Довга сукня волочилася по підлозі. Мо Фань ніс Є Сінся на руках сходами до виходу.
— Я забираю тебе звідси, — сказав Мо Фань Є Сінся.
— Ммм, — важко кивнула Є Сінся.
Мо Фань завжди казав, що подарує їй крила, але Є Сінся ніколи не цікавило розкішне магічне спорядження. Те, що давав їй Мо Фань, було неймовірним почуттям безпеки, яке захищало її, мов пара крил. Багато разів вона навіть відчувала полегшення від того, що не може ходити, в обмін на захист, який отримувала.
Більше не мало значення, чи зможе вона безпечно покинути це місце, вона вже була задоволена!
Важкі двері повільно відчинилися. Промені сонячного світла линули до зали. Є Сінся мала б радіти, що знову може бачити світло, але вона знала, що справжні неприємності лише починалися!
Лицарі Золотого Сонця вже вишиковувалися в бойовий стрій. Їхні магічні аури злилися в жахливий тиск, від якого ставало вкрай важко дихати.
Трохи далі стояли два загони Суддів на чолі із заступником Господаря Зали, Шоушенком. У нього виникало сильне бажання кинутися вперед і вбити Є Сінся, аби тільки його донька могла спочивати з миром!
Двісті Суддів зайняли свої позиції. За однією командою вони застосують свої руйнівні закляття. Закляття поллються дощем, перетворивши їх обох на ніщо.
Коли Є Сінся поглянула далі, похорон Паніцзя все ще тривав. Усі люди з Храму Парфенону були присутні, включно з могутніми Магами Священного Суду, одягненими у свої благородні мантії. Їхня сила була неперевершеною!
Враховуючи таку посилену охорону, Мо Фань не мав жодних шансів покинути це місце!
— Мо Фаню, опусти її! Якщо ти вийдеш із нею за поріг, Лицарі Золотого Сонця стратять тебе на місці! — пригрозив йому Кулун.
Люди побачили Мо Фаня з Є Сінся на руках, щойно відчинилися двері. Було цілком очевидно, що Мо Фань планував забрати дівчину з собою!
Після подолання Зоряного Гірського Шляху Мо Фаню дозволялося зустрітися з будь-якою людиною в Храмі Парфенону за його бажанням, але йому не дозволялося забирати цю людину з собою.
— Кажуть, що невігласи безстрашні, — Яфа подивився на Мо Фаня і зневажливо вишкірився.
— Завжди знайдуться божевільні, які роблять те, чого вам ніколи не зрозуміти.
— Мо Фаню, тобі краще добре все обміркувати! Щойно ти винесеш її із Зали Святих, Храм Парфенону і Священний Суд вважатимуть тебе її спільником. Ти можеш бути рятівником Стародавньої Столиці, але Салан скоїв тяжкі гріхи, і тобі, як його спільнику, теж не буде прощення! — сказала Тісу.
— Це вам не буде прощення! Ви стверджуєте, що є найсправедливішими та найправеднішими у світі. Храм Парфенону і Священний Суд — це не що інше, як купка безмозких, марних людей. Ви ніколи не бачили Салана на власні очі, проте не могли дочекатися, щоб звинуватити дівчину лише через ваші так звані докази, і навіть вигадали такі абсурдні припущення... кажучи, що в її тілі ховається інша душа, що її інша особистість — це сам Салан! Скажіть мені, хто з вас бачив, як вона здійснювала лихі змови чи скоювала якісь гріховні вчинки? Ви не здатні судити навіть за найпростішими фактами, і вам легше повірити в докази, які для мене звучать як цілковита нісенітниця. То ось як Храм Парфенону і Священний Суд чинять правосуддя? Ви нічим не кращі за Чорну Церкву, яка вбиває невинних людей! — люто огризнувся Мо Фань, зіткнувшись із натовпом.
Натовп уже був шокований, побачивши, як Мо Фань несе Є Сінся до виходу. На їхній подив, він продовжив лаяти всіх присутніх. Він навіть не думав стишувати голос. Його чули майже всі на горі. Атмосфера миттєво розпалилася, коли могутні аури вирвалися з тіл сильних магів, чия гідність була поставлена на кін!
— Докази досить вагомі! Чому Кривавий Камінь Кардинала відреагував лише на її кров? — запитала Велика Муза Меллаура.
— Тобто ви стверджуєте, що добре знайомі з Чорною Церквою? — запитав Мо Фань.
— Я...
— Я вбив триста сімдесят Сірих Жерців, п'ятдесят чотири Чорних Клірики, двох Синіх Дияконів і одного Ката Чорної Церкви. Я також знищив одну з їхніх баз. Не враховуючи Лихо Стародавньої Столиці, дозвольте запитати: чи є тут хтось, хто вбив більше членів Чорної Церкви, ніж я? Якщо є, будь ласка, вийдіть уперед і розкажіть мені все, що ви знаєте про Чорну Церкву; скільки в них Синіх Дияконів, справжні особи їхніх Червоних Кардиналів, і скажіть мені, що ви готові взяти на себе ризик і пообіцяти, що Кривавий Камінь Кардинала точно може сказати нам, хто такий Салан, навіть якщо ця людина — маленька дівчинка, дівчина, яка не може ходити, або старець, авторитет Храму Парфенону, чи навіть Суддя Священного Суду! — різко кинув Мо Фань.
— Мо Фаню, Священний Суд уже дійшов висновку і вірить, що вона Салан. Навіщо ти досі це робиш? — зітхнув Глоркіан із Зали Суду.
— Глоркіане, що ти мені обіцяв раніше? Я дозволив тобі привезти Є Сінся до Храму Парфенону, і ти також обіцяв мені, що з нею нічого не станеться. Ти вирішив забути свою обіцянку тепер, коли це йде врозріз із Храмом Парфенону? Ти справді думаєш, що чинити правильно більше не важливо? Чи втратив ти здатність мислити раціонально, оскільки тобі просто потрібно сліпо виконувати накази Храму Парфенону та Священного Суду? — люто вказав Мо Фань на Глоркіана.
— Я... — Глоркіану забракло слів. Він теж сумнівався в результаті, але що міг він, простий Суддя, зробити, щоб змінити його?
— Члени Чорної Церкви ставляться до відданих їм наказів як до священних місій. Вони накопичують свої заслуги, завдаючи шкоди іншим. Вони ніколи не сумнівалися в тому, що їм наказували робити. Їм усім промили мізки, змусивши повірити, що накази, які віддає Чорна Церква, є найшляхетнішими, але подивіться на себе! І ви, і Чорна Церква маєте сильні переконання. Спочатку я думав, що люди в Храмі Парфенону інші, бо ви все ще могли оцінити, чи має відданий вам наказ якийсь сенс, але виявилося, що ви нічим від них не відрізняєтеся! Ви стверджуєте, що вона Салан, і не можете дочекатися, щоб стратити її лише через так звані докази, які ви маєте; хіба ви не розумієте, наскільки ви смішні!? — Гнів, що палав у грудях Мо Фаня, перетворився на слова, які пронизували натовп, наче гострі мечі.
— Мо Фаню, це лише з твоєї точки зору! Ніхто у світі не повірить, що його близькі — злочинці, але ти все одно не зможеш змінити того факту, що вона скоїла тяжкі гріхи. Опусти її і вийди із Зали Святих, ми не завдамо тобі шкоди. Ти багато зробив для викорінення Чорної Церкви... але виявилося, що Салан — одна з найближчих тобі людей. Я розумію, що це важко прийняти, але вирок уже винесено. Ти більше не зможеш його змінити, — порадила Тісу.
— Тобто ви просто збираєтеся й далі йти хибним шляхом? — насміхався Мо Фань.
— Навіть якщо це недоречно, так воно і є. Ми говоримо про Червоного Кардинала, наш Священний Суд має право стратити будь-яку людину, яку ми підозрюємо в тому, що вона Червоний Кардинал! — нарешті заговорив Дуланк, Великий Суддя Священного Суду.
— Дуже добре, отже, таке справжнє ставлення Священного Суду; ви готові вбити тисячу, аби не дати лиходієві втекти?! — розреготався Мо Фань.
— Якщо ми вбили не ту людину, ми визнаємо свою провину перед померлою, але якщо вона дійсно Салан, ми врятуємо незліченну кількість життів тут! Є Сінся, якщо в тебе ще є совість, ти повинна пожертвувати собою, щоб не дати іншому демону, який живе в тобі, загрожувати світу. Тобі не варто губити ще й Мо Фаня, у цього чоловіка попереду світле майбутнє. Це Храм Парфенону, ми не дозволимо нікому кидати виклик нашому авторитету. Ми маємо право стратити будь-кого на місці! — голосно крикнув Великий Суддя Дуланк.
Є Сінся підсвідомо поглянула на Мо Фаня.
— Не слухай його. Довірся мені, я заберу тебе звідси! — впевнено сказав Мо Фань.
— Великий Суддя Дуланк, чому ваші слова звучать так знайомо? Я пам'ятаю, що ви ще були Суддею-стажером, коли вимовляли ті самі слова, щоб переконати великого Святого Отця здатися, коли він також був оточений вами... — пролунав голос старого.
Натовп розступився, і Сун Цімін повільно вийшов уперед.
Маги Священного Суду ставали на одне коліно, коли старий проходив повз них.
— Клірику Сун!
— Старійшино!
— Клірику Сун!
— Майстре!
Маги Священного Суду були магами Верховного рівня, кожен із яких мав величезну репутацію у світі, проте вони не наважувалися демонструвати свою гордість перед Старим Кліриком, Сун Ціміном.
Новий Клірик обійняв посаду кілька років тому, проте за впливом він усе ще не міг зрівнятися зі Старим Кліриком, Сун Ціміном.
— Сун Цімін, ти Клірик. Ти відповідаєш лише за нагляд за Суддями, але їхні голоси не мають до тебе жодного стосунку. Крім того, ти більше не Клірик, яке право ти маєш тут говорити!? — різко сказав Дуланк, побачивши Сун Ціміна.
— Я лише згадав дещо, що сталося в минулому. Багато людей і досі не знають деталей суду, який спіткав Святого Отця. Я не маю наміру ставити під сумнів неупередженість голосування Богині Ідіші, але всі ми знали, що він став жертвою боротьби за владу. Я справді хотів би, щоб тоді знайшовся хтось схожий на Мо Фаня, хто вийшов би вперед і розбудив нас, тоді ми б змогли уникнути тієї величезної помилки, якої припустилися! — зітхнув Сун Цімін.
— Мовчати, ти бунтуєш проти Священного Суду!? — люто гаркнув Дуланк.
Деталі смерті Вень Тая були засекречені. Священний Суд заборонив будь-кому згадувати про це, але за таких обставин Сун Ціміну довелося розкрити карти. Багато людей у Храмі Парфенону все ще залишалися послідовниками Святого Отця. Якщо Сун Цімін продовжить, це неодмінно спричинить величезний хаос серед натовпу!