На південних околицях міста Білої Голови, у містечку, розташованому досить далеко від міста...
Будинки були простими, оскільки більшість із них будували як тимчасовий притулок для біженців.
Цзян Шаосюй, Мо Фань і Чжао Ман’янь були на шляху до міста Білої Голови. Вони випадково проїжджали повз це поселення.
— Зачекайте, — Цзян Шаосюй раптом зупинила двох інших. Вона, здавалося, обережно до чогось прислухалася.
Вони були трохи спантеличені. Мо Фань збирався щось сказати, коли Цзян Шаосюй подивилася на нього і серйозно запитала:
— Ти впевнений, що всі члени Гільдії Червоних Прикрас, які намагалися пограбувати село Запашної Трави, ув’язнені?
— Так, ти серйозно думаєш, що я з тих, хто відпустить їх? Хоча грошей було небагато, ми все ж спіймали їх... — сказав Мо Фань.
— Тоді чому я відчуваю Ментальний Слід поблизу? — насупилася Цзян Шаосюй.
Ще в селі Запашної Трави Цзян Шаосюй помітила деяких бандитів, щоб не дати їм втекти. Зрештою, Мо Фаню вдалося зловити всіх тих бандитів і передати їх уряду.
Однак, коли вони проїжджали повз містечко, Цзян Шаосюй була здивована, відчувши кілька Ментальних Слідів поблизу.
— Можливо, їх тимчасово ув’язнили тут? — припустив Мо Фань.
Цзян Шаосюй вказала на тьмяно освітлене містечко і сказала:
— Не схоже на те. Вони швидко пересуваються, наче їх випустили на волю. Це, мабуть, там.
— До речі, хіба вони не поселили жителів села Запашної Трави тут? — Чжао Ман’янь вказав на містечко, коли йому на думку спало це припущення.
Чжао Ман’янь відповідав за супровід селян до містечка. Зрештою, Гільдія Червоних Прикрас була досить активною в цьому районі. Без захисту уряду селяни боялися, що Гільдія Червоних Прикрас повернеться, щоб помститися, тому вони не залишилися у своєму селі.
Навіть Цзян Шаосюй зазнала нападу в містечку Ланьші, що вже казати про неозброєних селян!
— Чекай, що? Чому ті покидьки, яких ми спіймали, знаходяться тут, у цьому містечку, де й селяни? — здивувався Мо Фань.
— Ходімо подивимося, — стурбовано сказала Цзян Шаосюй.
Якби не Ментальні Сліди, Цзян Шаосюй навіть не помітила б, що бандити тут. Трійця негайно попрямувала до містечка з поганим передчуттям.
У поселенні й без того тьмяні вулиці були майже непроглядно темними, оскільки ліхтарі були розбиті. Навіть якби хтось випадково проходив повз, він би не помітив, що тут живуть люди.
Не було жодного захисту, навіть парканів. Умови були насправді гіршими, ніж у селі Запашної Трави. Кілька магів у військовій формі вже втекли, рятуючи своє життя. Вони не могли протистояти Гільдії Червоних Прикрас, коли на них напали. Солдатам навіть хотілося зняти свою форму!
— Ватажку, ми не перестаралися? Загинуло так багато людей. Хіба бос Кассо не попереджав нас поводитися стримано, оскільки він усе ще намагається домовитися з урядом? Чи не розсердить боса те, що ми тут зробили? — запитав маг із червоним кільцем у носі.
— Бос Кассо лише нагадав нам не ставити його в скрутне становище. Нам просто потрібно розкидати тут трохи луски, кігтів і трупів морських монстрів. Хіба не очевидно, що сталося? Ти думаєш, солдати проігнорують ці очевидні докази і прийдуть розслідувати наші дії? — відповів ватажок Ло Лін.
— ХА-ХА, як геніально! Так, тут не було ніякого захисту. Цілком ймовірно, що морські монстри напали б на містечко. (Зітхання) Яка морока! У минулому ми могли залишити наші прикраси, щоб люди Карибського моря знали, що це наших рук справа, а тепер нам доводиться приховувати свої дії, як тим лицемірним губернаторам, — вибухнув сміхом чоловік із кільцем у носі.
Потужний приплив з гучним шумом пронісся місцевістю, утворивши стрімку течію навколо містечка, яка не давала людям ані увійти, ані вийти.
Сліди крові були всюди на землі. Понад десять селян лежали нерухомо, їхні тіла були вкриті ранами від катувань.
Староста стояв на колінах на піску, майже зануривши в нього обличчя.
Його ноги заніміли, а кровоносні судини в мозку набрякли від довгого перебування вниз головою. Однак він не наважувався підвестися чи підняти голову. Він знав, що якщо подивиться чоловікові в очі, вони не залишать у живих жодної людини.
Інші селяни робили те саме, стоячи на колінах і втупившись обличчям у землю, наче в’язні перед стратою. Усі вони тремтіли від страху.
— Старий, не очікував цього, еге ж? ХА-ХА-ХА! — Маг із кільцем у носі наступив на потилицю старости і зайшовся реготом. — Ти думав, що втеча сюди тебе врятує? Для вашої розваги скажу: місто Білої Голови скоро стане нашою територією. Ми ледь не померли зо сміху, коли дізналися, що ви прийшли сюди шукати притулку!
— Будь ласка, просто відпустіть нас, беріть усе, що хочете, тільки збережіть нам життя! Ми всього лише купка фермерів, — ледве вимовив староста.
— А ми теж не вбивці, немає сенсу вбивати вас усіх. Ми тут лише для того, щоб навчити вас, що праведні Мисливці вас не врятують. Образити нас — це насправді найгірше, що ви зробили. Сподіваюся, ви знаєте, що треба казати, якщо хтось запитає? — з усмішкою запитав маг.
— Так, так, їх... їх убили морські монстри... морські монстри напали на село, — тремтячи відповів староста.
— Переконайся, що інші теж тебе почули, — сказав маг.
Староста повільно обернувся. Його обличчя було вкрите брудом і кров’ю. Йому було важко навіть розплющити очі. Він подивився на селян, які втупили голови в землю. У нього не було іншого вибору, окрім як проковтнути образу й гнів, і він сказав:
— Ви... ви всі зрозуміли? Їх убили морські монстри.
— Так, зрозуміли!
— Це морські монстри вбили їх!
Ло Лін задоволено посміхнувся і сказав:
— Ваше село Запашної Трави досить цінне. Останнім часом запашна трава продається за досить високою ціною в інших місцях. Ми відпустимо вас, якщо ви будете нам підкорятися і просто продовжуватимете вирощувати запашну траву. Місто Білої Голови скоро буде під нашим контролем. Якщо ви не підкоритеся нам, закінчите так само, як вони. Слухайтеся нас, і будете в безпеці.
— Так, звісно...
За межею, встановленою закляттям Розкатиста Хвиля, Мо Фань, Чжао Ман’янь і Цзян Шаосюй були розлючені, зрозумівши, що сталося.
Маг із кільцем у носі... Мо Фань чітко пам’ятав, як передавав його уряду. Йому сказали, що цих бандитів доставлять до Союзу Примусу або Священного Залу Свободи і покарають відповідно до їхніх злочинів. Як вони опинилися тут і знову знущаються з селян?
Мо Фань був настільки розлючений, що аж дихав вогнем. Йому було байдуже, скільки людей у ворога і наскільки вони сильні, він перетворився на смугу фіолетово-чорної блискавки.
Перетнувши межу, Мо Фань пронісся крізь нічне небо і приземлився перед магом із кільцем у носі. Дика блискавка поширилася довкола, утворивши шокуючу павутину блискавок, що атакувала бандитів.
Група бандитів була не дуже великою. Загалом їх було трохи більше десяти, а найсильніший серед них, Ло Лін, був лише магом Середнього рівня.
Мо Фань підняв Ло Ліна, наче курча, і з силою вдарив ним об землю!
— Це... це той маг, що був минулого разу! — схвильовано вигукнула маленька дівчинка із села.
Її очі нетерпляче заблищали. Маги Гільдії Червоних Прикрас були настільки сильними, що могли різати селян, як худобу, але перед азіатом вони самі були худобою, що чекала на забій!
— Знову ти! — люто гаркнув маг із кільцем у носі.
Попри свій гнів, він був швидко побитий жахливою силою Мо Фаня.
Мо Фань відірвав йому руки і наступив на обличчя!
— Ви, купка недоумків! Я пощадив ваші життя раніше, але ви наважилися повернутися сюди знову! — заревів Мо Фань.
Цзян Шаосюй підійшла до селян. Вона була розлючена, побачивши на землі трупи тих, хто помер жахливою смертю.
— Ви... ви в порядку? Швидше, вставайте, ми здолали бандитів, — сказала їм Цзян Шаосюй.
Селяни залишалися на колінах. Ніхто не наважувався підвестися.
— Чому це знову ви? Чому ви прийшли і знову їх образили?! — підвелася жінка і в паніці почала люто лаятися.
Цзян Шаосюй була приголомшена. Вона подумала, що недочула.
— Будь ласка, не приходьте більше, ви робите тільки гірше, — тремтячим голосом промовив старий сивий селянин.
— Так, так, у нас усе було добре, але після того, що ви зробили, вони прийдуть і знову будуть мститися. Ми не зможемо пережити їхній гнів.
Селяни впізнали Мо Фаня і Цзян Шаосюй, але замість того, щоб висловити вдячність, як минулого разу, вони насправді звинувачували їх. Цзян Шаосюй зовсім отетеріла.
— Ми прийшли сюди, щоб врятувати вас! — запротестувала Цзян Шаосюй.
— Врятувати? Як ви збираєтеся нас врятувати? Просто припиніть ставати їм на заваді! У них є магія, і вони занадто сильні для нас. Ви не боїтеся їх, бо можете легко їх перемогти, але як щодо нас? Коли ви підете і вони не зможуть вас знайти, вони просто зірвуть свою злість на нас... ви зупинитеся тільки тоді, коли всіх у нашому селі закатують до смерті? — відповіла стара селянка, підводячись на ноги.
— Тобто ви кажете, що це ми зробили щось погане? — Цзян Шаосюй видала самоіронічний смішок.
Цзян Шаосюй вже була розлючена вчинками Гільдії Червоних Прикрас, але тепер вона відчувала, що її легені ось-ось вибухнуть, побачивши реакцію селян.
Цзян Шаосюй ледь не загинула від рук Гільдії Червоних Прикрас, коли вони намагалися помститися в містечку Ланьші... тому що вона врятувала селян!
Було дивно, наскільки дурними можуть бути люди, коли їх охоплює страх і відчуття безпорадності. Вони навіть не могли відрізнити добро від зла. Селяни думали, що бандити Гільдії Червоних Прикрас були милосердними до них, тоді як їхні рятівники прийшли, щоб завдати їм шкоди!