Продовжуючи рухатися вперед, Мо Фань навмисне обертався, щоб підтвердити позицію Му Нінсюе щоразу, коли проходив сто метрів, аби не відхилитися занадто далеко від початкового шляху.
Він мусив визнати, що ілюзія була доволі моторошною. Щоразу, коли він обертався, то помічав, що більше не йде по прямій лінії. Навіть коли він був твердо переконаний, що Му Нінсюе стоїть просто за ним, він все одно зрештою відхилявся від лінії. Здавалося, ніби Му Нінсюе насправді рухалася, поки він ішов!
Однак Му Нінсюе весь цей час нерухомо стояла на вершині піщаної дюни. Через певний час Му Нінсюе створювала торнадо, схоже на плащ, над собою, щоб повідомити всім, де вона. Коли Мо Фань відійшов далі, він більше не міг її бачити. Лише торнадо в повітрі показувало, що вона все ще стоїть на тому самому місці.
Сам того не усвідомлюючи, Мо Фань відійшов на кілометр. Він почувався якимось загубленим, дивлячись на нескінченний пісок із червонуватим відтінком.
Окрім блакитного неба, було практично неможливо розрізнити навколишнє середовище, настільки, що Мо Фань думав, ніби йде назад до піщаної дюни, на якій стояла Му Нінсюе, адже вона виглядала занадто схожою. Якби не торнадо, що сигналило йому про те, що вона все ще на тому самому місці, Мо Фань просто подумав би, що ходить колами.
Не дивно, що так багато людей губилися в пустелі. Без використання прапорців, орієнтирів чи вказівників це було все одно, що йти в цілковитій темряві!
Жовтий пісок, нескінченна земля і піщані дюни постійно повторювалися. Коли пейзаж навколо людини завжди залишався однаковим, це нічим не відрізнялося від ходіння в повній темряві, де людина не могла бачити навіть власних пальців, простягаючи руку вперед. Кожен неодмінно загубився б, не знаючи, чи йде він усе ще по прямій, чи колами.
Найстрашніше те, що їхні комунікатори теж мали сильні перешкоди. Вони перестали працювати, коли Мо Фань був лише за п'ятсот метрів. Якби група заздалегідь не вирішила використовувати закляття як сигнали, вони, найімовірніше, втратили б одне одного з поля зору.
Мо Фань оцінив відстань і почав озиратися навколо, залишаючись у межах кілометра від Му Нінсюе.
Більш ніж через пів години він нарешті виявив щось, окрім жовтого піску.
Це була піщана лисиця, що боязко пробігала повз. Мо Фань одразу обшукав напрямок, звідки вона прийшла, і знайшов тьмяний зелений предмет, похований під піском.
Мо Фань підійшов ближче і змів пісок із предмета. Зрештою він витягнув із піску блідо-зелений намет.
Намет був сильно пошкоджений. Здавалося, вітер розірвав його на шматки. Там також були розкидані пакети з водою та суха їжа. Схоже, хтось нещодавно тут зупинявся.
Втім, існувала ймовірність, що потужна піщана буря занесла ці речі сюди, тоді як табір зниклої команди насправді був далеко звідси.
У будь-якому разі, вони принаймні підтвердили, що африканська команда була десь у цьому районі. Вони втратили зв'язок близько півтори доби тому, тож якщо у зниклої команди ще залишилися мізки, вони не зайшли б надто далеко.
— Схоже, намет — це єдина зачіпка, тут більше нічого немає. (Зітхання), сподіваюся, цього вистачить, щоб здати завдання. Інакше рятувальна команда навіть не знайде намету, коли прибуде, — Мо Фань підняв намет і закріпив його на палицях, перетворивши на зелений прапор.
Закінчивши встановлення, Мо Фань почав повертатися назад. На великий подив Мо Фаня, він спочатку думав, що Му Нінсюе у нього на «шостій годині» (позаду), але торнадо несподівано з'явилося на його «дванадцятій годині» (попереду). Різниця становила сто вісімдесят градусів! Це було просто занадто безглуздо. Якби він просто довірився своїм інстинктам, то пішов би в абсолютно протилежному напрямку!
Після возз'єднання з Му Нінсюе дівчина подивилася на Мо Фаня і сказала:
— Щось дивне з цією ілюзією.
— Це не просто дивно, це зводить мене з розуму. Я жодного разу не міг визначити правильний напрямок, хоча зазвичай маю чудове відчуття орієнтації! — вилаявся Мо Фань.
— Повернімося до того місця, де Цзян Шаосюй, — сказала Му Нінсюе.
Цзян Шаосюй не припиняла подавати сигнал. Вони змогли побачити закляття Світла Цзян Шаосюй приблизно за кілометр від позиції Му Нінсюе.
Після того як вони возз'єдналися з Цзян Шаосюй, вони змогли побачити сигнал Цзян Юя.
Насправді в очах Мо Фаня їхні позиції виглядали як шахові фігури, що зигзагами були розкидані по дошці, але насправді вони утримували пряму лінію відтоді, як увійшли.
— Ходімо, коли ми дійдемо до місця, де Чжао Ман’янь, ми повинні побачити Нань Юй. Чесно кажучи, я навіть не хочу залишатися ані секунди більше в цьому дивному місці. У мене постійно таке відчуття, ніби позиція Чжао Ман’яня не припиняє зміщуватися, — сказав Цзян Юй.
— У мене теж таке відчуття, хоча ми всі стоїмо на тих самих місцях, — погодилася Цзян Шаосюй, кивнувши.
— Чому Нань Юй ще не подає сигнал? Хіба ми не домовлялися подавати сигнал кожні п'ять хвилин? — здивувався Цзян Юй.
Група возз'єдналася з Чжао Ман’янем понад п'ять хвилин тому. Зазвичай вони вже мали б бачити сигнал від Нань Юй, але все ще нічого не бачили від людини, яка мала залишатися за межами кордону.
— До речі, минуло вже десять хвилин... — пробурмотів Чжао Ман’янь.
Він говорив байдуже, оскільки вони були щонайбільше за кілометр від меж пустелі. Навіть без сигналу Нань Юй він припускав, що вони зможуть вийти з пустелі самостійно. Втім, те, що Нань Юй не дотримувалася плану, все одно викликало занепокоєння!
Усі чекали на позиції Чжао Ман’яня... проте навіть через п'ятнадцять хвилин від Нань Юй все ще нічого не було!
— Може, вона заснула?
— Нань Юй ніколи б не припустилася такої помилки новачка; з нею, мабуть, щось трапилося! — впевнено сказав Мо Фань.
І Нань Юй, і Ай Цзяньту були військовими. Вони були дуже суворими, коли йшлося про дисципліну. Якщо вони домовилися подавати сигнал кожні п'ять хвилин, вони подавали б сигнал точно вчасно, ні секундою пізніше!
Однак вона не подавала сигналу вже понад п'ятнадцять хвилин, а це означало, що вона, мабуть, потрапила в якусь халепу!
— Давайте поквапимося і підемо звідси. Хоча ми лише в зовнішній частині пустелі Сахара, тут все одно є якісь жахливі істоти! — сказала Цзян Шаосюй.
Група кивнула і негайно рушила в напрямку, де мала бути Нань Юй.
Пройшовши близько чотирьохсот метрів уперед, Мо Фань виявив, що Цзян Шаосюй стоїть на місці. Він був абсолютно спантеличений цим. Він повернув голову до Цзян Шаосюй і крикнув:
— Що ти там робиш? Ходімо!
— Подивіться вперед, ви бачите жовтий пісок чи пісок із червонуватим відтінком? — прошепотіла Цзян Шаосюй усім на вухо ментальним голосом.
Інші помітили колір піску лише після нагадування Цзян Шаосюй.
Мо Фань глянув уперед і виявив рівну землю, схожу на спокійне озеро, освітлену золотавим оранжево-червоним сонцем. Поглянувши далі вдалину, він побачив піщану дюну, ту саму, яку він чітко пам'ятав, коли вони рухалися до Чжао Ман’яня з позиції Цзян Юя!
— Жовтий пісок... дідько, ми пішли не в тому напрямку! — вигукнув Цзян Юй.
— Не може бути, я чітко пам'ятаю, що це правильний шлях до того місця, де була Нань Юй. Я спеціально запам'ятав це, коли вона востаннє подавала сигнал, — впевнено сказав Чжао Ман’янь.
— Спробуй злетіти в небо і подивитися, — сказав Мо Фань.
Чжао Ман’янь викликав свої магічні крила і злетів у небо. Однак, коли він глянув униз із висоти, він миттєво відчув, як крижаний холодок пробіг по спині!
Зі своєї висоти він міг бачити на кілька кілометрів уперед, але ніде не було жодних ознак Нань Юй!
Мало того, що він не побачив Нань Юй, він був страшенно наляканий, виявивши, що весь пісок у радіусі кількох кілометрів мав червонуватий відтінок!
Він ніколи не сходив зі свого місця. Він був щонайбільше за кілометр від Нань Юй, тому було цілком логічно, що вони могли легко покинути пустелю, пішовши в правильному напрямку. Однак такого напрямку більше не існувало!
Чжао Ман’янь був блідий, коли повернувся до групи.
— Нань Юй зникла... — сказав Чжао Ман’янь.
Перш ніж усі почали панікувати, Чжао Ман’янь додав:
— Коли я дивився з неба, пісок у радіусі кількох кілометрів від нас мав таку ж червоність. Ми повністю застрягли посеред ілюзії!
Серця всіх тьохнули, коли вони почули слова Чжао Ман’яня. Цзян Юй негайно викликав Нічну Ракшасу, оскільки йому було важко в це повірити. Нічна Ракшаса досить добре вміла визначати правильний напрямок. Вона мала б змогу їм допомогти.
Зрештою, навіть Нічна Ракшаса не змогла визначити правильний шлях!
— То... де ми, в біса?
— Ми заблукали. Щойно ми втратили зв'язок із людиною за межами кордонів, ми втратили можливість знайти вихід. Справа не в тому, щоб обрати правильний напрямок, який виведе нас. Ми все одно зіб'ємося зі шляху без чогось, що нас вестиме, — сказала Му Нінсюе.
— Чи може це місце бути ще моторошнішим?
— Припини, у мене вже мурашки по шкірі.
Мо Фань обернувся і глянув туди, де була Цзян Шаосюй.
Цзян Шаосюй не рухалася. Вона навмисне залишилася позаду, там, де був Чжао Ман’янь, коли інші пішли шукати Нань Юй. Іншими словами, місце, де стояла Цзян Шаосюй, мало бути найближчим до виходу. Якщо вони зможуть дістатися до неї, це завадить їм заглибитися далі в пустелю.
Найстрашніше в тому, щоб заблукати, було те, що навіть обравши напрямок, ти не міг сказати, чи рухаєшся у правильному напрямку. Однак, якщо обраний напрямок був неправильним, повернутися на попереднє місце було неможливо, через що ти губився ще більше, ніж раніше...
Усі поспішили туди, де була Цзян Шаосюй. У всіх був стурбований і тривожний вигляд через нерозуміння того, що відбувається.
По-перше, вони не мали уявлення, куди поділася Нань Юй. Чому вона не залишилася ззовні, щоб вести їх сигналом? Вони домовилися триматися прямої лінії. Якщо людина в самому кінці зникла, це просто означало, що вся група загубиться в ілюзії.
По-друге, що їм тепер робити? Обрати напрямок і випробувати удачу чи просто залишатися там, де вони є?