Краплі дивної хімічної речовини впали на чоловіка середнього віку, зашипівши від контакту. Труп невдовзі перетворився на калюжу чорного слизу на землі.
— Ця штука мені справді дуже допомогла! — вигукнув Мо Фань, махаючи пляшечкою, яку забрав у Ян Цяо. Це, безумовно, незамінна річ для тих, хто планує піти у відпустку і когось убити!
Спустившись на нижній рівень гнізда Чорної Церкви, Мо Фань зручно розбирався з учнями Чорної Церкви, які траплялися йому наодинці, і використовував чорну пляшечку, щоб позбуватися трупів. Чорна Церква, мабуть, знала, що дехто з їхніх учнів зник, але, оскільки трупів не було, вони не могли сказати, чи були тут якісь порушники.
Якщо порахувати кількість учнів, яких він прибрав, нагорода, яку він отримає за них, становила лише близько чотирьох мільйонів — нічого суттєвого.
Мо Фань теж не блукав безцільно. Му Нінсюе була неймовірно розумною. Вона залишала маленькі крижані кристали по дорозі. Поки Мо Фань слідував за ними, він міг знайти Му Нінсюе та інших.
Це місце мало бути гніздом Чорної Церкви. Якщо вони знайдуть ліки від отрути, то зможуть спіймати всіх членів Чорної Церкви одним махом!
Коли він дійшов до підземелля, то з подивом виявив, що це місце ніхто не охороняє. Він просто спокійно зайшов усередину.
Му Нінсюе, Жун Шен і Ґо Веньї тримали у звичайній камері. Му Нінсюе могла б легко вирватися з неї, якби захотіла. Мо Фань був досить здивований тим, що в Чорній Церкві знайшовся хтось такий недбалий.
— Ви гаразд? — запитав він.
— Угу, дякувати Чжао Піньліню, що привів нас у їхнє лігво, — сказала Му Нінсюе.
— Я оглянув усе навколо, тут досить багато учнів, ми вдвох не зможемо впоратися з усіма, — сказав Мо Фань.
— Лінлін вдалося... — почала Му Нінсюе.
— Що вдалося? — розгублено перепитав Мо Фань.
Му Нінсюе нахмурилася. Вона спробувала заговорити, але зрозуміла, що не може вимовити ні звуку.
Мо Фань спочатку подумав, що у неї пересохло в горлі, але коли побачив чорну кров, що текла з її рота, його наче громом вразило!
Смертельна чорна кров!
Мо Фань відчув, що його мозок ось-ось вибухне, коли він дивився на неї.
Він негайно увірвався в камеру за допомогою Тіні Утечі й схопив Му Нінсюе за плечі, придивляючись до неї.
Кров справді була чорною. Хоч як важко було Мо Фаню в це повірити, чорна кров продовжувала виливатися з її вуст.
— Чорна кров, вона блює чорною кров'ю!
— Врятуйте її швидше, придумайте, як її врятувати! — запанікували Ґо Веньї та Жун Шен.
Вони були свідками цього процесу кілька разів. Жахливі симптоми розвивалися так швидко, що жертва гинула ще до того, як її серце встигав повністю охопити страх.
Тепер ці жахливі симптоми проявилися в Му Нінсюе, яка була прямо поруч із ними. Жун Шен і Ґо Веньї відчули, як їхній розум тьмяніє.
— Сюесюе... — Думки Мо Фаня плуталися. Йому було б легше, якби ці симптоми проявилися в нього.
Чому вона? Лінлін уже згадувала, наскільки мала ймовірність, що отрута вб'є саме їх. Невже Небеса справді так сильно її ненавидять?
— Мо... Фаню... будь ласка, заспокойся... — Му Нінсюе змогла якимось чином контролювати чорну кров.
Однак Мо Фань знав, що опиратися цьому марно. Му Нінсюе скоро перетвориться на чорний труп. У його серці вона була ідеальною, як богиня, навіть маленька подряпина на її шкірі завдавала йому величезного болю, не кажучи вже про думку, що вона перетвориться на висохлий чорний труп. Щойно ця думка промайнула в голові Мо Фаня, його очі миттєво налилися кров'ю!
— З тобою все буде гаразд, повір мені, я прокладу шлях до Синього Диякона і змушу її дати мені антидот! Тільки тримайся, — Мо Фань глибоко вдихнув.
Му Нінсюе похитала головою. Надзвичайно холодна аура вирвалася з її тіла і щільно огорнула її. Вона продовжувала проникати в кровоносні судини, які тепер було видно під шкірою.
Холод поступово посилювався. Мо Фань бачив, як обличчя Му Нінсюе стає синім і блідим від холоду.
— Що ти робиш? — запанікував Мо Фань.
— За... заморожую себе... Мо Фаню, не панікуй, пам'ятаєш, коли ми були в храмі Яньмін? — Тіло Му Нінсюе вкрилося шарами інею, як на шкірі, так і всередині.
Це був єдиний спосіб, який спав на думку Му Нінсюе. Отрута порушувала кровообіг жертви й накопичувала кров у вразливому місці, перш ніж вивергнутися, як вулкан, що призводило до блювання чорною кров'ю. Щойно жертва починала втрачати надмірну кількість крові, функції організму серйозно пошкоджувалися. Потім отрута перетворювала тіло на купу чорного пилу...
Єдине, що могла зробити Му Нінсюе, — це заморозити власне тіло, значно уповільнивши швидкість кровотоку.
Вона не могла заморозити кров повністю, оскільки це миттєво вбило б її. Вона могла щонайбільше сповільнити циркуляцію. Якщо отрута поширювалася по тілу через кров, її метод виграє час.
Му Нінсюе ніколи не думала, що стане наступною жертвою. Вона подивилася на Мо Фаня, який надзвичайно хвилювався за неї, і чомусь відчула вдячність. Рідко можна було побачити цього безсоромного хлопця в такій паніці. Стурбований вираз його обличчя неможливо було підробити.
— Храм Яньмін? Так, я пам'ятаю, не озирайся на своє життя, я не хочу, щоб між нами сталося розставання через життя і смерть! — закричав Мо Фань.
— Послухай мене... — серйозним голосом сказала Му Нінсюе. Її обличчя вже було вкрите інеєм. Голос звучав скуто: — Зі мною поки що все буде гаразд. Я заморозила свої кровоносні судини.
Мо Фань дивився на неї. Він відчував, як ніж ріже його серце, коли її голос поступово слабшав.
— Мо Фаню, — Му Нінсюе перетворилася на заморожену жінку, але її очі все ще кліпали, ніби вона мала сказати щось важливе.
Жун Шен і Ґо Веньї стояли осторонь. Вони бачили, що Му Нінсюе дуже довго тримала ці слова у своєму серці.
Хіба Мо Фань не казав, що не хоче розставання через життя і смерть? Хіба не так зазвичай виглядають подібні сцени?
Однак, коли Му Нінсюе вже збиралася заговорити, Мо Фань раптом подався вперед. Він поклав руку їй на крижану шию і нахилив голову, повністю ігноруючи отруйну кров на її губах. Він міцно притиснув свої губи до губ Му Нінсюе, які вже посиніли від холоду...
Мо Фань завжди уявляв, наскільки м'якими, вологими й смачними будуть губи Му Нінсюе, але все, що він відчув, — це холод, сухість і твердість, ніби він цілував крижану статую прекрасної жінки.
Коли їхні губи роз'єдналися, Мо Фань подивився в очі Му Нінсюе і рішуче сказав:
— Якщо ти справді маєш щось мені сказати, просто зачекай, доки прокинешся. Хочеш ти сказати, що я тобі подобаюся, чи що ти мене ненавидиш, я обіцяю, що вислухаю все це.
Після цього Му Нінсюе більше не говорила. Її горло вже замерзло. Єдиною частиною тіла, яка все ще залишалася активною, були її блискучі очі, що дивилися на зухвале обличчя Мо Фаня.
Оскільки її тіло було заморожене, будь-які емоції, які вона відчувала, теж були неймовірно слабкими.
Однак Му Нінсюе вірила, що якби її серце все ще працювало нормально, у цю мить воно б неодмінно забилося швидше...