому був і свій плюс: ґрунт майже не вібрував, тож маги землі не так швидко помітять щось підозріле.
Звісно, якщо рослини підберуться просто їм під ноги, а культивація цих магів буде на одному рівні з Му Нуцзяо, вони все одно відчують її магію...
— Вище носа, хлопці! Коли бос отримає Земну Маточку, ми всі заживемо як королі. Робитимемо, що заманеться, і начхати на те, що там думає армія! — підбадьорював солдатів Чжан Ціху.
— Капітане, яка ж шкода було відпускати тих двох дівчат. Треба було залишити їх собі, щоб хоч якось розвіяти нудьгу, — одразу ж підхопив один із солдатів.
— Хм, ви ж солдати, а поводитеся як звичайнісінькі бандити! — обурено відрізала жінка-солдат.
— Лейтенанте Хуан Ї, ви глибоко помиляєтеся. Хіба в давні часи солдати не були тими самими бандитами? Усе залежить лише від того, в чиїх руках влада. Запитайте будь-кого з наших хлопців, навіть найчесніших, чи сподобалися їм ті дівчата. Вони ж не просто красуні, у них і фігури відпад. Одразу видно — з багатих сімей. Для таких простих солдатів, як ми, це був чи не єдиний шанс спробувати таких на смак... — гордовито заявив той самий солдат. — Я ж правий, брати?
— Так! ХА-ХА-ХА!
— Ми роками виконували накази командування, охороняли міста і кордони. Нас кидали в найнебезпечніші гарячі точки, а ми з цього нічого не мали. Ризикували життям за армію, а жили як жебраки. Відколи ми пішли за генералом Ши, хоч ризик нікуди й не зник, але нагороди, які ми отримуємо, просто не зрівняти з тим, що було раніше! — підтримав його Чжан Ціху. — Хуан Ї, тобі варто просто заплющити на це очі. Ми, чоловіки, живемо на межі смерті, тож маємо задовольняти свої потреби!
— Капітан діло каже. Цікаво тільки, чи вдалося Чорному Соколу їх наздогнати... Може, він уже сам розважається з цими кралечками!
Заховані за скелями Му Нуцзяо та Цзян Шаосюй почервоніли. Їхні серця палали від гніву.
Те, що цей гордовитий солдат плів про те, ніби всі військові — бандити, було абсолютною нісенітницею. Вони бачили чимало благородних і гідних солдатів!
Зло неможливо виправдати. Якщо людина дозволяє темряві у своєму серці взяти гору, вона стає покидьком і виродком, хоч би яку форму носила. Цей Чжан Ціху та той балакучий солдат могли бути лейтенантами, але їхня впевненість у тому, що всі інші солдати такі ж гнилі, як і вони, була просто сміховинною!
— Схоже, ці виродки з самого початку знали, на що йдуть. Вони були готові до ризику. Що ж, значить, я можу не стримуватися! — холодно всміхнувся Мо Фань.
Мо Фань завжди поважав військових, адже Головний військовий інструктор Джанкун і його люди були готові пожертвувати власним життям заради інших, не вимагаючи нічого натомість.
Але ці солдати явно прогнили наскрізь!
Вони скористалися віддаленістю пустелі, щоб дати волю своїм найбруднішим бажанням. Мо Фань вирішив, що буде справедливо, якщо їхні душі блукатимуть у диких вітрах пустелі сотні, а то й тисячі років, щоб вони нарешті зрозуміли, наскільки жалюгідний шлях обрали!
— Брама Виклику: Приплив Звірів!
Місячне сяйво огорнуло Мо Фаня, коли він блискавично побудував Зоряну Галактику. Світло яскраво спалахнуло, коли гігантська Брама Виклику повільно відчинилася, і з неї з ревом вирвалися величезні білі вовки!
Вовки вибігали один за одним нескінченним потоком. Кремезні, м'язисті звірі вривалися в западину, і від гуркоту їхніх могутніх лап здригалася вся земля.
Зграя вовків увірвалася в западину, заскочивши солдатів, що так вільно просторікували, зненацька!
— Що відбувається?!
— Демонічні звірі! На нас напали!
— Без паніки! Тримати стрій! До бою! — закричала лейтенант Хуан Ї.
Солдати були добре вишколені, адже вважалися елітою армії. Попри раптовість атаки, вони миттєво зайняли позиції. Вони блискавично і точно звели навколо себе Кам'яні Бар'єри, щоб не підпустити вовків ближче!
Сніговий Вовк Летючого Струмка вирвався зі зграї, накинувся на каміння, рознісши його на друзки, і змахнув пазурами, цілячись у найближчого солдата.
Цього солдата миттю розірвало на шматки, а кров бризнула в усі боки. Ще хвилину тому він із хтивою посмішкою підтакував своєму товаришеві, а тепер помер найжахливішою смертю!
Кам'яні Бар'єри змогли стримати гігантських вовків лише на мить. Їхня товста шкура витримувала удари полум'я, блискавок і вітру, поки вони люто шматували солдатів, до яких могли дотягнутися!
— Тримати стрій! Це лише купка вовків, тут немає чого боятися! — Гордовитий солдат, який виявився одним із командирів, стояв на підвищенні й віддавав накази своїм людям.
Загін одночасно застосував закляття вогню. Зоряні Візерунки наклалися один на одного, і незліченні вогняні промені пронеслися полем бою, обрушуючись на вовків у вигляді Вогняних Кулаків!
Невдовзі здійнялися потужні пориви вітру, які вдарили по зграї, розкидаючи вовків у боки.
— Дощ Палаючих Кулаків! — Мо Фань стояв на плечі одного з вовків і випустив полум'я в небо. Гігантські Вогняні Кулаки градом посипалися з небес, вдаряючи по солдатах і змушуючи їх розірвати стрій!
— Хто там?! — люто закричав гордовитий солдат, помітивши Мо Фаня.
— Твій предок! — Мо Фань стрибнув у повітря, а за його спиною стрімко розкрилася пара вогняних крил.
Використовуючи крила, Мо Фань ковзав небом поміж Вогняних Кулаків. Він вп'явся поглядом у того самого солдата і викинув кулак уперед, випускаючи в нього вогняного дракона!
Вогняний дракон рвонув уперед і з легкістю пробив захист елемента світла, який звели солдати. Полум'я дракона поглинуло гордовитого лейтенанта і миттєво спалило його на попіл.
І Му Нуцзяо, і Цзян Шаосюй відчули глибоке задоволення, побачивши, як цей виродок перетворився на попіл. Вони знали, що він плекав щодо них брудні думки, коли вони ще були в полоні. Такий кінець був саме тим, на що він заслуговував!
— Мо Фань! Це Мо Фань! — радісно вигукнув Ян Бао.
— Який благородний юнак, він справді повернувся, щоб нас урятувати! — Сюй Піндун та інші не могли підібрати слів.
Незважаючи на колосальну чисельну перевагу ворога, Мо Фань усе одно прорвався до них. Вони були безмежно вдячні, але... чи розумно було з його боку лізти просто в пастку?
— Брате Мо Фаню, ми тобі дуже вдячні, але ти маєш тікати з пустелі! Розкажи армії про те, що тут сталося, щоб ми могли померти спокійно, знаючи, що справедливість буде відновлено! — закричав Сюй Піндун.